Гете-Інститут чимало робить для підтримки екосистеми культури в Україні: надає інституційну підтримку через програму грантів; підтримує митців, переміщених війною. Як змінилась ваша стратегія від початку повномасштабного вторгнення?
Зараз ми працюємо на трьох рівнях. Перший – підтримка культурної сцени. Це відбувається головно через наш Стабілізаційний фонд: культурні інституції можуть подаватись на гранти і таким чином продовжувати свою роботу. Ми отримали 220 заявок і профінансували третину з них. Другий – це проєкт цифрової школи, реалізований у співпраці з МОН України. У його рамках ми розробили програму вивчення німецької мови. І третій – ми підтримуємо українських митців, які були змушені виїхати з країни. Ми надаємо гранти невідкладної допомоги, які вже отримали 500 людей, а також шукаємо культурні інституції в Німеччині, що можуть прийняти українських митців. Таких партнерів ми знайшли для 120 митців. Крім того, ми підтримуємо презентацію української культури в Німеччині та проводимо курси німецької мови для біженців.
Наразі ми не знаємо, чи отримаємо фінансування від німецького уряду на наступний рік. Від цього залежить, у якому обсязі ми зможемо фінансувати нашу активність. Якщо будуть додаткові асигнування від уряду, Стабілізаційний фонд продовжить свою діяльність, бо це дуже важливо для зміцнення громадянського суспільства в Україні.
Триває також діяльність Європейського дому (House of Europe) – європейського консорціуму, де Німеччина має роль керуючого менеджера. З початком війни на цей проєкт було виділено додаткові кошти, і програму продовжать на наступний рік.
Ви покриваєте багато ділянок, але ж розумієте, що потреби українського культурного сектору є величезними: з початком війни зруйновано інфраструктуру, наприклад, сотні бібліотек, сотні об'єктів спадщини. Більшість державних культурних інституцій отримують жалюгідне фінансування. Чи вимальовується якась конфігурація гравців, які готові працювати з цими викликами? Чи є на це політична воля?
Фізична реконструкція не в компетенції Інституту Гете. Питання відновлення вирішуються на рівні урядів, і це обговорюється.
А що з інституційною підтримкою?
Ми робимо це за допомогою Стабілізаційного фонду і спеціальної програми фінансування фестивалів на загальну суму 2,8 млн євро додаткових державних коштів. Інститут Гете вже давно присутній на українському культурному полі, тож добре розуміє потреби сектору і може запропонувати заходи підтримки.
Тут, на форумі, відбулися жваві дебати про природу міжнародних взаємин у сфері культури. Ви сказали дві цікаві речі: про непростий баланс між інтересами країни та її цінностями. Ви також говорили про те, що треба давати платформу тим митцям, які хочуть бути частиною вільного світу, частиною відкритого суспільства. Як Інститут Гете бачить майбутнє своїх взаємин у сфері культури з Росією, яка не є відкритим суспільством і яка адвокатує дуже відмінний підхід до культури? Наприклад, директор музею “Ермітаж” Михайло Піотровський в інтерв'ю російським ЗМІ відкрито декларує, що культура є частиною їхньої "спецоперації". Росіяни відкрито говорять про свою культуру як про зброю.
Інститут Гете з 24 лютого не співпрацює з російськими державними установами у сфері культури. Але ми знаємо, що в Росії є чимало людей, які зацікавлені в тому, щоб не втрачати зв'язок з Європою, що є люди мистецтва і активісти, які були змушені залишити країну за те, що критикували систему. Завданням нашого інституту є залучати таких людей, з якими ми працювали раніше і які протягом довгого часу підтримували стосунки з Німеччиною та Європою.
Коли ми говоримо про залучення росіян, які є критиками режиму, що мається на увазі? Як ви можете бути певні, що ці люди поділяють ті самі цінності, що і ви?
Ми маємо говорити про це в інтерв'ю українському виданню? (сміється). Для Європи це чутлива тема. Я говорив про це з моїми українським колегами, і вони казали мені: "Наші російські друзі та колеги нас не підтримали". На початку війни були російські митці, які виступили проти війни, але дуже швидко там були прийняті жорсткі закони, які поклали край цьому. Ось чому багато з них виїхали. І з багатьма з них ми співпрацювали. Ми не можемо їх облишити. Але так, це дуже тонка лінія. Проте для мене було шоком, що більшість росіян підтримують цю війну.
Чи розглядаєте ви запровадження якихось обмежень для росіян у своїх грантових програмах?
Ми не маємо грантових програм для них і не маємо для них Стабілізаційного фонду. Кошти на культурну співпрацю з Росією було скорочено.
Під час дискусійної панелі ви сказали, що примирення з Росією є неминучим, як воно стало неминучим між Францією та Німеччиною. У дискурсі лібералізму прийнято вважати, що якщо сторони говорять одна з одною, то рішення проблеми неодмінно буде знайдене. Але українці вважають, що говорити з росіянами ще довго не буде можливим, а порівняння з Францією та Німеччиною не є коректним, бо стосунки України та Росії засадничо інші – це історія колоніального домінування.
Згоден, що говорити про це передчасно. Але рано чи пізно про це доведеться говорити. Це ваш сусід, хоча він і далі поводиться як колонізатор. Ми говоримо про часовий простір кількох поколінь. Росія має виконати політичні передумови, а російське суспільство – пройти через рефлексії щодо того, що вони вчинили. І тут я бачу місце для культури: не будувати нові кордони, а впливати в ширшому сенсі.
