Коли у 2002 році мені запропонували роботу в Українському Домі, у мене без перебільшення перехопило подих: настільки престижною і величною була ця установа у ті роки. Перші 8 років моєї роботи – це були роки дуже високої активності Українського Дому: тут вирувало і мистецьке, і громадське, і політичне життя. Ми усі, уся команда, щиро і віддано любили Український Дім.
Коли ж я прийшла сюди на початку 2019-ого, після 9-річної перерви, то була дуже пригнічена і навіть шокована відчуттям відсутності життя та живої енергії у його стінах. Разом з тим я глибоко відчувала потенціал та перспективи цієї установи. Знову і знову поверталася до думок про Український Дім, про можливості розвивати його інституційно, малювала в уяві сценарії майбутнього. І от, як це нерідко буває, думки матеріалізувалися: буквально через півроку мені справді запропонували посаду директора.
Але основною цінністю Дому все ж є його історія. Вона настільки тісно і символічно переплетена з історією незалежної України (вони ж – ровесники!), що здається, є метафорою усіх її «хвороб росту», злетів і падінь. Зміни влади і президентів, масштабні загальнонаціональні та міжнародні події. Періоди активного політичного, ділового, культурного життя, коли в Український Дім приходили тисячі людей побачити твори Архипенка, Пінзеля та сучасних українських митців, чергувалися з періодами занепаду, коли під розкішним атріумом продавалися шкарпетки.
Разом з Україною Український Дім пережив і прожив дві революції, два Майдани. В цей час він був не лише штабом, але й прихистком для мітингувальників. Тоді його називали Народним Домом. Прикметно, що саме в цей час велична і неприступна будівля ставала найбільш відкритою та доступною для людей. До речі, саме цього відчуття дому, відкритості, гостинності ми сьогодні найбільше прагнемо досягти своєю політикою і своєю роботою.
Свого часу Український Дім став промовистим маркером змін. Його статус – з музею Леніна на Український Дім – змінився одним розчерком пера, а над зміною сутності ми працюємо і сьогодні.
Переосмислення нашого спадку, історії, архітектури інтегроване в усю нашу діяльність, у великі і маленькі програми і проєкти. Цей спадок має форму важку і домінуючу. Може, це когось здивує, але багато людей ще й сьогодні живуть спогадами про велетенського мармурового Леніна, постать якого «зв’язувала» увесь простір і надавала йому певного сенсу. Для них тут утворилася порожнеча: «не стало Леніна – не стало сенсу». Заповнення цієї порожнечі – тривалий процес. І це символічно з точки зору глобальної зміни світогляду – від патерналізму до свободи. Свобода – це усвідомлений вибір, відповідальність і праця, системна і послідовна.
Нещодавно мені надіслали фото закритих білим полотном горельєфів Українського Дому з німим, але очевидним запитанням: коли ж ви вирішите це питання? Наша відповідь не може бути спонтанною, надто багато помилок приносять непродумані рішення. Треба сідати і конкретно говорити про ці незакриті питання – говорити настільки довго, наскільки потребуватиме зважене консенсусне рішення. Але насправді ми і зараз працюємо над ними – щодня, у різних формах.
Сьогоднішній етап нашої історії – життя у час великих змін, руйнування цілих світів, ідеалів та уявлень, і час творення нових. Це період невизначеності і неможливості повноцінно прогнозувати і планувати, і водночас період дуже активної зміни свідомості і дуже динамічних процесів – в усіх сферах. Важливо не лише навчитися жити в таких умовах, але й намагатися бути провідником, апологетом змін на краще. Впевнена, що вплив кожного з нас на життя, на наше майбутнє здійснюється щохвилини. Наші думки, прагнення і дії сьогодні формують наше завтра.
Наша команда усвідомлено обрала позицію максимально активності, і ми вважаємо її відповідною часу. Зрозуміло, що ми маємо докласти багато зусиль, щоб Український Дім був знову наповненим життям і сенсами, а його назва мала абсолютно чіткі асоціації – з українською культурою у найширшому сенсі цього слова, мистецтвом і мистецькими подіями, сучасними ідеями, актуальними ініціативами та проєктами.
В Українському Домі ми хочемо говорити Про Українське (саме так ми пишемо назву нашої стратегічно важливої програми). Про – високе українське, про сучасне українське, про світове українське, про креативне українське – мистецтво, літературу, книгу, кіно, музику, театр. Говорити та дискутувати про важливі речі, осягати і осмислювати виклики часу. Тому ми цілеспрямовано і системно ініціюємо власні програми – виставкові, діалогові, освітні, кіно- та музичні, молодіжні і ретроспективні. Намагаємося досягати балансу.
Коли наприкінці 2022-го ми порахували кількість наших проєктів та подій, ми самі були здивовані: 12 виставок і 75 публічних подій за вісім місяців – з травня до грудня. В час війни, при очевидній обмеженості ресурсу. Усі вони стали результатом нашого відчуття пульсу часу і резонансу з подіями і змінами, з культурними процесами, які в цей час набули нових форм і сенсів. Яскраво спалахнуло явище українського плакату, став помітним великий пласт фотографії воєнного часу, набула форми робота митця у його майстерні, – ми одразу реагуємо, аналізуємо, що і як можемо оприявнити, висвітлити, підтримати. Включаємося в усі ініціативи, які резонують з нашими цінностями.
Ми багато думаємо, говоримо і дискутуємо про те, як Український Дім може стати «посольством України в Україні». Цю метафору нам підказав Юрій Костенко, засновник компанії Front Pictures, коли під час нашої зустрічі ми дуже завзято розповідали про наше бачення розвитку Українського Дому, його функцій та прагнень. Це визначення було абсолютно точним і співзвучним нашій місії.
Чи має моральне право окрема організація нарікати себе такою гучною назвою? Має, якщо зможе забезпечити відповідність змісту. Це задача не з простих, вона потребує волі, енергії, ресурсів, підтримки на різних рівнях, розуміння. Наше завдання – створити цілком новий образ і нове реноме Українського Дому. І ніщо не зупинить нас в русі до мети.