Культура скасування, що з’явилась разом із рухами #MeeToo та #BLM, стала активним інструментом впливу на окремих персоналій, на групи та спільноти, згодом — на політичні партії. Але зараз “скасування” вперше застосовують до культури цілої країни. Принаймні так з обуренням кажуть критики цього підходу, передусім самі росіяни. Адже санкції працюють одразу у двох напрямках: з одного боку, російські представництва більше не хочуть бачити на світових культурних подіях, а з іншого, мешканців РФ також поступово ізолюють від світової культури.
Література
У сфері літератури реакція міжнародної спільноти найперше проявилась на рівні заяв окремих письменників і письменниць. Першого ж дня війни на підтримку України виступила Ольга Токарчук, згодом до неї приєднались Софі Оксанен, Маргарет Етвуд, Фредерік Бегбедер, Ювал Ной Харарі, Бернардін Еварісто, Джоан Роулінг, Елісон Кіллінг, Вітольд Шабловський, Еліф Шафак, Рупі Каур та інші.
Наступним кроком стала реакція літературних інституцій: про відмову працювати з представництвами РФ заявили книжкові ярмарки Франкфурта, Болоньї, Варшави, Праги, Брюсселя, Лейпцига, Будапешта, Гвадалахари, Єрусалима, Гетеборга, Сан-Паулу, Боготи, Тайбея та Сеула.
Найбільші видавці світу Penguin Random House та Simon & Schuster, книжковий дистрибутор Великої Британії Gardners, літагенція Curtis Brown і видавництва Pan Macmillan і Canongate зупинили співпрацю з російськими видавцями. Польське видавництво Powergraph відмовилося від усіх контрактів з Росією, а Hemingway Foreign Rights Trust заборонив перевидавати в РФ твори Ернеста Гемінґвея. Фінський літературний фонд заморозив виплати грантів на переклад і друк книжок із Росії та не надаватиме росіянам нових грантів.
Ряд письменників і правовласників відмовилися видавати та перевидавати свої книжки на території Росії: Стівен Кінг, Ніл Гейман, Лінвуд Барклай, Ребекка Кван, Джо Аберкромбі, Адам Пшехшта, Голлі Блек, Стівен Фрай, Джон Кроулі, Джеймс Морроу, Чарлі Стросс, Якуб Цвєк, Мая Лідія Коссаковська, Ярослав Гжендович, Марта Кладзь-Коцот, Марта Краєвська, Аркадій Саульський.
I don't usually post pictures of myself, but today is an exception. pic.twitter.com/IvuiH3QVZv
— Stephen King (@StephenKing) February 28, 2022
Музика
Як і у випадку з письменниками, музикальна спільнота активно відреагувала на вторгнення Росії, перш за все на рівні персональних висловлювань. У тій чи іншій формі звернення на підтримку України оприлюднили Мадонна, Мік Джаггер, Тілль Ліндеманн, Роджер Гловер, Девід Гілмор; гурти та виконавці почали скасовувати гастролі в Росії (Іггі Поп, Twenty One Pilots, The Killers, Green Day, Imagine Dragons, Bring Me the Horizon, Khalid, OneRepublic, Girl in Red, Judas Priest, Gorillaz, My Chemical Romance, Måneskin). Стінг пішов далі та відмовився співати для росіян не лише в Росії, а й за її межами, він більше не розважатиме російських олігархів. А Pink Floyd видалив свої записи з усіх російських цифрових платформ.
Стримінг Spotify закрив свій офіс в РФ та скасував для росіян можливість преміумпідписки. З Росії вийшли усі найбільші світові лейбли звукозапису: Universal Music Group, Sony Music Group, Warner Music Group. Плюс Росію відсторонили від участі у Євробаченні.
Схожі процеси відбуваються і у сфері класичної музики. Диригент Валерій Гергієв втратив керівні посади в європейських оркестрах і фестивалях (Мюнхенська, Паризька, Віденська філармонії, Карнегі-хол, Единбурзький фестиваль та ін.). Скасовано численні західні концерти піаніста Дениса Мацуєва. Французьке продюсерське агентство PIAS припинило співробітництво з піаністом Борисом Березовським, Монреальський симфонічний оркестр — з піаністом Олександром Маловєєвим, а швейцарські заклади скасували концерти віолончелістки Анастасії Кобекіної.
Королівський оперний театр Ковент-Гарден звільнив диригента Павла Сорокіна. Диригент Томас Зандерлінг звільнився з посади диригента Новосибірської філармонії сам. Також пішов у відставку і головний диригент Большого театру Туган Сохієв.
Чеський музикальний конкурс “Концертіно Прага” не бере до участі російських музикантів, Кардіффська та Загребська філармонії скасували концерти Чайковського. Хорватський національний театр відклав на невизначений час концерт “Російська серенада”, польські культурні заклади не виконуватимуть музику Чайковського та Шостаковича, а роялі Steinway & Sons більше не продаватимуть у Росії.
Театр
У театральній сфері першочергова увага була прикута до опери та балету як до сфер найбільш інтегрованих у державну культурну політику. Найгучнішою показовою санкцією тут стала, мабуть, заміна російської оперної діви Анни Нетребко в Метрополітен-опері на українську вокалістку Людмилу Монастирську. З Нетребко також припинили співробітництво Баварська державна опера, театр “Лісео” в Барселоні та театри Штутгарта, Гамбурга, Цюриха, Мілана.
Німецька опера на Рейні скасувала прем’єру опери в постановці Дмитра Бертмана, Метрополітен-опера припинила співпрацю з усіма артистами московського Большого театру, також з Большого відкликав свою постановку балету “Приборкання норовливої” балетмейстер Жан-Крістоф Майо та звільнився прем’єр Якобо Тіссі. З Пермського театру опери та балету також звільнились іноземні артисти — прем’єр з Бразилії Марко Гонзага, соліст з Фінляндії Расмус Алгрен, артистка кордебалету з Японії Томоне Кагава.
Театри Нортгемптона та Вулвергемптона скасували гастролі вистави російської балетної трупи Красноярського театру опери і балету, а театр «Хелікс» у Дубліні скасував виставу «Лебедине озеро» Королівського московського балету. Концерти Російського державного балету Сибіру скасували у закладах Единбурга та Лондона, а гастролі Московського академічного музичного театру — у Франції. Звідти також звільнився художній керівник, французький хореограф Лоран Ілер.
Ректор Академії російського балету ім. Ваганової Микола Цискарідзе каже про масовий виїзд іноземних студентів і прогнозує у зв’язку із цим проблемиі і з кадрами, і з фінансуванням. Закрився Англо-російський траст опери та балету — британська благодійна організація, що функціонувала під патронатом принца Уельського та збирала мільйони для російських мистецьких організацій.
Схожа картина, хоч і з меншим розмахом, спостерігається у сфері драматичного театру: зокрема, польські театри (Teatr Powszechny, Nowy Teatr) відмовились від участі у фестивалі “Золота маска” в Москві та скасували усі російські гастролі. І навпаки, Ізраїль відмовився від запланованих гастролів Театру ім. Вахтангова.
Кіно та ТБ
Найбільш дошкульним з-поміж культурних санкцій для “маленьких росіян” стало рішення провідних кінокомпаній світу зняти фільми з російського прокату. Спочатку студія Warner Bros відкликала прем’єру нового “Бетмена”, потім Sony зупинила випуск фільму "Морбіус", за ними пішли Paramount, HBO та Universal.
Корпорація Disney не лише скасувала прокат своїх фільмів у Росії, але й зупинила всю іншу діяльність, зокрема: ліцензування контенту, випуск National Geographic, роботу телеканалу.
Медіакомпанія Discovery припинила трансляцію своїх 15 каналів (Discovery, Animal Planetl, TLC, ін.) та зупинила роботу служб у Росії. Припинив своє мовлення канал Eurosport, а стримінг Netflix заморозив власні проєкти в Росії, припинив закуповувати російський контент і відмовився від трансляції 20 федеральних каналів РФ.
Натомість професіонали сфери кіно болісно сприйняли рішення провідних кінофестивалів не приймати російські делегації. З такими заявами виступили Каннський, Венеційський і Берлінський кінофестивалі. Європейська кіноакадемія виключила російські фільми з Європейської кінопремії, а FIAPF скасувала акредитації Московського міжнародного кінофестивалю та петербурзького Міжнародного кінофестивалю «Послання до людини».
Із персональними заявами та вагомими грошовими пожертвами на підтримку України виступило багато західних акторів і режисерів, серед яких Бенедикт Камбербетч, Леонардо ДіКапріо, Міла Куніс, Ештон Катчер, Дженніфер Аністон, Емілія Кларк, Гіларі Дафф, Арнольд Шварценеггер, Стівен Спілберг, Хав’єр Бардем, Шон Пенн, Крістен Стюарт, Квентін Тарантіно, Роберт Патінсон та ін.
Мистецтво
Найгучніша міжнародна подія у світі мистецтва — Венеційська бієнале — цьогоріч не представлятиме Російський павільйон (щоправда, російські митці самі скасували свою участь, на знак солідарності з Україною). Documenta на підтримку України інсталювала на фасаді музею Фрідеріціанум банери з антивоєнними малюнками художника Дена Перйовші (учасника documenta).
Мистецькі ярмарки Art Basel, Art Brussels, Miart і Spark зробили заяви із засудженням російського вторгнення. Вони також не представлятимуть російських митців (але через те, що не отримали від них заявок). Ярмарок Liste Art Fair Basel безкоштовно передає місця російських галерей, які відкликали свою участь, українським галеристам, а ярмарок Art Dubai перерахує 25% від усіх проданих квитків на допомогу українським біженцям, що втратили домівки через війну з Росією.
Доволі жорстку позицію зайняла сфера мистецьких продажів: головні її гравці - аукціонні доми Sotheby’s, Christie’s і Bonhams - скасували свої майбутні торги російського мистецтва.
Чимало скасувань зв’язків із Росією відбулось і в музейній сфері. Група музеїв Тейт розірвала стосунки з російськими олігархами Віктором Вексельбергом і Петром Авеном, які фінансували мережу. Група Бізо (міжнародна організація, що виробляє професійні стандарти в музейній спільноті) виключила зі свого складу Ермітаж, Третьяковку, ДМІІ ім. Пушкіна, музеї московського Кремля. Амстердамський і британський ермітажі розірвали зв'язки з російським, а Міністерство культури Італії зупинило програму Перехресного року музеїв Італії та Росії.
Крім того, Німецький фонд мистецтва та культури (Бонн) звернувся до Третьяковки з вимогою завчасно закрити виставку “Багатоманіття. Єдність. Сучасне мистецтво Європи” та відкликав з неї свої роботи. А фонд художника Крістіана Болтанскі відмовився від запланованої ретроспективи в петербурзькому Манежі.
Бажане та дійсне
Розмах культурних санкцій вражає, але говорити про скасування усієї російської культури невиправдано та передчасно. По-перше, більшість перелічених обмежень стосуються лише офіційних представників РФ (державні інституції) та осіб, безпосередньо пов’язаних з урядом. Наприклад, Венеційський і Берлінський кінофестивалі й надалі готові приймати російських “незалежних кінематографістів”, а Асоціація британських оркестрів не підтримала тотальний бойкот російських композиторів.
По-друге, значна частина тих виробників російської культури, хто спроможний спродукувати щось оригінальне, зараз масово емігрує та остаточно переорієнтовується на західного споживача. Серед них є такі, хто послідовно з 2014 року висловлює незгоду з політикою Кремля; інші перевзуваються на ходу та говорять про особисту драму раптового прозріння. Але всі вони позиціонують себе як жертв путінського режиму нарівні з українцями — і саме так їх сприймає західна спільнота та пропонує їм як моральну підтримку, так і нові кар’єрні можливості. Зокрема, примабалерина Большого театру Ольга Смірнова легко отримала роботу в Нідерландському театрі опери та балету, Саксонська опера в Дрездені запрошує до співробітництва російських музикантів, а російські художники — бажані учасники мистецьких подій, присвячених війні з Україною.
За підтримки західних установ усі ці діячі продовжують справу легітимації “справжньої”, “не путінської” Росії — так, ніби вона існує десь поза їхньою уявою. Ніби вони можуть абстрагуватись від того, що політику Путіна підтримують 70% їхніх співгромадян. Ніби мистецтво може бути поза політикою. Показовим тут є звернення до світової спільноти директора російського видавництва “Ексмо” Євгена Кап'єва з проханням відмовитися від бойкоту книжок з Росії. Кап'єв говорить про високу місію літератури, про виховання витонченого книжкового смаку, про те, як його робота змінює світ на краще — тоді як серед продукції “Ексмо” є чимало опусів з назвами на кшталт “Палач з Галіції” та “Бандерівський схрон,” які роками докладались до формування російської публічної думки.
Тим часом офіційна реакція на культурні санкції владних структур РФ очікувано оптимістична. Голова комітету Держдуми з культури Єлена Ямпольська зазначила, що після “закриття духовного Макдональдсу” настав час наповнити вітчизняну кіноіндустрію смислами та цінностями. Провладні ЗМІ вже навіть сформулювали рецепт цих смислів: “робити красивий, позитивний, заснований на національній самоповазі продукт без злих енкаведешників та підступних партпрацівників, припинити роз’ятрювати давно загоєні рани ГУЛАГу”.
А поки що, очікуючи швидкої появи культурного імпортозаміщення, російські кінотеатри заповзялися (мабуть, за звичкою) крутити “Лебедине озеро” та балабанівських “Братів” і “Жмурки”. Комітет Держдуми з питань культури пропонує створити кодекс етики для творчих робітників, у якому буде прописано “что такое хорошо и что такое плохо”, а спікер Держдуми заохочує до звільнення усіх працівників культури, які відмовляються відкрито підтримати “спецоперацію Росії”.
Ця риторика тріумфу волі навіює бажання вкотре порівняти Путіна (який пообіцяв остаточно розв’язати українське питання) з Гітлером, а путінську Росію — з нацистською Німеччиною. Але таке порівняння не є цілком коректним. Адже Гітлер мав багато симпатиків і союзників — як серед політичних лідерів, так і серед митців та інтелектуалів різних країн. Натомість поза Росією не чути вагомих голосів на підтримку Путіна. Зокрема, про це говорять хай половинчасті та непослідовні, але одностайні культурні санкції — хоча подекуди здається, що вони мають на меті не так припинити страшну війну в Україні, як відхреститися від власної відповідальності за неї.