Цей запит сьогодні – на особливу увагу один до одного, емпатію і взаємопідтримку. Такою ж особливою має бути орієнтованість інституцій на людину та її внутрішні потреби у воєнний час. Травматичний досвід, шквал страшних новин, життя під виття сирен – усе це потребує певної компенсації, емоцій, вражень, які допоможуть вистояти. Тож ми працюємо над тим, щоб створити живий простір для комунікації, діалогу, пізнання і надати йому теплоти та душевності. Наповнити культурним життям і людьми величезну і візуально холодну будівлю – непроста й енергозатратна робота. Але ми свідомо працюємо саме у такий спосіб, розвиваючи широку програмну діяльність, що включає діалогові, виставкові, музичні, кінематографічні, освітні проєкти, – ми хочемо зацікавити кожного. Щодня спостерігаємо за увагою аудиторії, емоціями та відгуками наших відвідувачів, аналізуємо і робимо висновки.
Надзвичайно показовою у цей час є виставка творів Марії Примаченко «Марія малює» в Українському Домі, яка демонструє не просто інтерес, а справжню жагу до свого – своїх витоків, своєї культури, свого глибинного. Марія Примаченко сьогодні стає символом, уособленням життєстійкості і незнищенного оптимізму. Її твори розповідають про нас, про важкі події, дивовижним чином резонують з викликами сьогодення й, що важливо, дарують надію. Суспільство обирає саме такий символ — який дає відчуття душі народу, приналежності до своєї країни та єдності.
Відчуваємо це, тож для нас дуже важливо бути лобістами культури всередині країни. Саме тому нашою найважливішою програмою у дні війни став проєкт «Про_Українське», який у різних формах висвітлює прояви, феномени української культури як минулих днів, так і сьогодення, показує її багатство та цінність.
Культура завжди є джерелом життєвої сили, і сьогодні вона здатна об’єднувати і віднаходити сенси. Окрім того, ми не маємо права забувати, що культура – це не в останню чергу економіка. Це створення робочих місць і формування спеціалізованих ринків. Це перетворення креативних ідей у затребуваний суспільством продукт та, як наслідок, в економічний капітал. Це, врешті, експорт культурного контенту і значний внесок в туристичну індустрію. Культура – це про незалежність. А її розвиток сприяє зростанню країни. Саме тому системна підтримка культури сьогодні є стратегічно важливою.
Дуже важливо усвідомлювати, що підтримувати культуру може не лише держава, особливо в умовах обмежених можливостей державного фінансування, коли усі ресурси спрямовані на потреби армії, але й кожен з нас – бізнес, суспільство, громадянин, який голосує квитком на культурний захід. На жаль, в Україні благодійність у галузі культури не має такої сталої традиції, як у західних країнах, де звичною практикою є особисті внески на підтримку місцевих музеїв чи культурних пам’яток. В Україні і в сприятливіші часи треба було доводити необхідність підтримки культури, а сьогодні й поготів. Але якщо ми не усвідомимо, що без культури, без вкладання у неї усіх можливих ресурсів не матимемо майбутнього, на нас чекає не найкраща версія цього майбутнього.
Саме тому ми завжди наголошуємо, що одним із пріоритетів культурної політики має бути висвітлення ролі культури та важливості її підтримки на усіх рівнях. Про культуру із суспільством необхідно говорити багато і переконливо, формуючи, якщо хочете, культ культури.
Тому наостанку щодо культурної політики. Працюючи у великій інституції національного значення, ми гостро відчуваємо нестачу визначеної, чітко артикульованої та прийнятої усіма учасниками культурного поля стратегії культурного розвитку країни. Формувати таку політику важливо разом із ключовими гравцями сфери культури, враховуючи їхню думку, практичний досвід та знання, а інтегрувати у життя — також через цих самих гравців. Коли кожен з них знатиме і визнаватиме пріоритети культурної політики, тоді він ефективніше імплементуватиме їх у свою діяльність, сприяючи реалізації глобальних завдань.
Об’єднання для досягнення результату є дуже важливим, навіть для тих учасників культурної спільноти, які є максимально суб’єктними і продуктивними. Так, наприклад, наша команда активно працює над аналізом суспільних потреб, ми вибудовуємо свою внутрішню політику, тож, як наслідок, маємо доволі хороші результати та черги на виставки до Українського Дому під час війни. Але консолідація зусиль у такі часи і для нас є просто необхідною.
Єднатися важливо не лише довкола воєнних потреб, але й довкола перспективи, візії нашого майбутнього, де культура гратиме ключову роль. Адже вплив культури на розвиток суспільства є колосальним, а її рівень визначатиме якість життя цілої країни. За яку країну ми боремося, якою бачимо свою країну після війни – розуміння або нерозуміння цього дає або забирає нашу силу і нашу стійкість сьогодні. Для того, щоб ми могли вірити у наше майбутнє, ми маємо сьогодні боротися за нашу культуру так само віддано і стійко, як наші захисники борються за нашу землю.