Ми вкотре спостерігаємо за тим, як швидко адаптується книжковий ринок до форс-мажорних обставин. І як кожне складне випробування, врешті, призводить до зростання продажів українських книжок. Пандемія ковіду у 2020-му починалася з відчуття випаленого поля: кому потрібні книжки, якщо багато людей втратили роботу? Утім за перші два місяці пандемії статистика показала сплеск попиту на електронні версії видань — від 30 до 400% у різних книгарнях. А згодом українці ще й витратили на книжки мільярд гривень завдяки “ковідній тисячі”.
Після 24 лютого трапилося щось схоже. У березні — падіння продажів у 95% видавництв. У вересні-жовтні більшість видавців вже вийшли на прибутки 2021 року. За перші чотири місяці повномасштабної війни українські видавництва випустили щонайменше 270 новинок. А далі справа пішла ще активніше: у щомісячній добірці новинок, яку публікує Український інститут книги, щоразу близько 100 позицій. І туди потрапляє далеко не все, що випускають українські видавці.
Схожа історія на ринку авторських прав. Нещодавно засновник видавництва “Лабораторія” Антон Мартинов написав: “Ситуація на книжковому ринку ліцензій така, ніби в країні немає війни. Права на багато популярних творів уже куплені або в активному аукціоні, де суми контрактів розкачуються надто високо”. Схожими спостереженнями ділиться Юлія Орлова: “Інколи українські видавці пропонують іноземним видавництвам такі суми за авторські права, ніби взагалі не прораховують зиск і ризики. І це при тому, що банки не пропускають платежі за кордон. А якщо і пропускають, то не без проблем”.
Одна з найболючіших змін цього року — здорожчання книжок. Ціни зросли в усіх видавництвах, у середньому — на 60%, в окремих випадках — удвічі. Наприклад, популярна збірка дитячих поезій “Улюблені вірші” від А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, яку я ще в січні купувала своїй доньці по 234 гривні, тепер коштує 460 гривень. Або роман “В дорозі” Джека Керуака, який я передзамовляла в грудні в "Komubook" за 185 гривень, вийде з фінальною ціною 425 гривень. Книжки “Лабораторії” ще в січні коштували по 199 гривень (м’яка обкладинка), тепер у середньому 300+ грн. Але покупців це не зупиняє: книжки допомагають убити час під час блекаутів, тому останніми місяцями їх скуповують дуже активно.
Що ще? Прямо під час повномасштабної війни в Україні відкриваються нові книгарні: “Лісова книгарня” в Ірпені, книгарні "Vivat", “Сенс” і “Книжковий лев” у Києві, магазин коміксів “Перший том” у Черкасах. Навіть у Харкові з’явилась нова книгарня КСД — вона відкрилася в серпні. І це лише кілька прикладів, які швидко спали на думку.
Звісно ж, дуже важливо для ринку те, що після лютого книгарні нарешті припинили продавати російські книжки. І ні — після цього їхні полиці не лишилися порожніми: асортимент у будь-якій книгарні такий, що можна зникнути в ній на кілька годин. А у видавців з’явився потужний стимул, щоб ще активніше заповнювати ці полиці новинками.
Словом, не дивно, що з усього виданого у 2022-му було важко обрати 10-15 найважливіших книжок. Тож пропонуємо сконцентруватися на українських авторах: дорослій художці та нон-фікшні. У цей список потрапили і три дитячі книжки — але такі, що сподобаються в першу чергу дорослим.
1. Андрій Сем’янків (MED GOblin), «Танці з кістками» (“Віхола”)
Молоде видавництво “Віхола” видало свою першу художку (до того був здебільшого науково-популярний нон-фікшн). І відразу успішно: роман “Танці з кістками” переміг у “Книзі року BBC”. “Медичний трилер”, як його позиціюють у видавництві — це історія про паталогоанатома-невдаху з Виноградаря, який вирішує нелегально підзаробити в галузі трансплантації органів. “Це похмура, дуже чорнушна соціалка про невдах і психопатів штибу сучукрпрози початку-середини 2000-х”, — написала про цю книжку літкритикиня Ганна Улюра. У романі трохи огидного та багато смішного. Він зібрав тонни позитивних відгуків і безперечно заслуговує на читання.
2. Ганна Городецька, “Інклюзія” (“Темпора”)
Ця книжка стала моїм відкриттям року. За непримітною обкладинкою ховається соціальний роман про українську вечірню школу, куди потрапляють люди зі складною долею. Дорослі, що досі не навчилися читати, діти-сироти, біженці з Сирії та колишні в’язні: усіх добряче побило життя. У головної героїні роману — вчительки цієї школи — також не надто склалася доля. Вона за інерцією (чи з гуманності? це лишається під питанням) усе життя працює в школі: хоча умови так собі, а платять копійки. Утім за дивним збігом обставин їй постійно трапляються нагоди допомогти своїм учням. Ключова думка роману: ти не можеш змінити світ, але можеш допомогти одній людині — і це вже багато. Це тепла, щемка та, безперечно, прекрасно написана книжка.
3. Едуард Андрющенко, “Архіви КГБ. Невигадані історії” (Vivat)
Відразу зазначу: тут я упереджена сторона, бо цю книжку написав мій чоловік. Але численні позитивні відгуки і той факт, що весь перший наклад (3100 екземплярів) розмели за лічені тижні, змушує мене стверджувати: книжку справді варто включити в топ виданих цього року. Працюючи в розсекречених архівах радянських спецслужб, автор дістав дивовижні історії про дуже різних людей. Деякі з них відомі — як от письменник Джон Стейнбек, який приїжджав у СРСР, або режисер Сергій Параджанов. Деякі — злочинці, як чоловік, що намагався підірвати літак зі своєю дружиною та донькою. Деякі — жертви, як фотограф, якого розстріляли за портрет Троцького, що примарився чекістам посеред дерев. Ці історії замовчувалися радянською владою, але тепер про них можна розказати. Що й зробив історик Едуард Андрющенко, сформувавши з таких розповідей чудову 400-сторінкову збірку статей.
4. Євген Шишацький, “Мандрівка до потойбіччя. Маріуполь” (Фоліо)
Я уникаю книжок про повномасштабну війну: вона й так довкола нас, а у книжках хочеться відволікатися. Але цю прочитала з великим інтересом. Журналіст Євген Шишацький родом із Маріуполя, після 24 лютого в цьому місті лишилася його родина. Потрібно було щось робити, тож Євген знайшов волонтерський бус, завантажив його гуманітаркою і поїхав у бік Маріуполя з надією вивезти звідти мирних людей. Потрапив на допити, у тюрму, дивом вижив, а потім застряг в оточенні без можливості вибратися. Згодом таки зміг повернутися та написав цю книжку: вона документальна, але в художньому стилі. Правдива і важка, та читається як трилер: не віриться, що таке могло відбуватися на нашій землі. А втім, відбувалося — і це найстрашніше.
5. Олена Кузьміна, “Проєкт Лабіринт” (Фабула)
Авторка цього роману не любить, коли її книжку порівнюють з “Голодними іграми” або “Грою в кальмара”, але так простіше коротко пояснити, чого від неї очікувати. Маємо тоталітарну країну. Щороку з різних верств її населення обирають 10 людей, яких відправляють у “Лабіринт”. Це вважається найбільшою честю для громадянина, але по факту людей відправляють на вірну смерть — бо з Лабіринту майже ніхто не повертається. А ті, хто повертається, мають поламану психіку та довго і безуспішно відновлюються. Не казатиму, що відбуватиметься в Лабіринті, щоб не псувати вам задоволення, але будьте готові, що кількість жорстокості там десь на рівні “Гри престолів”. Книжка затягує з головою, а фінал ніби заточений під продовження. Але авторка не хоче його писати: каже, що вже все сказала. Шкода, я прочитала б іще кілька частин.
6. Світлана Ославська, “Сєверодонецьк” (Човен)
Ця книжка писалася ще до повномасштабної війни. І так вийшло, що її видали вже зовсім в нових обставинах: тепер про місто, яким воно було раніше, лишилося тільки згадувати. Чудова репортажистка Світлана Ославська написала про те, яким був і чим жив Сєверодонецьк Луганської області до 2022 року: про його людей, локації та важливі події. З любов’ю до міста (бо ж Світлана сама родом з Сєверодонецька), авторка фіксує багато з того, що наразі вже знищено. Тому ця блискуче написана книжка є і знаковою, і ностальгійною.
7. Катерина Єгорушкіна, “Мої вимушені канікули” (Vivat)
Це надзвичайно красива дитяча книжка про початок повномасштабної війни. Вона написана у формі щоденника школярки — про те, як замість концерту в музичній школі їй довелося ховатися в підвалі від обстрілів разом з сусідами, лялькою і маленьким братом. Книжка розрахована на молодший шкільний вік — але дітям її читати треба дуже обережно. Надто багато тонких струн вона може зачепити. А от дорослим варто купити як документ війни та потужне нагадування, через що ми всі пройшли.
8. Маркіян Прохасько, “Мрія про Антарктиду” (Видавництво Старого Лева)
Ця книжка вийшла за кілька днів до повномасштабної війни і тому отримала замало належної уваги. Маркіян Прохасько ще у 2019 році з’їздив у експедицію на українську станцію “Академік Вернадський”. З цього вийшла ціла докладна енциклопедія на 855 сторінок, де про Антарктиду можна дізнатися навіть більше, ніж ви планували. Чого там тільки немає: і історія континенту, і замальовки з життя на станції, і описи краєвидів, і роздуми про глобальні природні проблеми. Нічого подібного українською ще ніхто не писав. Тож якщо цікавитеся темою — неодмінно зверніть увагу.
9. Олександр Шатохін, “Жовтий метелик” (Видавництво Старого Лева)
“Тиха книжка” без слів, після якої стає і світло, і сумно, і боляче, і тепло водночас. Український ілюстратор Олександр Шатохін створив сайлентбук, у якому всі емоції та сюжет передаються малюнками. Усе починається з чорного колючого дроту та павуків — це символи війни. А закінчується світлом і надією на майбутнє. Це, якщо хочете, книжка-антидепресант, яку варто тримати в себе на полиці, періодично зазираючи.
10. “77 днів лютого” (“Лабораторія”)
Ця книжка — відкрита рана. Щемлива збірка репортажів, написаних журналістками видання "Reporters" між 23 лютого і 9 травня — про українців, яких тією чи іншою мірою зачепила повномасштабна війна. Книжка, яка показує, що це війна “з людським обличчям”, передає всю силу та міць українців і дає надію, що ми все-таки вистоїмо і переможемо.
11. Оксана Була, “Вересова міль” (Видавництво Старого Лева)
Це, певно, найкрасивіша дитяча книжка, яку я будь-коли тримала в руках. Відкриваєш — і з’являється відчуття дива. Саме тому вона в цій добірці: бо зовсім не обов’язково бути дитиною, щоб оцінити її магію. Ба більше: найбільше вона сподобається саме дорослим. Це книжка про Міль, що живе на Вересовій галявині. Але сюжет тут другорядний, найпрекрасніше — це ілюстрації та кольори. Обов’язково знайдіть у книгарні та погортайте, це потрібно бачити наживо!
12. Макс Кідрук, “Нові темні віки” (“Бородатий тамарин”)
Ця книжка ще навіть не вийшла, її очікуваний день народження — останні дні року. Втім дозволю собі включити її у свій топ авансом. Кідрук писав цей роман кілька років і справді заморочився: аж до докладного змалювання літальних апаратів на Марсі та створення карт вигаданої колонії. Перелік використаної літератури, до якої автор звертався для написання, налічує 70 пунктів. Сама ж історія розгортається на тлі появи патогену, який інфікує винятково вагітних жінок. Словом, це має бути мастрид для всіх поціновувачів наукової фантастики, Марса та міжпланетних пригод. Понад 900 сторінок, збільшений формат та авторські ілюстрації з картами й іншими бонусами. Для багатьох вона стане першою прочитаною у 2023 році книжкою.
13. Павло Казарін, "Дикий Захід Східної Європи" (Vivat)
Ще один переможець Книги року BBC. Відомий журналіст і телеведучий Павло Казарін, який зараз воює в лавах ЗСУ, написав авторську хронологію новітньої української історії. “Це спроба підсумувати все, що нас змінило, і все, що лишилося незмінним. Це спроба систематизувати все, про що ми сперечаємося, і все, про що встигли домовитися”, — йдеться в анотації. Це такий собі програмний текст для осмислення того, що відбувається і за що ми, зрештою, боремося. Важливий і підсумковий.