У 2020 році на Держкіно виділили 450 мільйонів гривень, з них менш ніж половина піде на нові стрічки: 219,8 мільйона, за словами голови Держкіно, піде на погашення заборгованостей перед переможцями попередніх конкурсів. Близько 60 мільйонів – на створення серіалів (тут заборгованостей жодних немає, оскільки серіали вперше фінансуватимуться в результаті пітчингів Держкіно).
20 мільйонів підуть на фінансування кеш-рибейтів – системи повернення коштів іноземним виробникам, якщо вони знімають в Україні. За свідченнями кінематографістів, цю суму «вибив» для себе один з українських продакшнів, який планує знімати в Україні серіал разом з Netflix. Ще 43 мільйони – на кінофестивалі, 7,6 мільйона – на Центр Довженка, 7 мільйонів – на виплати стипендій членам Ради з держпідтримки кінематографії (які за 11 місяців платню за свою роботу ще жодного разу не отримали).
Отже, лишається приблизно 90 мільйонів гривень на нове кіно. 90 мільйонів і два пітчинги, на які довго чекали. Один – з дебютами, інший – з усім підряд: документальним кіно, анімацією, авторським ігровим, фільмами для широкого глядача, серіалами (на них – окремі 60 млн), ко-продукцією різного штибу і так далі. Словом, очікується битва не на життя, а на смерть.
Не дивно, що індустрія облишила спроби воювати з новою очільницею Держкіно, яку серйозно критикували і процедура призначення якої викликала багато сумнівів. За таких сильно обмежених ресурсів і умов, коли треба виживати (карантин, секвестр і тривале непогодження паспорта бюджетної програми), боротись за вибір вектору розвитку не дуже виходить.
13-й пітчинг відбувся з технічними негараздами – онлайн-трансляція, яку має організувати Держкіно згідно з Порядком проведення конкурсу, була неякісною і з поганим звуком. На якийсь час функцію донесення до громадськості всіх перипетій проведення пітчингу взяв на себе Дмитро Суханов, кінопродюсер і член експертної ради, і вів стрім просто в себе на фейсбуці. Зрештою, якось пітчинг відбувся, і Марина Кудерчук відзвітувала про «політ прекрасний».
Так, у конкурсі повнометражних фільмів – 14 переможців, а в конкурсі короткометражних – 31. Усі вони пройшли відмітки 39 балів (для повнометражних) і 40 балів (для короткометражних) і можуть претендувати на отримання фінансування, якщо це підтвердить Рада з державної підтримки кінематографії.
Один з найплідніших продюсерів 13-го конкурсу кінопроєктів – Артем Колюбаєв («Я працюю на цвинтарі», «Крути 1918», «Правило бою»). Серед переможців – чотири його стрічки: повнометражні «На грані» режисера Анатолія Максим’юка, «Свято хризантем» Семена Мозгового, «Самородки» режисерки Ольги Золотарьової і короткометражний «Команч» Валерія Кочергана.
«На грані» Анатолія Максим’юка можна назвати багатостраждальним дебютом (хоча були в новітній історії українського кіно проєкти з більшим портфоліо невдач і статусами довгобудів). Трилер про чотирьох хлопців, які збили дівчину на дорозі в Карпатах і вирішують, що з нею далі робити (оцінку такого сексистського зачину опустимо до виходу фільму в прокат), має бюджет в 11 млн 948 тис. грн і претендує на 100% фінансову підтримку від держави.
Цей проєкт став переможцем 11-го пітчингу, проведеного у 2019 році. Однак фінансування так і не отримав, оскільки за наполяганням тодішнього міністра культури, молоді та спорту Володимира Бородянського, результати цього пітчингу переглянула Рада з держпідтримки кіно - і «На грані» вибув із переможців.
Проєкт фільму Максим’юка також подавався на конкурс фільмів патріотичного спрямування, який проводився у 2018 році Міністерством культури. Тоді в заявці значилося два продюсери – разом із Колюбаєвим над стрічкою працював Тарас Босак, а виробництвом мало займатися ТОВ «Мейнстрім Пікчерз». Примітно, що Босак – нині перший заступник гендиректора держпідприємства «Національна кінематека України» – був головою експертної комісії секції «Ігрові повнометражні дебюти» 13-го пітчингу, за результатами якого «На грані» мають отримати кошти. Про конфлікт інтересів він не заявляв.
За виробництво фільму має взятися ТОВ «Ама Віжн» (засноване 2018 року), що до кінця лютого 2020 року на третину належало Андрієві Єрмаку, призначеному головою Офісу президента 11 лютого. Ще третина належить Артему Колюбаєву, а третина, яка залишилася – Максиму Лещенку. Колюбаєв співпродюсував з Єрмаком фільм «Правило бою». Артем Колюбаєв також керує ГО «Спілка підприємців теле- та кіноіндустрії», яку Андрій Єрмак співзаснував.
Ще один проєкт продюсера Колюбаєва – «Свято хризантем» Семена Мозгового. Співпродюсером стрічки виступає Олександр Чепіга. На цей фільм просять 10 млн 900 тис. грн. «Свято хризантем» – повнометражна версія короткометражної роботи Мозгового, яка також була профінансована державою на 995,4 тис. грн (загальний бюджет стрічки становив 1,2 млн грн) і спродюсована Колюбаєвим разом із Тарасом Босаком (вони співпродюсували і попередній фільм Мозгового – «Історію зимового саду»). Виробництвом цієї стрічки займеться ТОВ «Мейнстрім Пікчерз», заснована 2013 року.
Короткометражний фільм «Команч» режисера Валерія Кочергана також має створюватись ТОВ «Мейнстрім Пікчерз» і продюсується Артемом Колюбаєвим. Ця історія про дванадцятирічного рома Еріка, який мріє стати футболістом, претендує на фінансування в розмірі 1 млн 399 тис. грн.
«Самородки» – пригодницька комедія про копачів бурштину на Житомирщині – дебютний проєкт Ольги Золотарьової з бюджетом у майже 12 млн грн, який пропонується покрити коштом держави. Продюсер «Самородків» – той-таки Артем Колюбаєв, зніматимуть на базі ТОВ «База Філмз», заснованої в березні 2020 року.
Усі вказані тут ТОВ мають у співзасновниках або співвласниках Артема Колюбаєва. Загальна сума, на яку претендують проєкти – 36 млн грн.
Ще один цікавий з огляду на потенційний конфлікт інтересів проєкт – «Спека», повнометражний дебют режисера Дениса Колеснікова. Його продюсером виступає Андрій Корнієнко, який разом з Артемом Колюбаєвим і Тарасом Босаком продюсував «Крути 1918» Олексія Шапарєва. На «Спеку» – драму про хлопця, який з хворою матір’ю їде на схід України в 1991 році – просять 12 мільйонів гривень. Виробництво стрічки – на ТОВ «Гуд Монінг Дістрібьюшн», заснованому Корнієнком у 2012 році.
Що це все означає? Річ не в тому, що Артем Колюбаєв – активний продюсер з чотирма проєктами-переможцями на пітчингу. Урешті-решт, за добре візуалізованими даними «Наших грошей», протягом існування пітчингів у Держкіно були інші продюсери з більшими проєктами та бюджетами. Були свого часу й обговорення про конфлікт інтересів між експертами та продюсерами проєктів, які подавалися на пітчинги. Це було частиною наративу про «давайте запустимо індустрію в роботу, а потім розберемось» і додавало гостроти суперечкам про інститут експертів і їхню незаангажованість (на певному етапі виявилося, що випрацювати механізм відбору прозорих, як карпатська річка, і компетентних експертів, які при тому не захочуть подавати власні проєкти на отримання держфінансування – надважке завдання).
Голова експертної комісії, яка оцінювала проєкти, в тому числі Колюбаєва, – Тарас Босак. Окрім співпраці в проєкті «На грані» і співпродюсування «Крут 1918», у 2019 році Артем Колюбаєв і Тарас Босак спродюсували серіал «АТОбайки», профінансований коштом тодішнього Мінінформполітики. Співпродюсером серіалу, а також автором літературного першоджерела став Володимир Бульба, співзасновник ГО «Спільна перемога». У засновниках цього ГО також є Артем Колюбаєв – разом із Тарасом Босаком вони брали участь у роботі експертної комісії на 11-му пітчингу в секції «Про героїв, які брали участь у захисті України» (для широкої глядацької аудиторії)» і, за даними Медіаняні, делегувалися туди саме від цього ГО. Попередній фільм Семена Мозгового – «Історія зимового саду» – також спродюсований Колюбаєвим і Босаком.
Артем Колюбаєв у коментарі LB.ua заперечує наявність конфлікту інтересів. «Тарас Босак не працює в моїй компанії, не отримує тут зарплату, – коментує він. – Кілька років тому ми пробували робити кілька проєктів. «На грані» подавали кілька разів, і на 11-й пітчинг я вже подавав його сам, від іншої компанії. З Тарасом Босаком не працюємо давно, адже розійшлись інтереси».
«Так працює індустрія, нових облич не знайдеш – я всіх знаю, всі мене знають. Режисери працюють з продюсерами, а потім оцінюють їхні фільми на конкурсах, багато експертів є членами тих самих асоціацій, що й ті, хто подається. Конфлікт інтересів – це коли співробітник компанії оцінює проєкти свого роботодавця або коли дистриб’ютор оцінює фільми, які буде випускати в прокат», – додає він.
Тарас Босак теж заперечує наявність у нього конфлікту інтересів на цьому пітчингу. «Як голова комісії я не маю впливу на експертів – по суті, я оцінюю проєкти так само, як і інші. Я працював минулого року в компанії «Мейнстрім Пікчерз», але зараз уже не працюю – я в «Кінематиці». Чи вважаю я це конфліктом інтересів? Ні, – коментує він для LB.ua. – Але якщо вважати, що так, тоді конфлікт інтересів є в усіх – всі працювали з усіма. Геннадій Кофман працював з Наталією Лібет, Дмитро Суханов – з Аллою Бєлою, Володимир Яценко – в одній Асоціації з Лібет і так далі. У мене є друзі, які подавали свої проєкти, але не пройшли в другий тур. Жодної фінансової вигоди [від перемоги тих чи інших проєктів] я не маю. Прямого конфлікту інтересів в мене немає, і проєкти я оцінював неупереджено».
Босак додає, що конфлікт інтересів під час оцінювання проєктів на пітчингах виражається в сильному заниженні балів одним експертом для проєкту, який він вважає проєктом-конкурентом, і така практика була і на попередніх пітчингах, і на 13-му. «Це дискусійне питання. Всі всіх знають і один з одним працюють. Можна вважати, що конфлікт інтересів є в усіх з усіма. І тоді треба просто скасовувати конкурси», – резюмує він.
Якщо звернутися до законодавства, то дійсно - конфлікт інтересів буде мало не в усіх гравців кіноіндустрії. Згідно із законом «Про запобігання корупції»:
-
«потенційний конфлікт інтересів – наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;
-
реальний конфлікт інтересів – суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;
-
приватний інтерес – будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв’язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях».
Схоже, українським культурним індустріям – і кіноіндустрії зокрема – давно час сформулювати для себе чіткіші визначення конфлікту інтересів – особливо при розподілі коштів державного бюджету – і того, як йому запобігати.
Ще одна родзинка прийдешнього засідання Ради з державної підтримки кінематографії – питання фінансування фільму Олега Сенцова «Носоріг» в обхід 14-го пітчингу, який оголосили лише нещодавно. «Носоріг» мав бути другим повнометражним фільмом Олега Сенцова після «Гамера». Він був серед переможців пітчингу 2012 року, на який його подавало ТОВ «Край Кінема», зареєстроване на самого Сенцова – він і виступає головним продюсером своєї стрічки.
Співпродюсеркою фільму тоді виступала Ольга Журженко. Загальний бюджет фільму на той час складав 8 мільйонів гривень, від держави просили майже половину – 3,9 млн. У 2014 році Сенцов був ув’язнений і повернувся в Україну лише восени минулого року. Наразі співпродюсує «Носорога» Денис Іванов («Донбас», «Плем’я») – фільм отримав підтримку від польських і німецьких партнерів, його подаватимуть на фінансування у фонді "Єврімаж".
На останньому засіданні Ради з держпідтримки міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко попросив її членів розглянути питання надання фінансування «Носорогу» поза пітчингом, який відбудеться пізніше. Щоб податися на "Єврімаж", проєкт має отримати підтвердження домашнього фінансування в розмірі 51% від загального бюджету, а отже, «Носоріг» повинен отримати необхідні кошти до того, як подасть заявку (дедлайн – кінець серпня). Щоб проєкт устигнув це зробити, і проводиться така спецоперація за участю міністра культури. Останній з невідомих причин заявив, що в продюсерів фільму Сенцова є «домовленості з "Єврімаж"», що суперечить не лише реальності, а й здоровому глузду – фонд розподіляє фінансування на конкурсних умовах. Тож запевняти Раду, що є якісь домовленості, заради яких треба зробити для Сенцова виняток, означає розписуватись у власній некомпетентності та/або тиснути на членів Ради.
Ситуація полегшується тим, що після перемоги на пітчингу «Носоріг» потрапив до Програми виробництва і розповсюдження національних фільмів і станом на серпень 2019 року перебував там. Перебуває і досі – фільми не вибувають звідти автоматично. Держкіно має ініціювати таке виключення, чого воно у випадку зі стрічкою Сенцова не зробило. Тому фільм може претендувати на отримання фінансування. Водночас ситуація погіршується тим, що 3,9 мільйона гривень у реаліях 2013 року і 3,9 мільйона гривень 2020-го – це різні гроші. Нова стрічка Олега Сенцова здорожчала мінімум утричі, а отже, продюсери проситимуть у держави, за інформацією LB.ua, 29 млн грн (загальний бюджет стрічки складе 1,6 млн євро).
Ще один момент – фільм Олега Сенцова переміг на пітчингу до того, як у країні запрацював новий закон про державну підтримку кінематографії. Згідно з цим законом, результати пітчингів затверджує відповідна Рада, до якої й звернувся міністр культури й перед якою буде виступати Олег Сенцов 9 липня, захищаючи свій проєкт. Чи має Рада зворотні повноваження – велике питання, вирішення якого, щоправда, Олександр Ткаченко анонсував на тому самому засіданні минулого тижня.
Ну і цікаво, чи переможці майбутнього 14-го конкурсу кінопроєктів отримають гроші цього року – з огляду на дуже обмежене фінансування, що залишається на нові проєкти. Втім поки що дати нового конкурсу не оголосили (хоча заявки приймають) – можливо, у Мінкульту і тих, хто вболіває за українське кіно у високих кабінетах, припасені якісь варіанти й українське кіно отримає нові ресурси.