Прем'єра стрічки "Літо 1993" відбулась в 2017 році у конкурсній програмі Берлінале "Generation", де зібрані присвячені молоді фільми. Робота Карли Сімон належить до тієї категорії фільмів, які непомітно лишають по собі слід на глядачеві після перегляду.
Повністю знята каталонською мовою стрічка "Літо 1993" розповідає історію шестирічної Фріди. Після смерті її матері від СНІДУ дівчинку забирають до себе дядько і тітка. У подружжя є трирічна донька і всі разом вони гостинно приймають родичку у себе, але Фріді нелегко адаптуватися до нового життя.
Події фільму розгортаються впродовж одного літнього сезону в заміському будинку десь під Барселоною. Це дуже особистісна історія, значною мірою автобіографічна: натхненням для сюжету стало власне життя Карли Сімон, для якої "Літо 1993" – дебютна кіноробота.
У стрічці дуже цінний підхід режисерки до того, що історія показана з точки зору саме маленької дівчинки. Сприйняття глядача повністю зосереджено на героїні і перед ним відкривається світ відчуттів саме крізь призму бачення Фріди. Тема фільму могла би стати сюжетом для пересічної мелодрами, проте Карла Сімон робить все навпаки.
Режисерка підносить камеру на рівень зросту Фріди, яка ще занадто мала, аби повністю усвідомити, що з нею сталося. Дівчинка ще не прийняла своє горе, в той час як навкруги – прекрасна природа, літня атмосфера та нова подруга – кузина, з якою можна бавитись разом. Тим не менш, Карла Сімон відчиняє двері дитинства з його таємничістю, безпосереднім розумом, який дорослі, здається, іноді ігнорують, або ж забувають. Хоча кожен з нас колись був дитиною і належав до цього світу.
Природа також відіграє значну роль у фільмі, створюючи ігровий майданчик, який здатен викликати казку. Та попри це стрічка залишається доволі прив'язаною до реальності. Фріда відкриває нову для себе природу, оскільки сама вона з міста, і тепер намагається зрозуміти красу та жорстокість буття. В певному сенсі, це допомагає їй рости.
Поруч знаходяться люблячі дорослі, та спочатку вони не розуміють, як ставитися до маленької дівчинки, яка стає новачком у сім'ї. Їхні стосунки не завжди складаються легко, адже замішані на непорозумінні та ніяковості, а іноді і безпорадності. Все це знято з граничною точністю та на правильній відстані.
Карлі Сімон вдається уникнути пасток, які час зустрічаються у фільмах про дітей: вона не намагається "психологізувати", пояснювати що-небудь. Режисерка радше знімає біль спогадів, меланхолію перших життєвих ран, сприйняття нових почуттів. Для дітей усе навкруги видається новим і стрічка дає це відчути.
Стилістично режисерське рішення з довгими кадрами виглядає неперевершено, оскільки дозволяє двом маленьким акторкам забути про присутність камери та бути на екрані, а не грати. Це виглядає дуже природно та органічно. Обидві вони є такими ж видатними артистками, як і дорослі актори у ролях дядька й тітки головної героїні.
Остання сцена, яка закриває цю історію посвячення, - це наче емоційне диво, що пропонує найгарніший підсумок фільму і ще довго переслідує глядача після перегляду.
Ви можете переконатися в цьому на власні очі, подивившись "Літо 1993" в межах спецпроєкту OIFF Flashback від Одеського міжнародного кінофестивалю та онлайн-платформи Taklix. Стрічка доступна до 15 серпня за посиланням.