ГлавнаяКультура

Портрет художника. Три прогулянки у пошуках Тараса Шевченка

У 2018 році в Україні пройшов вже сьомий Мистецтвознавчий конкурс – конкурс текстів молодих авторів про культуру та мистецтво. Цього року темою конкурсу був "Портрет художника". 

В рамках інформаційного партнертсва LB.ua публікує статтю Роксолани Макар, яка посіла третє місце з текстом про портрети Тараса Шевченка.

Фото: president.gov.ua

Чи помічали ви, скільки навколо портретів Тараса Шевченка? Цей образ настільки розтиражований, що не завжди можливо розпізнати, який оригінал стоїть за тією чи іншою копією. Один з автопортретів? Архівне фото? Часто це настільки узагальнене, викривлене зображення, що ніякого оригіналу і немає. Я схильна вважати, що портрет Шевченка – це універсальний візуальний знак, який може як слугувати владі чи ринку, так і бути об`єктом народної творчості та критичних рефлексій. Послуговуючись словами Ролана Барта, портрет Шевченка – це “обличчя-об’єкт” (Барт Р. Мифологии. – М.: Академический проект, 2014. - с.133).

Аби не бути сухою і голослівною, я здійсню невелику прогулянку в пошуках таких портретів. Але перед тим, як піти понад шляхом, висловлю кілька зауваг, від яких я відштовхуюсь у своїй розвідці.

Ще в 1982 році Григорій Грабович відзначив, що Шевченко є носієм міфу, який неможливо відділити від його особи (Г. Грабович. Поет як міфотворець. Семантика символів у творчості Тараса Шевченка. - К.: Критика, 1998. - С.170). Безумовно, Шевченко для України – фігура сакральна. Відповідно, його портрет, який висів ”майже в кожній селянській хаті рядом з іконами” (Листи слухачів “Шевченківського циклу” // Шевченків міф України Оксани Забужко та його критики. - К.: Комора, 2017. - С. 273.), має власну іконографію. Проте також він є яскравим елементом масової культури. Тут я маю на думці не лише сучасний, а й радянський маскульт, який добряче попрацював над міфологізацією нашого героя. 

Отже, заручившись підтримкою іконографії та теорії масової культури, я спробую зрозуміти, про що нам промовляють портрети Тараса Григоровича. 

Прогулянка перша. Шевченко в музеї

Інтер`єр Національного музею Т. Шевченка
Фото: Роксолана Макар
Інтер`єр Національного музею Т. Шевченка

Я починаю свій шлях у Національному музеї Тараса Шевченка. Тут портретом митця зустрічають буквально з порога, адже логотип музею імітує Автопортрет 1840 року. Це – річ парадоксальна і водночас промовиста, адже логотип передбачає редукований образ, ключові елементи, які легко розпізнати. А що є більш впізнаваним, ніж автопортрет Шевченка? Вдруге ми побачимо цей твір на величезному банері над парадними сходами. І тільки потім нам дозволять побачити оригінал. Лише розглянути його непросто: невиправдано високо над рівнем очей, він поглядає униз крізь товстий скляний щит.

Виставкові зали рясніють (авто)портретами художника. Уважний глядач помітить, що переважна більшість із них – це копії, не завжди гарної якості. Але вони захищені склом так само, як рідкісні оригінали. Недолугий експозиційний дизайн у цьому випадку набуває нових сенсів. Навколо всіх цих копій, оригінали яких приховані від наших очей, наче намагаються штучно підтримати беньямінівську “ауру” (Беньямин Вальтер. Произведение искусства в эпоху его технической воспроизводимости. - М.: Медиум, 1996. — 240 с.).

Блукаючи музеєм, я виділила для себе три основні іконографічні типи Шевченка. Перший з них – “молодий Тарас”, базований на тому самому автопортреті. Цей типовий романтичний портрет наче уособлює молодість незалежної України. Другий тип – “Шевченко у гніві” (я запозичила це формулювання з однойменного практичного семінару, який Method Fund проводив у серпні 2018 року – прим.авт.). Насуплений, у смушевій шапці, він, схоже, досі транслює міф Шевченка-революціонера. І, нарешті, “журливий Шевченко”. Його зразок пензля Іллі Рєпіна самотньо висить в останній залі музею. Цей образ зібрав у собі всю трагедію українського народу та всю шкільну програму з української літератури.

Автопортрет Тараса Шевченка
Фото: Роксолана Макар
Автопортрет Тараса Шевченка

Видається, що працівники музею так часто використовують зображення “молодого Тараса” не лише тому, що "Автопортрет" 1840 року – це головний експонат музею. З його допомогою музей наче сам омолоджується. Під гаслом “Шевченко – це модно” музейники не цураються прямолінійних загравань з популярною культурою. Яскравий приклад цьому – виставка “Квантовий стрибок Шевченка”, що відбувалася в музеї у серпні 2018 року. З легкої руки ілюстратора Олександра Грехова Тарас Григорович перевтілився в Гаррі Поттера, Фріду Кало, статую Свободи і навіть в Олександра Пушкіна (кумедний факт: уже в 2019 році ту ж саму виставку показали на станції метро “Тараса Шевченка” – прим. авт.).

“Демократизація культури блокує попит на цілковиту демократію та зміцнює існуючий панівний лад”, – заявляє теоретик культури Джон Сторі (Джон Сторі. Теорія культури та масова культура. – Київ: Вид-во “Акта”, 2005. – 357 c.). І певним чином це справедливо для нашої ситуації. Фінансований державою, музей так чи інакше перебуває в дискурсі влади. У спробах сформулювати певне повідомлення він змінює іконографію митця, проте не може відмовитись від самого принципу ікони. Те, що виглядає як наближення до публіки та популяризація, мені видається зручною ширмою, яка прикриває неспроможність відрефлексувати, чим є Шевченко сьогодні. Те саме відбувається й на рівні держави, коли клішовані образи приховують брак осмисленої культурної політики.

Виставка "Квантовий стрибок Тараса Шевченка"
Фото: Роксолана Макар
Виставка "Квантовий стрибок Тараса Шевченка"

Прогулянка друга. Шевченко на вулицях

Мабуть, банальним буде казати, що наш час характерний змішуванням “високого” та “низького”. Але думки мимоволі повертаються до цього, коли, вийшовши з музею, потрапляєш на бульвар Шевченка. На цій вулиці, де вітер край дороги гне тополі, присутність нашого героя зовсім не незрима. Тут і сітілайт з автопортретом молодого Тараса – реклама музею. І, буквально через дорогу, вишитий портрет на шибці вуличної кав`ярні. Ці два зображення чудово демонструють сфери використання портрету художника на вулиці – комерцію та “народну творчість”. 

Реклама любить яскраві, впізнавані образи. Тому там, де є натяк на “українськість”, обов’язково з'являється Тарас Григорович. Наприклад, в рекламі житлового комплексу. Або в політичній агітації. Чи у рекламі епіляції. Портрет Тараса помістили навіть на упаковку кефіру – як порівняння класичного спадку поета з не менш класичним смаком молочної продукції. Характерно, що в комерційній рекламі частіше трапляється немолодий Шевченко, образ якого глибше закарбований у колективній пам’яті.

Анонімна творчість задає зовсім іншу тональність нашій портретній симфонії. Це і наївні вишиті портретики, і “патріотичні” мурали, й іронічні графіті. На останнє я натрапила в підземному переході біля пам'ятника Щорсу. Це виразний бірюзовий Шевченко, над яким “познущались” інші вуличні художники. Якщо проїхати кілька зупинок на громадському транспорті, можна знайти зовсім іншого Шевченка у підземці на вулиці Чорновола. На цьому муралі все, “як потрібно”: жовто-синє тло, калина, уривок вірша. Проте і він зазнав подальших змін: хтось домалював червоні прожилки в очах Кобзаря, тим самим довершивши іконографію “Шевченка у гніві”. 

Нові прогулянки приносять нових Шевченків – у вигляді постерів, лавок, клумб чи цілих рисових полів. В публічному просторі ця творчість усе ж здебільшого наївна, а ми лише іронічно хмикаємо, проходячи повз. А ось де гумор розгортається з усією силою, то це у віртуальному просторі.

Прогулянка третя. Віртуальний Шевченко

Французький історик Мішель де Серто висловив ось яку думку: “...після зіткнення з невидимою “пишністю” скарбу вони [споживачі] завжди почуватимуться винними у скептицизмі чи неуцтві. Вочевидь, химера “скарбу”, захованого у творі, якогось сейфу, вщерть заповненого значенням, грунтована не на продуктивності читача, а на існуванні суспільного інституту, котрий перевизначає стосунки читача та тексту” (Michel De Certeau. The practice of Everyday Life. - c. 12-13). Себто інтерпретація “скарбу” – в нашому випадку, творчості Шевченка – надається нам у вже готовому вигляді. І чим більше вона тиражується, тим гостріше ми відчуваємо невідповідність між пафосом висловлювання та його штампованою формою. А невідповідності здебільшого породжують дуже типову реакцію – сміхову. 

Портрет Шевченка з його “обличчям-об`єктом” став ідеальним шаблоном для мемів. Вони найчастіше пов'язані зі шкільною освітою з її характерним однобоким баченням зажуреного поета в пошуках долі. І варто лише порівняти один з мемів з інформаційним дисплеєм музею Шевченка, щоб зрозуміти, яка мала відстань між серйозним та іронічним у сучасному сприйнятті Шевченка. 

Фото: Файні меми про українську літературу

Мотив портрету Шевченка на стіні з’являється і у мистецтві. Ще Ілля Рєпін помістив на картині “Не чекали” портрет Тараса Григоровича. Звісно, в цьому випадку художник без усякого скепсису підкреслює свою позицію щодо проблеми заслань. А ось сучасні художники трактують цей образ зовсім по-іншому. 

Мотив школи, який ми бачимо у мемах, трапляється в роботах одразу кількох митців. Так, Діма Красний, який нерідко звертається до образу Кобзаря, створив дуже показову роботу. На ній портрет Шевченка сусідить з абеткою і цифрами. 

Фото: Діма Красний

Так само й у малюнку Саші Рєзнікова: обриси Тараса видніються над буквами алфавіту. І тут варто повернутись до теми універсального знаку. Адже так само, як ми вивчаємо код мови заради порозуміння з іншими, ми з дитинства вбираємо риси цього обличчя. І навіть не сам Шевченко, а його портрет як певна автономна одиниця стає для нас іконічним знаком. 

Фото: Саша Рєзніков

 ***

Одного разу я почула думку про те, що Шевченка варто забути на кілька десятків років, аби відкрити його творчість “з чистого аркуша”. Можливо, в цьому є доля істини, але, судячи з моїх побіжних спостережень, ми навряд чи позбудемось такого “вантажу” в найближчій перспективі. Я охопила цим текстом далеко не все, що вартує уваги, але, сподіваюсь, мені вдалось продемонструвати, як портрет одного художника може пронизувати увесь простір навколо нас. 

Роксолана Макар, Журналистка
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter