ГоловнаКультура

Провина (без)посередніх бюрократів: Ніл Ферґюсон про світову історію катастроф

Після початку пандемії коронавірусу епідемії та все, що з ними пов’язане, стали головною темою не лише в медіа, але й у жанрі нон-фікшн. Загальником стало порівняння поточних подій з іспанкою 1918-1919 років; часто згадували “Декамерон” Боккаччо та “Чуму” Камю. З цього ряду спонтанних рефлексій виокремлюється всебічний огляд катастроф, який запропонував науковець зі Стенфорду Ніл Ферґюсон у своїй новій книзі “Doom: The Politics of Catastrophe” (Приреченість: політичні обставини катастроф) 2021 року. Український переклад цієї книжки вийде у видавництві “Наш Формат” цієї осені.

Тематика епідемій сама по собі не є новою, адже в гуманітарних науках є такі напрями, як історія медицини, історія тварин, історія повсякдення, історія навколишнього середовища. Прямо чи опосередковано, ці напрями вивчають те, як хвороби впливали на минуле людства та визначали його соціальну структуру. Дослідник економічної історії та колоніалізму Ніл Ферґюсон аналізує обставини виникнення не лише епідеміологічних хвороб (чума, віспа, холера), але й катастроф загалом, які відбувалися у світовій історії. До його уваги потрапляє широкий спектр подій - від виверження вулкана до голоду. 

Приводом для створення цього дослідження стала пандемія коронавірусу, яка, на думку автора, навряд чи є найжахливішою подією в історії. Озираючись, можна побачити, що схожі виклики людство проходило не раз – щоправда, наслідки були трохи іншими. За висновками історика, рівень поширення хвороби залежить передусім від того, наскільки конкретна соціальна система дозволить цьому статися. Тут варто згадати, що у своїй попередній книзі “Площі та вежі” (2018) Ферґюсон проаналізував світову історію в розрізі змін ієрархії та відкритих демократичних систем. 

Головним викликом, з яким, на думку Ферґюсона, не впоралися не лише країни Заходу, а й людство загалом, були карантинні заходи на початку Covid-19. Хаотичність у запровадженні обмежень для бізнесу, освіти та транспорту спричинила колапс – ми всі чудово пам’ятаємо, як це було навесні 2020-го. Як приклад ефективного реагування під час боротьби з хворобою науковець наводить Республіку Корею та Тайвань. Саме ці держави мають найменше людських втрат від пандемії, хоча розташовані поблизу Китаю – центру поширення епідемії. Парадокс автор пояснює рівнем ефективності роботи чиновників.

Ніл Ферґюсон
Фото: World Economic Forum
Ніл Ферґюсон

Значну частину книги Ферґюсон відводить аналізу циклічності катастроф у історії - він розмірковує, чи можна прорахувати такі речі. Для автора катастрофічна ситуація не є витвором виключно людини або природи. Згадуючи, наприклад, Велику Чуму XIV століття, можна сказати, що екологічний і людський фактор разом сприяли поширенню хвороби в Європі та Середземномор’ї. А отже, не існує єдиного підходу, щоб вписати туди причини та наслідки катастроф, адже все залежить від конкретної ситуації.

Щоправда, на думку Ферґюсона, саме чиновники середньої ланки є головними винуватцями катастроф XX століття. Так, катастрофа американського шатла "Челенджер" 1986 року трапилася виключно через менеджерів NASA, які, знаючи про ризики, виявлені під час випробувань ракети, все ж таки вирішили запустити той трагічний політ. І тут річ була навіть не у високопосадовцях із Вашингтона, а саме у співробітниках агентства, які прагнули продовжувати свою програму.

Історик також згадує і про український вимір катастроф. Мова йде про Голодомор 1932-1933 років і Чорнобиль. Причому Голодомор порівнюється з Великим Голодом в Ірландії середини XIX століття та з голодом у Бенгалії під час Другої світової війни. Якщо в ірландському випадку проблема полягала скоріше в нюансах вирощування картоплі, а в Бенгалії мільйони людей загинули через нездатність місцевих колоніальних чиновників впоратися з проблемою доставки провіанту до метрополії, то в радянській Україні голод, за оцінкою науковця, був цілеспрямованим актом спроби винищення народу. 

Щодо людських втрат від Голодомору – теми, навколо якої досі існує багато міфів і маніпуляцій, - Ферґюсон наводить цифру 3,9 млн. Саме така кількість жертв від дій сталінського керівництва фігурує в сучасних підрахунках американських та українських істориків і демографів. Як стверджує Ферґюсон, у 1930-х роках унаслідок неврожаю голод був навіть у США - але непорівнянно трагічнішою була доля українців, яких знищувала радянська держава. Адже причиною тут був саме людський фактор: Йосип Сталін вів класову війну проти селян. 

Чорнобильська тема знаходить розвиток у Ферґюсона, зокрема, через книгу гарвардського історика Сергія Плохія “Chernobyl: History of a Tragedy” 2018 року, яку британець активно цитує (українську версію книги видало “Фоліо” у 2019 році). Цікаво, що Ферґюсон не згадує прізвища Плохія, коли говорить про його працю. Ось цитата: “In the words of the leading historian of modern Ukraine” (за словами провідного історика сучасної України). Ферґюсон підтримує версію, що катастрофа на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 року трапилася через прагнення київської партноменклатури вислужитися перед Москвою, виконавши план достроково. Але більш важливим для нього є те, що будь-яка катастрофа: виверження Везувію, чума Юстиніана, падіння Сингапура у 1942 році чи Чорнобиль - має вагомі наслідки, які до того ж важко передбачити. 

Показовим є порівняння між захопленням Сингапура (головної військово-морської бази Британської імперії в Південно-Східній Азії) японцями та вибухом на Чорнобилі, яку робить Ферґюсон. За оцінкою історика, ці події мають набагато більше спільного, ніж здається на перший погляд. Обидві були провісниками падіння імперій - Лондона та Москви. Крім того, в українському випадку було ще й замовчування масштабів трагедії, і це приховування фактів радянською системою мало фатальні наслідки для екологічної ситуації в Європі - наголошує Ферґюсон. Таке введення українського травматичного досвіду у світовий контекст має досить важливе значення, оскільки світова аудиторія через подібні порівняння зможе зрозуміти рівень трагізму тих подій в Україні.

Ще одне цікаве порівняння, до якого вдається Ферґюсон - це зіставлення пандемії Covid-19 і епідемії чуми 1957 року в США. На думку історика, ця епідемія більше схожа на ситуацію з коронавірусом, ніж іспанка сторічної давності. Тоді адміністрація республіканця та героя Другої світової Дуайта Ейзенхауера не зачиняла закладів освіти та сфери послуг, але зробила пріоритетом локалізацію хворих. Крім того, лікарям надали свободу дій у розробці вакцини, менеджмент сфери охорони здоров’я спрацював доволі ефективно - чого не було помітно у 2020 році. 

Аналізуючи пандемію Covid-19, історик закликає не забувати про інформаційний і геополітичний вимір сучасних викликів. На думку історика, фейки та маніпуляції сприяли поширенню коронавірусу не менше, ніж авіаперельоти. Але навряд чи подібні речі могли собі уявити на Заході, в першу чергу у Британії та США. Геополітичні виклики Ферґюсон пов’язує з напруженістю в американо-китайських відносинах, яку історик подає як нову холодну війну. Загалом, майже всі епідемії дослідник пов’язує з Азією – саме звідти поширилися хвороби, які виявилися смертельними не лише для окремої країни, але людства в цілому. Наприкінці книжки Ферґюсон коротко аналізує антиутопії у світовій літературі, вказуючи, що передбачення Рея Бредбері щодо суспільства споживання, контрольованого інформаційними засобами через розваги, виявилося набагато ближчим до реальності, ніж пророцтва Джорджа Оруелла щодо тоталітарного режиму.

Книга Ферґюсона дає нам розуміння багатофакторності катастроф минулого. І, говорячи про сучасні виклики, досить актуальною видається теза про нездатність бюрократів ефективно виконувати свою роботу - та при цьому не нести відповідальності за здійснені помилки. Ця проблема, судячи з пандемії, не має кордонів і набула глобальних масштабів. Нову працю стенфордського історика варто прочитати хоча б тому, що в ній показано соціальні та політичні наслідки катастроф, які тривають ще довго після того, як боротьбу із самою катастрофою вже завершили. Причому в Україні, де триває війна, важливо розуміти пріоритети розвитку суспільства та усвідомлювати ціну помилки.

Єгор БрайлянЄгор Брайлян, Історик, журналіст
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram