ГоловнаКультура

Кіно морального неспокою: що покаже 52-га «Молодість»

Кіно морального неспокою — так називали польську хвилю фільмів про актуальні соціально-політичні процеси в комуністичному суспільстві. Ті стрічки маніфестували свободу і нагадували, що не все так райдужно в найщасливішій з країн. І це, мабуть, дратувало ідеологічно правильних громадян. Програма 52-ї «Молодості», яка відбудеться з 21 до 29 жовтня, очевидно, теж прагне дратувати. Але за кожним подразником криється дискусія про етичні межі, яку нам залишають на самостійне опрацювання.

Своєрідним стейтментом можна вважати картину-відкриття фестивалю «Ромео і Джульєтта» 1968 року. На початку 2023-го вона знову привернула увагу міжнародних медіа через позов виконавиці головної ролі Олівії Гассі. 70-річна акторка звинуватила студію Paramount (режисер стрічки Франко Дзефіреллі на той момент уже помер) у тому, що фільм вийшов зі сценами, де вона оголена — за домовленістю, їх не мали включити в монтаж. А оскільки акторці тоді було 15 років, це можна розглядати як дитячу порнографію, наполягали її адвокати. Зрештою, суддя відхилила позов.

І це лише перша з ластівок цьогорічного фестивалю, який знову проходить на повну силу. Його програма зібрала понад 100 повних і коротких метрів. У цьому гайді розповідаємо про варті уваги стрічки й окреслюємо можливі стежки для самостійного пошуку.

«Злі ігри — Ріміні Спарта», реж. Ульріх Зайдль

Фото: wikimedia.org

Секція «Спеціальна подія»

Здвоєний показ останніх фільмів австрійського режисера Ульріха Зайдля — це ще один етичний виклик для глядачів і глядачок. Зайдль задумав дилогію «Ріміні» та «Спарта» як один фільм, але задовгий хронометраж (і чуйка) змусили розділити стрічки.

Хід виявився вдалим, адже «Ріміні», що розповідає про співака, чия слава давно минула, доволі успішно катався світом і став фестивальним хітом. А от «Спарта», навпаки, виявилася скандальною: її зняли з лайнапу в Торонто, а Гамбурзький кінофестиваль вирішив не вручати Зайдлю вже оголошену нагороду за творчі досягнення. Усе тому, що діти-актори, задіяні у фільмі (і їхні батьки також), не знали, що в картині йдеться про педофіла. Також подейкують, що Зайдль шукав дітей з проблемних сімей і потім реконструював певні травматичні події з їхнього життя. При всьому цьому батьків/опікунів не допускали на знімальний майданчик. Цілком непогана ідея, щоб зняти зайве напруження і зробити поведінку героїв максимально реалістичною, але водночас дуже спірний хід, якщо йдеться про неповнолітніх і їхнє розуміння наслідків своїх дій.

Ігнорування стрічки стало чимось на кшталт гарного тону для фестивалів, але дехто, як-от чеська «Їглава», все ж показав «Спарту». Організатори аргументували це «продовженням дискусії», яка так і не відбудеться, якщо фільм не показати. Схоже, програмери «Молодості» поділяють цей погляд.

«Рік тигра», реж. Олександр Назаров

Фото: надано організаторами

Секція «Українські прем’єри»

Док «Громадського» змонтували з відео Олександра з Харкова — і це неочікуваний діамант фестивалю. Герой фільму мешкає в будинку Північної Салтівки, де внаслідок російських обстрілів залишилися лише шестеро сусідів і домашні улюбленці. Одного дня снаряд влучає по ньому, але навіть ця подія не зупиняє відеощоденник. Зрештою, що ще залишається робити?

«Діско-Бой», реж. Джакомо Аббруццезе

Секція «Повнометражний конкурс»

Джакомо Аббруццезе колись брав участь у кінофестивалі «Молодість». Під час поїздки в Україну він вигадав ідею свого дебютного повного метра «Діско-Бой». Це історія про білоруса, який записується у французький Іноземний легіон і невдовзі їде зачищати партизанів в африканській країні. Убивство ворога змінює героя, що співвідноситься з роздумами режисера про насильство та відповідальність за нього.

Стрічка вимагає певного рівня некритичності. Мусимо уявити, що головна зірка сучасного німецького кіно Франц Роговський — білорус. Чи дозволити сюжету видавати збіг за продумані твісти. Але натомість нам дарують інтенсивний візуальний кінодосвід, який можна порівняти з роботами Ніколаса Віндінга Рефна («Драйв»).

«Степне», реж. Марина Врода

Фото: надано організаторами

Секція «Повнометражний конкурс»

Марина Врода у 2011 році отримала «Золоту пальмову гілку» Канн за найкращий короткий метр. Це були часи, коли на фестивалі такого рівня українське кіно майже не пробивалося. А якщо вже і потрапляло, то з нагородами складалося не дуже. Тож не дивно, що від Марини вже тоді очікували повнометражного дебюту. Він пройшов непростий шлях від переможного пітчингу Держкіно у 2013 році до повноцінного втілення аж у 2023-му.

Поки що стрічка катається фестивалями (й уже має нагороду за режисуру у швейцарському Локарно), утім її важливість для нас не вичерпується міжнародним визнанням. Марина ініціює розмову про «німе покоління» і втрачену пам’ять, яка помирає разом з її носіями. Що із цим робити — запитання, яке залишиться з нами після перегляду разом з внутрішньою тишею.

«Лишайся онлайн», реж. Єва Стрєльнікова

Фото: надано організаторами

Секція «Повнометражний конкурс»

Фільм «Буча» порушив етичну дискусію, яка зводилася до двох тез: чи варто знімати ігрове кіно про війну під час війни і чи можна використовувати реальні руйнування як декорації. «Лишайся онлайн» частково знайшов відповіді.

Це скринлайф (коли всі події відбуваються ніби на екрані ґаджета), натхненний фільмом «Врятувати рядового Раяна». За сюжетом, головна героїня має встановити на ноутбук, який волонтери передали ТрО, програму, але натомість починає переписуватися з дитиною його колишнього власника, а тоді організовує порятунок цього чоловіка.

Багато в чому «Лишайся онлайн» вдало поєднує обмеженість формату і реальність війни. Інколи не справляється. Утім ця суміш усе ж зацікавила один з головних фестивалів жанрового кіно — Fantasia Film Festival.

«Загадка вогню», реж. Вестон Разулі

Секція «Teen Screen»

Картина прописалася в дитячій секції «Молодості», але за плечима має цілком дорослі фестивалі. Це історія про трьох дітей, які вирушають у ліс за дорученням матері. Там на них чекають візуально насичені пригоди. Стрічка мало не виборола найкращий дебют у Каннах, а на головному фестивалі жанрового кіно в Сіджасі здобула спеціальну згадку.

«Головні істини озера», реж. Лав Діаз

Фото: надано організаторами

Секція «Спеціальна подія»

Режисер, якого дуже люблять програмери «Молодості», роками вірний фірмовому стилю. Лав Діаз завжди знімає чорно-біле кіно, що триває від трьох до дев’яти годин (цього разу три з половиною), і звертається до неприємних і замовчуваних сторінок історії Філіппін.

Часто викриває корупцію та бездіяльність влади, і «Головні істини озера» не виняток. Сюжет крутиться навколо 15-річного розслідування, яке ігнорує влада, асоційована з диктатором Родріго Дутерте.

«Поема для маленьких людей», реж. Іван Сауткін

Фото: надано організаторами

Секція «Документальний конкурс»

Док Івана Сауткіна розповідає про великі подвиги маленьких людей — літніх жінок і чоловіків, що часто залишаються поза радарами як документалістів і документалісток, так і Єдиного телемарафону. Вони тримаються за свій дім, ховають від російських окупантів дорогі їм символи України та готові приймати будь-яку роль, окрім ролі жертв.

Сауткін ненав’язливо римує Седнів на Чернігівщині з Бахмутом на Донеччині, евакуацію та бажання залишитися вдома, старість і дитинство та багато іншого. Головне — уважно дивитися. І тоді краса з’явиться навіть у пошарпаних під’їздах багатоповерхівок.

«Затемнення», реж. Наташа Урбан

Секція «Документальний конкурс»

Наташа Урбан народилася в Сербії, але емігрувала з країни після вбивства Зорана Джинджича (прем’єр-міністра країни) у 2003 році. Тривалий час знімала фільми про Непал, але смерть героїні повернула її до думок про батьківщину.

У результаті режисерка створила «Затемнення» — критичний і суворий док, який занурюється в замовчувані сторінки сербської історії через досвід власної родини. Головною метафорою стає сонячне затемнення, що має повторювані цикли — як і небажання сербів бачити власну жорстокість, що теж циклічно повторюється.

«Всередині жовтого кокона», реж. Фам Т’єн Ан

Секція «Фестиваль фестивалів»

Стрічка в’єтнамця здобула нагороду в Каннах за найкращий дебют, але для нас вона має цінність поза цим. Візуально насичена історія розповідає про повернення чоловіка додому, де на нього чекають привиди минулого.

Це саме ті емоції, які виникають у людей, що залишили Україну внаслідок війни, але з тих чи інших причин повернулися. Утім ми маємо і своє кіно на подібну тему — короткий метр «Як це було» Анастасії Солоневич і Дам’яна Коцура, який покажуть у Національному короткометражному конкурсі «Молодості».

«Зла не існує», реж. Рюске Хамаґучі

Фото: надано організаторами

Секція «Фестиваль фестивалів»

Рюске Хамаґучі — нова зірка японського кіно. Ще донедавна він був десь на периферії авторського кіно, але 2021 рік усе змінив. Тоді дві його роботи потрапили на Берлінале й у Канни, а «Кермуй моїм авто» (за твором Харукі Муракамі) мало не взяв «Оскар» за найкращий адаптований сценарій.

Нова робота майстра — це екопритча, де незаймана природа стає сценою конфлікту місцевих жителів і жадібної корпорації. Але поки розгортається світоглядний конфлікт, під його прикриттям розвиваються й особисті драми.

«Тигрові смуги», реж. Аманда Нелл Іу

Секція «Опівнічний сеанс»

Малазійський кандидат на «Оскар» показує життя дівчат у школі, але не забуває і про демонів, які чатують поруч. Підліткові зміни тіла проходять у страху потойбічних впливів, які, можливо, згодом монетизуються як тіктокове відео з тигром. Але поки що вони лише створюють неприємності головній героїні, яка дорослішає в суспільстві, де жінкам дозволено занадто мало.

«Моцна накурка», реж. Soda Jerk

Секція 4MA

Hello Dankness (в оригіналі) відправляє нас до наркоманського терміна, який українською можна передати як «Моцна накурка». Саме такий стан, імовірно, притаманний тим, хто голосував за Трампа.

Фільм австралійського дуету активно висміює останні роки американської політики, майстерно монтуючи класичне кіно та політичні лозунги. Використані кадри тактовно спірачені, що лише підкреслює анархічну та бунтарську природу твору, який, мабуть, є найсмішнішим фільмом фестивалю.

«Тут», реж. Бас Девос

Фото: надано організаторами

Секція 4MA

Бас Девос став популярним після фільму Violet про насилля неповнолітніх, але відтоді значно змінив кінематографічні погляди та підходи. Нова картина — це мінімалістична одіссея румунського мігранта, який чекає на ремонт автівки, щоб повернутися додому, а тим часом розвантажує холодильник і готує із залежаних овочів супи.

У певний момент медитативний ритм Баса Девоса захоплює глядачів і глядачок – і значно важливішим стає не темп оповіді, не кадр, а наступна інкарнація супу і ті соціальні зв’язки, які він дозволяє встановити. Цей неординарний фільм здобув головну нагороду «Зустрічі» (Encounters), чи не найцікавішого конкурсу Берлінале, обійшовши стрічку кумира Девоса — корейського маестро Хон Сан Су. 

«Полювання», реж. Карлос Саура

Фото: надано організаторами

Секція «Спеціальна подія»

Іспанський класик Карлос Саура помер цього року. На згадку про нього «Молодість» покаже перший фільм режисера, який приніс йому міжнародну славу.

«Полювання» розповідає про трьох мисливців, які пройшли Громадянську війну в Іспанії. Азарт до полювання поступово поступається місцем непрожитим образам, що вестимуть до кривавої розв’язки. Громадянська війна та несприйняття диктаторського режиму Франко дадуться взнаки в інших стрічках режисера, але їх фестиваль залишає на самостійне опрацювання.

Національний короткометражний конкурс

Цей розділ «Молодості» завжди збирає дуже різні за рівнем роботи, які вкупі уособлюють якщо не стан української кіноіндустрії, то як мінімум зріз по палаті короткого метра. Цьогоріч тут зібрали 25 картин. У єдиному казані варяться як імениті режисери та режисерки, так і початківці.

Зокрема, є «Сьома зміна» експериментаторки Наталії Ільчук, жанровий хіт «Пісня Клаудіо» Андреаса Нільсона, ветеранська драма «Оптика» Олексія Новікова, емігрантський документальний есей Дарини Мамайсур «Щоразу затинаюся від звістки з Києва», абстрактна фолк-анімація Анни Дудко «Мокош», спроба гей-драми Нікіти Зарха «Чорний пес», хіти Надії Парфан «Це побачення» й Олексія Радинського «Чорнобиль 22» та багато інших.

Міжнародні короткометражний і студентський конкурси

Цікаві, але неочевидні секції фестивалю, де можна побачити і сильні роботи, і спірні експерименти. Тут покажуть анімацію про грецький парламент «Готові» Іріні Віанеллі, моторошний анімаційний експеримент «Велодоріжки» Антона Кла, алегоричну історію про трансжінку «Пташка на ім'я Пам'ять» від лауреата Локарно за найкращий короткий метр Леонардо Мартінеллі. Також у цих програмах прописалися українські стрічки з нацконкурсу — «Кіра» Анастасії Ободовської та «Войси з Бахмута» Ігоря Бабаєва.

Алекс МалишенкоАлекс Малишенко, кіножурналіст
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram