На перший погляд, рішення указом президента РФ передати РПЦ рубльовську ікону початку ХV ст. із Третьяковської галереї є абсурдним і алогічним. Усі музейні артефакти, як і церковне майно, – власність держави під назвою Російська Федерація, отже, про зміну власника не йдеться. Але цей указ показує, що глава Російської держави віднині може робити з музейним фондом, зокрема і з тією його частиною, котру зберігають у релігійних установах, усе, що йому заманеться. Фактично президент цим указом надав собі імператорських повноважень — принаймні у сфері управління символічним капіталом.
Рубльовську «Трійцю» ніколи не оцінювали, але високо цінували.
Імовірно, створена у Троїцькому монастирі в першій чверті XV ст. і до 1929 року перебувала в іконостасі того-таки Троїцького собору Троїце-Сергієвої лаври в підмосковному місті, яке рік по тому перетворилось із Сергієвого Посаду на Загорськ. Ікона вже у ХVI ст. дуже потемніла, і її почали «обкладати золотом», тобто вдягати в металеві шати з дорогоцінних металів і каміння. Також робили копії, «списки», оскільки для погляду вірян тепер були відкриті лише зображення ликів і рук янголів.
Коли на початку ХХ століття ікону вирішили оглянути і реставрувати, виявили, що вона мала численні «поновлення»; тому коли дійшли до найдавнішого шару, який приписували Рубльову, реставратор Гур'янов також «підновив» його. Після націоналізації, у 1918–1920 роках, дуже потемнілу ікону забрали з іконостасу, ретельно оглянули, зробили детальні описи і вирішили тримати окремо, бо волога у храмі руйнувала її дуже швидко. Спеціальним розпорядженням уряду «Трійцю» передали до реставраційних майстерень, а звідти в колекцію Державної Третьяковської галереї, де вона перебувала весь час, окрім 1941–1945 років, коли її евакуювали до Новосибірська.
На початку ХХІ ст. ікону пробували кілька разів вивозити на московські ж виставки, однак це позначилося на стані кількох проблемних місць дощок. І хоча реставратори різко протестували, у липні минулого року ікону вивозили аж до Троїце-Сергієвої лаври. Після цих відвідин зібрали особливу нараду і заявили, що ікона отримала такі численні пошкодження, що стан її майже катастрофічний.
Тож навіщо цю ледь живу пам'ятку знищувати фізично?
Рубльовська «Трійця» ніколи не була чудотворною, але після Другої світової війни покоління російських мистецтвознавців зробили її наріжним каменем особливого значення саме для російського іконописання. Доводили авторство Рубльова; підкріпили тезу про існування в Росії мистецтва Відродження, майже аналогічне тому, що відбувалось в італійських містах у ХV ст.; показали велич естетичного вкладу московської школи іконописання у світову культуру; врешті, говорили і говорили про «російську духовність».
Ці міфологеми підсилила знаменита стрічка Андрія Тарковського «Страсті по Андрію» (1966 р.), навколо створення, цензурування і прокату якої у 1970-ті витворилася щільна оболонка таємничості. Стрічка утверджувала містичність фізичного страждання, яке необхідно пережити, аби створювати артефакти оцієї самої духопідіймальної сили. Ікона «Трійці» переміщалась у центр духовного життя росіян.
За весь період існування ікону «Трійці» багаторазово копіювали; у Троїцькому соборі лаври було кілька копій упродовж десятиліть. У сенсі віри й православної естетики вони залишалися такими самими важливими, як і оригінальна композиція, яку зберігали у спеціальних умовах музейники і реставратори.
Передача оригіналу для її демонстрації у храмі Христа Спасителя 4 червня 2023-го або знищить те, що тримається зусиллями реставраторів, або три дошки ХV ст. замінять копією. Так би мовити, муляжем. А оригінал заховають іще глибше, ніж реставраційні майстерні.
Чи буде ця тенденція впливати на радикалізацію настроїв росіян – невідомо; чи будуть вони славити «батька народу» за цей щедрий подарунок – можливо, хоча б тому, що музейникам (читай – інтелігенції) вказали на їхнє значно нижче місце в ієрархії від тих, до чиєї думки дослухаються.
Важливіше, як на мене, інше.
Цими днями в Гаазі на саміті Ради Європи представники понад 40 країн створили реєстр збитків, завданих агресією РФ проти України, куди будуть вносити всі претензії до країни-агресора. Розмови про відшкодування, зокрема й у сфері культури, набирають реальних абрисів, серед яких — і передача культурних цінностей, що належать Україні.
Тенденція до передачі артефактів у майно РПЦ (адже ситуація з «Трійцею» — не єдиний випадок) може бути лише прикриттям значно масштабнішого процесу. А саме — фальшування найдавніших ікон, мозаїчних і шиферних фрагментів, манускриптів, ювелірних і нумізматичних коштовностей, що мають, зокрема, стосунок до давньої української історії й культури.
Список українських претензій лише стосовно ікон чималий; із найважливішого, того, що стовідсотково стосується київської культурної традиції: Богородиця Елеуса «Вишгородська» («Володимирська») ХІ–ХII ст., Богоматір Велика Панагія («Ярославська Оранта») першої третини XIII ст., Святий Георгій ХІІ ст., Благовіщення («Устюзьке») першої третини XII ст., мозаїка «Димитрій Солунський» XII ст., шиферна плита із зображеннями святих воїнів-вершників ХІ ст.
В умінні виготовляти фейки росіянам не відмовиш. На переміщенні «Трійці» відпрацюють технологію, а якщо погодяться передати Україні щось, то це будуть далеко не оригінали. Не лише українських, а й світових фахівців до тих ікон практично ніколи не допускали, тож щоб установити їхню оригінальність, знадобляться роки дуже коштовних досліджень.
Ховають «Трійцю», щоб тягнути час.