Музеї
Маріупольський художній музей ім. Куїнджі
Музей знаходився у колишній «садибі Гіацинтова», зведеній у 1902 році в стилі модерн. Його колекція налічувала близько 2 тис. експонатів, значна частина яких стосувалась життя та творчості художника Архіпа Куїнджі. Крім його творів, у фонді музею були також роботи Івана Айвазовського, Тетяни Яблонської, Миколи Глущенка, Михайла Дерегуса та інших. На четвертий тиждень бомбардувань міста військами РФ, музей був знищений прямим попаданням російської авіабомби. Під час обстрілу, оригіналів робот Куїнджі у музеї не було. Утім, доля інших експонатів поки що невідома.
Музей старожитностей у Чернігові
Споруду музею побудували в кінці ХІХ ст. у популярному тоді псевдоготичному стилі. З 1902 року там була відкрита для відвідувачів колекція козацько-гетьманської старовини мецената Василя Тарновського. Музей пережив обстріли більшовиків у 1918-1919 роках, вцілів у Другу світову під бомбами нацистів, але не факт що його вдасться відновити після«рятувальної спецоперації» РФ. На щастя, колекція Тарновського останній час зберігалась у Чернігівському історичному, а сам музей функціонував як юнацька бібліотека. На час обстрілів людей у будівлі не було.
Охтирський міський краєзнавчий музей
Музей розміщувався у двоповерховому маєтку кінця ХІХ — початку ХХ ст. Його колекція нараховувала близько 10 тис. предметів, пов’язаних із локальною історією. Зокрема, там містились артефакти слобідських козачих полків Сумщини, особисті речі письменника Івана Багряного, аматорські театральні костюми. Під час обстрілів у музеї були вибиті вікна, понівечені стіни, зруйнований дах. Доля музейного фонду поки що не відома.
Іванківський історико-краєзнавчий музей
Ця споруда не була пам’яткою архітектури, але мала довгу історію. Зведена у ХІХ ст. та істотно перебудована за радянських часів, вона містила колекцію робіт художниці Марії Приймаченко та вишивальниці Ганни Верес, а також місцеві артефакти різних часів (кістки мамонта, монети Бронзового віку, посуд Черняхівської культури, козацьку зброю, стародавні ікони). Через бойові дії військ РФ, будівля музею повністю згоріла. Точної інформації щодо музейного фонду немає, утім є відомості, що частина робіт Приймаченко перебувала на виставці в Одеському художньому музеї, а іншу частину вдалось врятувати місцевим мешканцям.
Історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова»
Маєток у Василівці збудували у 1894 році. До нашого часу від оригінальної споруди збереглися зубчасті стіни з брамою, кілька флігелів, цегляна оглядова вежа і стайня. Родина Попових мешкала у маєтку до Жовтневого перевороту. У садибі була обсерваторія та метеостанція, зарахована до метеослужб Російської імперії. Після 1917 року більшовики пограбували маєток, знищили етнографічну колекцію, винесли частину скульптур та меблів, і зокрема — мармуровий унітаз. Пізніше його, разом із деякими іншими речами, вдалось повернути до замку. В радянські часи тут був свинарник, потім — гуртожиток, а вже в 1990-х будівлю перетворили на музей. У 2022-му, після обстрілів, які пошкодили стіни споруди, війська РФ пограбували музей — винесли все, що могли, в тому числі і той самий мармуровий унітаз часів графів Попових.
Храми
Свято-Успенська Святогірська лавра
Монастир має давню та складну історію. На цій території у VIII—IX ст. шанувальники ікон переховувались від іконоборців, у XII—XIII ст. місцеві мешканці рятувались тут від орди. У XVI—XVII ст. монастир був хистиянським форпостом, але після захоплення Криму Російською імперією втратив воєнне значення та був секуляризований. Територія дісталась фавориту Катерини ІІ князю Потьомкіну, а сам монастир був пограбований російськими чиновниками. В середині ХІХ ст. монастир відкрили знов, але не надовго — його скити пограбували більшовики, споруди перетворили на будинок відпочинку, а головний собор — на кінотеатр. Вдруге відроджений у 1990-х монастир сильно постраждав від авіаударів військ РФ: були пошкоджені його фасади і вікна, дахи, скульптури.
Успенський Єлецький монастир у Чернігові
Цей монастир є одним з найдавніших в Україні: він був заснований 1060 році князем Святославом Ярославичем, зруйнований під час монгольської навали, відновлений за панування Речі Посполитої, пізніше капітально перебудований у стилі козацького бароко. У 1920-х його закрила та пограбувала радянська влада: срібний та позолочений посуд, церковне начиння XVII – XIX ст. ламали, перетворювали на брухт та вивозили ящиками. Під час останньої навали РФ, від обстрілів постраждали фасади монастирських мурів та брами з дзвіницею XVII ст., барабани бань Успенського собору XII-XVII ст.
Свято-Успенський собор в Харкові
Будівля собору була зведена в кінці XVIIІ ст., а його Олександрівська дздвінниця — на початку XIX ст., на честь перемоги у війні з Наполеоном. Заввишки майже 90 м., на той час вона була однією з найвищих споруд Російської імперії. У 1920-х радянська влада винесла з собору всі цінності. Дерев’яний іконостас, зібраний за кресленнями Растреллі, вивезли на склад Харківського художнього музею. На дзвінниці встановили антену першої радіостанції УРСР; пізніше її перенесли всередину собору, пошкодивши при цьому його фрески. Під час Другої світової війни собор дивом вцілів, хоча довкола нього було зруйновано багато споруд, а ось іконостас на музейному складі вщент згорів. 80 років потому, обстріли російських військ пошкодили оздоблення собору, повибивали вікна та зруйнували вітражі.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці у В'язівці
Побудований у 1862 році, православний храм у селі В'язівка Житомирської області вважався пам’яткою архітектури національного значення. Церква була дерев’яна, зведена на кам’яному фундаменті. Під час російського вторгнення в Україну, окупанти повністю знищили унікальний храм — від нього вціліла лише дзвінниця, яка теж зазнала серйозних ушкоджень.
Георгіївська церква у Заворичах
Однокупольний дерев'яний храм у селі Заворичі Київської області збудували у 1873 році. У 1935 році радянська влада його закрила та перетворила на зерносховище. Утім, до останнього часу на стелі та у нефах будівлі зберігались оригінальні розписи, які зображували Богородицю та спасіння Петра. Внаслідок обстрілів військ РФ церква згоріла — очевидці кажуть що один зі снарядів окупанти навмисно спрямували в купол храму.
Театри та концертні зали
Донецький обласний драмтеатр у Маріуполі
Маріупольський театр став символом гуманітарної катастрофи, заподіяної Росією. Її війська навмисно бомбили споруду, яка стала прихистком для тисяч людей зруйнованого міста. Будівля театру, зведена у кінці 1950-х, є пам’яткою радянського монументального класицизму. Люди,що переховувались у його підвалі, на щастя вціліли, але сама будівля не пережила російської навали. Відновити її після закінчення війни пообіцяв уряд Італії.
Кінотеатр ім. Щорса у Чернігові
Будинок Чернігівського молодіжного центру, а до 2017 року — кінотеатру імені Щорса, був пам'яткою архітектури місцевого значення. Кінотеатр звели у 1939 році, він став найкраще обладнаним кінозалом у місті. Споруду зруйнували німецькі війська під час Другої світової. У 1947-му її відбудували — там проходив відкритий судовий процес щодо німецьких та угорських військовополонених, які вчинили військові злочини. Тепер будинок кінотеатру знищили ракетним ударом російські війська. У майбутньому там мав би пройти судовий процес вже над ними.
Дніпровський будинок органної та камерної музики
Органний зал функціонував у будівлі Брянської церкві, закладеної у 1913 році на честь 300-річчя дому Романових. Зведену у стилі неокласицизму з бароковими елементами споруду вважали однією з найгарніших у тодішньому Катеринославі, а пізніше вона набула статусу пам’ятки архітектури національного значення. Починаючи з 1930-х церкву використовували як будинок піонерів, спортивну школу і вугільний склад. У 1980-му її реконструювали та встановили у ній орган, виконаний на спеціальне замовлення німецькою фірмою «Зауер» у Франкфурті-на-Одері. Будівля органного залу постраждала від обстрілів російських військ: у її стіни й вікна влучили осколки снарядів. Про стан органу відомостей поки немає.
Історичні будівлі
Сумський кадетський корпус
Архітектурний комплекс кадетського корпусу збудували у 1903 році за проєктом київського архітектора Кароля Іваницького. Його будівлі поєднують три варіанти історизму — неокласицизм, неоготику,«цегляний стиль». Тут навчались десятки тисяч українських офіцерів, багато з яких зараз воюють з російськими окупантами. Ракетний удар військ РФ завдав цій архітектурній пам’ятці чималих пошкоджень.
Сумська духовна семінарія
Архієрейський корпус у Сумах, де пізніше розмістилась духовна семінарія, був зведений у 1910-х роках у псевдоруському стилі. У радянські часи тут розміщувався військовий комісаріат. Під час російського вторгнення, від обстрілів авіації істотно постраждали фасади та вікна цієї старовинної будівлі.
Бібліотека ім.Короленка у Харкові
Зведена на початку ХХ ст. за проєктом архітектора Олексія Бекетова, ця наукова бібліотека зібрала унікальний фонд документів. У 1903-му вона стала першою громадською книгозбірнею Російської імперії, яка, за прикладом паризьких бібліотек, відкрила музичний відділ. Згодом там сформувались потужні відділи рукописів, автографів, юдаїки. В Україні вона була другим за розміром кінофондом після бібліотеки ім.Вернадського. Обстріли військ РФ зачепили фасад архітектурної пам’ятки, вибили вікна, пошкодили два книгосховища, головний корпус та рояль, на якому колись грав російський композитор Сергій Рахманінов.
Будинок №8 на вулиці Свободи у Харкові
Зведений у 1911 році як доходний дім для купця Масловського, будинок був яскравим зразком харківського модерну та пам’яткою архітектури місцевого значення. Його архітектор, Мойсей Мелетинський, у 1920-х переїхав у Москву, де будував московський метрополітен. Російські солдати, які ймовірно їздили цим метрополітеном, прицільним ракетним ударом повністю знищили будинок. У ньому загинуло щонайменше двоє людей.
Будинок №3 на площі Конституції у Харкові
Ще одна харківська пам’ятка архітектури — будинок, спроєктований у 1894-му як дім для помешкання із магазином для товариства«Пономарьов та Рижов». За однією з версій, автором проєкту був відомий шотландський архітектор Олександр«Грек» Томсон. У 1954-му до споруди прибудували додаткові поверхи. У 1980-х там знаходився універмаг«Люкс» (товари для жінок). Під час бомбардування центру Харкова, російські війська зруйнували цей будинок.
Будинок «Слово» у Харкові
Легендарний будинок «Слово» у формі літери «С» був зведений наприкінці 1920-х архітектором Михайлом Дашкевичем у формах, що поєднали модерн із конструктивізмом. У ньому був розташований кооператив літераторів, де жили і працювали представники«Розстріляного відродження». До 1938 року радянська влада репресувала мешканців сорока квартир із шістдесяти шести. В останній час у будинку «Слово» працювала літературна резиденція — під час російського вторгнення її мешканцям довелось терміново полишити місто. Будинок, який є об’єктом культурної спадщини України, пошкодили снаряди армії РФ.
Охтирська залізнична станція
Залізничну станцію «Охтирка» відкрили у 1895 році. Вона розташована на магістральній лінії Харків – Суми. Будівництво залізниці в Охтирку почалося в 1893 році, а в 1895 році тут вже пройшов перший вантажний потяг. Під час російського вторгнення окупаційні війська повністю знищили старовинну будівлю Охтирської залізничної станції.
Поза архітектурою
Архітектурні втрати — найбільш наочні. Їх складно не помітити, легко зафіксувати, зручно використовувати як аргумент у дискусіях. Але вони — не єдині. І навіть не найбільш болючі. Ми ніколи не зможемо повернути собі наші довоєнні міста — нам ще доведеться усвідомити цей факт. Але, хай в іншому вигляді, міста ми зможемо відбудувати, зможемо знов відкрити театри, кінотеатри, музеї та концертні зали. Проте ми не в силах повернути людей, які загинули у цій війні. І не в силах повернути собі час, витрачений на неї.
Наші культурні втрати — це артист Національної опери, який вже ніколи не танцюватиме, це акторка Молодого театру, яка більше не гратиме в ньому, це засновник видавництва «Орієнтир», який не видасть нових книжок. Це нестворені роботи художників, які плетуть маскувальні сітки та варять протитанкові їжаки, це незняті фільми режисерів і ненаписані романи письменників, які пішли у тероборону. Це непроведені резиденції, які приймають біженців, нереалізовані гранти, що витрачені на армію, непобачені вистави, непочуті концерти, непрочитані книжки. Це неотримана освіта наших дітей, яким доведеться відбудовувати нашу культуру. Культурні втрати — всередині нас, і їх не можна компенсувати жодними репараціями.