Фільми Рюске Хамаґучі сповнені меланхолійності і недоказовості. Безмежно красива візуальність його кадру розгортає маленькі та крихкі оповіді, що складаються у великі історії долі. У новому фільмі «Зла не існує» режисер йде далі і робить провідним героєм природу, що потерпає від людини не менше, ніж впливає на неї.
Такумі та його дочка Хана живуть у невеликому японському селі недалеко від Токіо. Поряд з їхнім помешканням забудовники планують звести глемпінг, що пропонує новомодні розваги на природі. Коли в село приїжджають два представники будівельної компанії, з'ясовується, що місцеві не готові прийняти проєкт. Токійські агенти, зокрема містер Такахаші, не мають чітких аргументів на його підтримку; на життя героїв відчутно впливає природа, і не до всіх вона ставиться справедливо.
Спочатку цю роботу режисер планував як відеоряд до чарівної музики композиторки та виконавиці Ейко Ішібаші, яка доклалась і до саундтреку попередньої стрічки Хамаґучі. Та в результаті фільм «Зла не існує» обернувся історією, що не просто відпрацьовує актуальну екологічну тему, а торкається екзистенційних питань людської сутності, в якій розгортається боротьба добра і зла.
Рюске, ви кінофестивальна зірка і фаворит синефілів у всьому світі. Як ваш успіх сприймають у Японії?
Я не сказав би, що такий визнаний у Японії, як за кордоном. Коли взяв «Оскар» за «Кермуй моїм авто», мене визнали як кінорежисера – і я просто здобув можливість знімати більше фільмів, ніж мріяв.
Але не вважаю себе надзвичайно відомою постаттю в країні. Люди, які живуть за кордоном і, можливо, знають мене, вони люблять кіно або є затятими кіноманами. Але чи роблю фільми саме для таких людей? Це не завжди моя мета. Я просто хочу пролити світло на власні стандарти і робити те, що хочу. Так, як бачу.
Коли думаю про те, що саме прагну робити і який власне фільм, завжди намагаюся залишитися вірним собі. І є частина мене, яка оптимістично вважає: якщо роблю це і дотримуюся стандартів, можливо, декому сподобаються мої стрічки.
Як ви прийшли до ідеї фільму «Зла не існує»?
Усе почалось з Ейко Ішібаші. Вона не тільки композиторка, а й головна співавторка проєкту. Тоді просто попросила зробити візуал для її лайф-перформансу. Правду кажучи, спочатку не знав, куди рухатися. Більш ніж рік ми обмінювались ідеями, нарешті зробили висновки. Я подумав, чому б не знімати в її рідній місцевості, якою вона так надихається? Що чіткіше уявляв це, то сильніше переконувався, що ми маємо знімати тільки там. Це мало дати максимальну гармонію з її музикою.
У тих краях мене зустріла чарівна природа, яка надихнула на нові думки. Я почав думати, як людина може взаємодіяти із цією природою, що вона може приховувати? Так вирішив зробити історію і почав тривале дослідження місцевості. Натрапив на план забудови розважального простору посеред цих дивовижних краєвидів. План цей був дуже неохайний, нахабний, і місцеві протестували проти нього, тому його таки не реалізували. Я вивчив цей випадок і усвідомив, що це взагалі-то вкрай актуальна історія, яка гарно кристалізує нашу капіталістичну сучасність. Це і стало стрижнем фільму.
Як у Японії загалом ставляться до екологічної проблематики? Бо ви показуєте неідеальну сторону країни.
Так, бо ці ідеали слід ламати. Звісно, коли живеш у Японії, ти сповна відчуваєш її хибну ідеалізацію. Поверхово речі здаються чистішими в усіх сенсах. Однак існує велика проблема забруднювальних речовин, які просто викидають позаочі. Тенденція приховування цього. А наслідки, як правило, ігнорують. Подібне трапляється часто в японському суспільстві. Глемпінг, який фігурує у фільмі, є одним зі способів показати, як працює ціле суспільство.
Один з агентів глемпінг-проєкту у фільмі, врешті-решт, зачарувався природою і пережив певні зміни. Чи зауважили ви таке за собою, коли працювали над фільмом?
Я, може, і змінився, але не фундаментально. Почасти засмучений через персонажа Такахаші. Мені здається, що він дурень. Але вважаю, що схожий на нього. На жаль, я людина, яка живе в міському середовищі, далеко від природи, тому не дуже добре знав її. Експерт, схожий на персонажа, якого ви бачите у фільмі, називав мені дерева й показував, де знайти васабі в лісі. Завдяки цьому дослідженню я зміг віднайти нову перспективу природи. І, безумовно, радів. Ця радість трохи відображена в персонажі Такахаші. Але такі люди не змінюються на фундаментальному рівні. Це стосується і мене самого. Тому загалом я співчуваю Такахаші й відчуваю певну схожість із ним.
У цьому і попередніх фільмах є персонажі з травмою минулого. Як ви працюєте з відображенням цих травм?
Я намагаюся не розширити травми через історію, а показати взаємодію з ними. Іноді кристалізую травми минулого. Коли думаю про своїх героїв, не уявляю, що все їхнє минуле, їхні історії були щасливими. Мабуть, у них були розчарування, бо ніколи не припускаю, що герої завжди щасливі. Були речі, які вдавалися їм не так, як вони хотіли б. Тож мої фільми не про те, щоб будь-що вивільнити їхні травми, а про те, щоб ці персонажі з власним минулим та історією справді взаємодіяли. Я думаю, це те, що формує характери.
Цікаво послухати про це на прикладі головних персонажів нового фільму.
Його історія завʼязана на стосунках між батьком і донькою. Здається, вони ідеально комунікують. Однак батько має проблеми, зокрема, не здатен належно спілкуватися з іншими. Тому, можливо, краще спілкується з природою. Також виявляється, що дружина не з ним, але чому саме – ми не знаємо. Чи вона померла, чи втекла. Утім мені здається, що відносини батька з донькою були б іншими, якби мати була поруч. Донька й собі, можливо, відчуває якусь втрату, бо матері немає. Можливо, саме тому вона постійно зникає. Це не дуже обговорюється, але підтримує розвиток історії.
Чому «Зла не існує», якщо воно буквально заповнює фільм?
Коли я дивився на природу, ця фраза, що стала назвою фільму, застрягла в голові. Вона з'явилася ще до того, як я закінчив сценарій. У певному сенсі, думаю, це очевидно. Коли ви дивитеся на природу, ландшафти, у них справді важко знайти зло. Однак природа має чимало жорстокості. Інколи ця жорстокість може бути більшою за ту, що існує між людьми. Тож часто складно зрозуміти, де саме існує зло.
Але коли дивитеся фільм, певно, не обов’язково відразу думаєте, що зла не існує. Одна з головних причин зла полягає в тому, що в історії є люди. Якимось чином зло виникає, коли серед природи є люди. Я думаю, що у фільмі зображено цей механізм.
Виходить, що люди не частина природи?
Це цікаве спостереження. У цьому контексті я повертаюся до думки, що люди не мають можливості вибирати або приймати рішення. Усе вирішує природа. Коли люди приймають факт, що не мають вибору, зло зникає. Коли думають, що спроможні обирати між добром і злом – тоді виникає зло. Коли в нас немає волі чи вибору, я думаю, що зло може зникнути. Однак коли вибір існує, тоді з'являється можливість обрати, що зумовлює відповідальність – і саме тоді зло існує поруч з добром. У всьому цьому є спроба бути людиною. Коли ми намагаємося бути людьми, може виникати «надлишок» — як хімічні забруднювачі від нашої життєдіяльності.
Фільм закінчується на відкритій ноті. Чи має він приховані відповіді?
Мене доволі часто розпитують про кінцівку, але ще жодного разу я не відповів чітко на це запитання. Загалом можу сказати, що у фільмі є цілісність. Імовірно, після першого перегляду ви не зрозумієте всієї історії, другого разу це розуміння може поглибшати. Звісно, ви не маєте всього часу на світі, щоб дивитися моє кіно, але було б чудово, якби ця можливість була.
Колись ви казали про фільм «Кермуй моїм авто», що навмисно шукали недосконалість, зокрема у фіналі. Чи робили так само у «Зла не існує»?
Я прагну цього, але вдається не завжди. Коли я говорив про недосконалість, можливо, це був не найкращий спосіб опису. Але, на мою думку, фільми повинні дивувати або заплутувати аудиторію. Я вважаю, це необхідно, оскільки саме такі фільми я люблю. Наш світ — це не дуже зрозуміле місце. Тому не хочу, щоб мої фільми були очевидними. Прагну, аби там були речі, яких сам не розумію. Фільми, які намагаються дати вам відчуття стабільності, дарують усі відповіді – не ті, які вважаю хорошими.
Хороший фільм має містити в собі щось, що може зрушити наше уявлення про те, що є мертвим чи нормальним. Саме такі фільми я хочу створювати. Прагну робити щось, що викликає в аудиторії відчуття заплутаності або дива, але водночас не хочу якось ображати цим глядача. Це стандарт хорошого фільму, що, як правило, робить більшу послугу аудиторії.
А хочете коли-небудь зрозуміти свої фільми?
Хотів би. Я можу відчувати дискомфорт з цього приводу, його важко описати. Коли він зникне, думаю, у мене зʼявляться всі відповіді. Гадаю, радість від створення і перегляду фільму полягає в тому, щоб глибоко зануритися в історію, облишивши всі питання. Цей процес може призвести до радості.
Одного разу я запитав Ейко, на які питання їй важко відповідати. Вона сказала, що не любить, коли її питають про текст пісні. Це щось таке, що я дуже розумію, бо відчуваю те саме, коли мене постійно запитують про сюжет.
