Українські п’єси
Тим часом українські драматурги активно працюють і випускають нові тексти, які описують реалії – війну і людей, які з нею стикнулися. Їхні переживання, їхні реакції, їхні дії; у перші дні війни або вже через рік; тих, хто виїхав за кордон, і тих, хто залишився в країні; людей у тилу і тих, хто пережив окупацію. Запит на сучасну українську драму значно зріс за останній рік, але як би це не було прикро, вона більше затребувана і популярна за кордоном.
По-перше, чимало драматургів виїхало з країни – працюють або навчаються в Європі, організовуючи там публічні читання своїх текстів. По-друге, українські митці, що нині за кордоном, саме через сучасні тексти намагаються розказати правду про нашу війну, яка століттями триває з «братнім» сусідом, про українців як окремий народ і неповторну націю зі своєю історією, культурою, традиціями, про людей, які нині захищають нашу країну на фронті і сприяють перемозі в тилу. Завдяки сучасній українській драмі (яку інсценізують у театрах або прочитують на публіку) іноземці наново відкривають Україну.
Появі нових текстів і розвитку української драматургії сприяють також різноманітні конкурси, фестивалі і лабораторії, які продовжують працювати попри війну. Наприкінці 2022 року були відзначені переможці «Молодої КороНації» (першу премію отримала Оксана Дуплій за п’єсу «Дівчина в чоловічому монастирі»). Нещодавно завершився конкурс п’єс «Drama.UA», лауреатом якого стала Катерина Пенькова з п’єсою «Російська рулетка». Від початку травня почався прийом заявок на участь у фестивалі «Тиждень актуальної п’єси», а днями — у конкурсі української сучасної драматургії «Липневий мед» і лабораторії драматургії НСТДУ.
Прем’єри на тему війни
Щодо київських прем’єр на тему сьогоднішньої війни, то їх небагато, але вони все ж таки є. Дві прем’єри з’явилося в Театрі на Печерську. Перша – це «Я, війна і пластикова граната» Ніни Захоженко (режисери Олександр Крижанівський та Ігор Рубашкін), яка складається з кількох новел, що описують історії людей у перші дні війни і до деокупації Херсона. Друга – «Femina» за п’єсою та поезією Анастасії Матешко (режисерки Ольга Ларіна і Варвара Глуховська) про шість молодих українок, які покинули свій дім, про їхні переживання, втрати і переосмислення цінностей, пошуки сили і опори.
Своєрідним продовженням цієї теми є вистава «Зелені коридори» за п’єсою Наталі Ворожбит (постановка Максима Голенка), яка розповідає про чотирьох жінок із різних міст України, кожна з яких пройшла свої кола пекла, перш ніж виїхати за кордон і опинитися в безпеці. Долю жінки-матері, яка виїхала через війну у Францію й очікує на дзвінок від сина-волонтера, змальовано у виставі «Люби-мене-не-покинь» за п’єсою Ольги Анненко у Театрі юного глядача (режисер Максим Михайличенко).
Репертуари Театру імені Лесі Українки та Мистецько-концертного центру імені Івана Козловського поповнилися прем’єрами за п’єсою Марини Смілянець «Молитва за Елвіса» про двох братів-музикантів, один з яких приєднався до лав нацгвардії і пішов воювати, а другий залишився в тилу. Режисер першої вистави з однойменною назвою Дмитро Морозов, другої, що має назву «Позивний “Елвіс”», – Олена Щурська.
У Театрі «Золоті ворота» були організовані публічні читання п’єси Олександра Середіна «Ми готові до війни», яка розповідає про переживання та дії українців напередодні повномасштабного вторгнення (режисер Олександр Середін). А також п’єси «Війна і пам’ять» за сценарієм Якуба Керсіковського (керівника Центру Рафала Лемкіна, що документує російські злочини в Україні), в основі якої — спогади очевидців злочинів німецького та більшовицького режимів у Польщі та в Україні в часи ІІ Світової війни, а також спогади людей, що стали свідками звірств російської агресії на території України у 2022 році (режисерка Тетяна Губрій).
Трагікомедія «Монологи волонтера» створена за реальними історіями та випадками, розказаними творцям вистави реальними волонтерами; її можна побачити у Театрі «Veritas» (постановка Олександри Кравченко). Ще одна п’єса Ніни Захоженко поставлена в Театрі «Дивний замок» і має назву «Я норм» (режисер Алекс Боровенський). Це розповідь про підлітків і їхнє передчасне дорослішання через війну.
(Цей перелік вистав і читань не є вичерпним; ми зібрали прем’єри, які мали найбільший резонанс у ЗМІ та серед глядачів).
«Візит» і «Конотопська відьма»
Немає нічого дивного, що зали столичних театрів більшою мірою заповнені на комедіях і мелодрамах, на виставах за класичними творами. Адже українцям, які не покинули країну, які щодня перебувають під обстрілами та переживають втрату рідних і близьких, хочеться перемкнути мозок на щось інше – спокійне, позитивне, тепле. Як би банально і жорстоко це не звучало – відволіктися і хоча б на годину-дві забути про війну (що, до речі, наполегливо радять психологи). Тому в театрах зараз часто можна зустріти військових.
Чимало театрів у виборі творів для прем’єри надають перевагу зарубіжній та українській класиці. Не те що вони не хотіли б говорити зі своїх сцен про війну — через класичні твори вони намагаються віднайти відповіді на ті споконвічні питання, які повсякчас турбують людей, і переконатися, що у світі ще діють закони людяності та моралі. А також знайти передвісники і причини споконвічних непорозумінь, конфліктів, воєн між людьми, народами, країнами.
Серед таких театрів — Театр імені Івана Франка. В його афіші з’явилося дві прем’єри за класичними творами, що за короткий час завоювали прихильність публіки.
Давид Петросян поставив трагікомедію «Візит» за п’єсою швейцарського драматурга Фрідріха Дюрренматта «Візит старої дами». Події у виставі відбуваються в зубожілому шахтарському містечку, в минулому популярному туристичному центрі. Щоб встановити справедливість, туди приїжджає колишня його мешканка, а тепер всесвітньо відома багатійка Клер Цаханасян (Наталія Сумська). Ще живим, але абсолютним голодранцем, вона знаходить свого колишнього коханого і одночасно кривдника Альфреда (Олексій Богданович), який покинув її в молодості і відрікся від їхньої дитини. В обмін на його життя вона обіцяє мешканцям відродити їхнє містечко. Спокуслива винагорода спрацьовує, і своєю поведінкою містяни доводять Альфреда до самогубства. Це історія про те, що світом і долями людей керують гроші та багатії; про те, що люди продовжують жити за старозавітними законами «око за око, зуб за зуб», не бажаючи прощати одне одному провини, без проявів милосердя та співчуття в душі; але й про пошуки людяності та справедливості.
Ще одна прем’єра, яку нині театрали відносять до категорії «must see» — «Конотопська відьма» за повістю Григорія Квітки-Основ’яненка в постановці Івана Уривського. Сатирична комедія з елементами бурлеску порушує багато різноманітних тем. Одна з них – про можновладців, які думають лише про власні вигоди та своїми вчинками гублять долі невинних людей. Так, у виставі сотник Забрьоха (Олександр Ярема), який отримує владу у спадок, думає не про односельчан і свою країну, в якій точиться війна (гетьман у листі наказує відправити сотню з Конотопа в Чернігів на війну), а про одруження з красунею Оленою (Оксана Жданова). А причину тривалої посухи знаходить у відьмах, які начебто заполонили село. Він топить у воді багато дівчат, перевіряючи, відьми вони чи ні (відьми начебто не мають тонути). Такий самий і його десниця Пістряк (Андрій Самінін), котрий хитрощами сам хоче стати сотником. Вистава змушує згадати про теперішні приклади зловживань владою, про тих посадовців, які навіть під час війни не гребують наживатися на розподілі зброї, ліків, гуманітарної допомоги, що надходить до нас від Заходу.
З приходом літа деякі столичні театри закривають театральні сезони і йдуть у відпустку. Але інші будуть працювати ще цілий червень і липень. Тож у киян і гостей столиці є багато можливостей обрати виставу і підтримати театральне мистецтво своєї країни.