Виконавча Рада Українського ПЕН оприлюднила заяву, в який пояснює, чому організація не бере участь у спільних культурних подіях і не виступає на одних культурних майданчиках з росіянами.
Наводимо текст заяви повністю:
Ми, Виконавча Рада Українського ПЕН, хотіли би ще раз підкреслити нашу позицію щодо спільних культурних подій з українцями й росіянами.
Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну наша позиція полягає в тому, щоб уникати участі в заходах під знаком об’єднання представників України й Росії.
Ця наша позиція не пов’язана ні з нашим ставленням до конкретних осіб, ні з нашим судженням щодо їхніх політичних поглядів та їхніх дій.
Та доки триває війна, у якій росіяни безнастанно виявляють увесь можливий цинізм і жорстокість, ми вважаємо аморальним і невідповідним нашим цінностям уявляти, буцімто українські й російські письменники чи діячі культури можуть виступати разом чи мати спільний майданчик для висловлювання. Це створює небезпечну ілюзію можливості "діалогу" між представниками України й Росії ще до цілковитої поразки російського режиму, притягнення російських воєнних злочинців до суду, а Росії – до відповідальності за всі злочини, які вона скоїла в Україні.
Для нас провідним тут є принцип відповідальності. За висловом французького філософа єврейського походження Еммануеля Левінаса, що кілька років дитинства провів у Харкові, відповідальність походить із нашої відповіді. Перед ким ми, українські діячі культури, відповідаємо нашими діями нині? Для нас очевидно, що ми відповідаємо перед своїм народом.
Ми відповідаємо перед українцями, вбитими в Маріуполі, Мар’їнці, Бахмуті й інших українських містах і селах, стертих з лиця землі російською армією.
Ми відповідаємо перед сім’ями, які намагалися втекти від російських військ у Бучі й Гостомелі, та натомість їх розстріляли російські солдати.
Ми відповідаємо перед мешканцями двох ізюмських п’ятиповерхівок, яких російські авіабомби вбили попри їхні намагання заховатися в підвалі. Їхні тіла майже місяць пролежали під завалами, перш ніж їх поховали у братській могилі в лісі.
Ми відповідаємо перед восьмирічною дівчинкою з села Безруки, що загинула на подвір’ї свого будинку, читаючи книжку, – і ще більш ніж п’ятьма сотнями таких дітей, як вона.
Ми відповідаємо перед нашими друзями – режисерами й художниками, інженерами та університетськими викладачами, – які загинули, добровільно боронячи своїх дітей, свою країну і свою свободу на передовій.
Ми відповідаємо перед десятками тисяч людей, які загинули в розквіті мрій та надій на майбутнє. Кожен із них має ім’я. Ми знаємо дуже багато їхніх імен.
Ми переконані, що ділити спільний культурний простір із росіянами в час війни означатиме зраду пам’яті безпричинно вбитих російською армією. З нашого боку це свідчитиме про байдужість і неповагу до страждань закатованих та брак емпатії щодо тих, хто втратив домівки. Ми не хочемо зраджувати довіру тих, хто щоденно ризикує своїми життями на фронті. Іншими словами, ми не хочемо ставати нечулими, безвідповідальними та нелюдяними.
Іноді нам трапляються несхвальні зауваження щодо цієї нашої позиції. Так, один із лідерів російської опозиційної думки заявив, що вбачає "сплески нацизму" серед українців. Одне видання ввело своїх читачів в оману твердженнями про "шантаж" і "ультиматуми" з боку "жорстоких" українців.
Чути таке обурливо. Війну не можна зводити до рівня шахової партії чи обміну ущипливими закидами в пресі. Війна означає людські життя – теплі, сповнені любові, крихкі й незамінні людські життя. Відповідальність за них, відповідальність перед цими людьми вимагає нашої несхитної рішучості.
Ми, як Виконавча Рада Українського ПЕН, вважаємо, що сприяння будь-яким ілюзіям діалогу між українськими та російськими авторами на спільних заходах є не лише проблематичним, а й аморальним, доки російська військова агресія ставить під загрозу життя цивільних українців.
Водночас ми є демократичною організацією і вважаємо кожного з наших членів та членкинь вільним висловлювати власну позицію з цього питання.
Ми сподіваємося на розуміння з боку наших партнерів. Ми також закликаємо до прозорості та відкритості у плануванні заходів із залученням українських спікерів. Українські автори мають право знати, чи будуть росіяни запрошені на ті чи інші заходи, і в якій іпостасі. Вони не повинні в останню мить дізнаватися про зміни в програмі, що суперечать попереднім домовленостям, як це, на жаль, сталося на одній з нещодавніх подій. Натомість організатори мають розуміти, що українські автори можуть вважати неприпустимим для себе ділити майданчик із росіянами.
Наша позиція продиктована відповідальністю перед нашим народом. Нам прикро, якщо вона завдає неприємностей іншим. Але етика – це завжди обопільний процес. Це завжди розмова – навіть якщо тих, із ким ми говоримо, більше немає серед живих.
Заяву підписали:
Володимир Єрмоленко
Мирослава Барчук
Остап Сливинський
Ігор Козловський
Алім Алієв
Лариса Денисенко
Ірина Славінська
Артем Чапай
Оля Гнатюк
Тетяна Терен