На фото — уродженець Харкова, емігрант з єврейським корінням Лев Голінкін, який роками будує Україні імідж неонацистської держави у західних медіа, називає себе журналістом. Він вийшов на "інформаційний олімп" зі своєю аджендою про "фар-райт юкрейніан наці" приблизно в 2014-му.
На жаль, його колонки досі пропускають авторитетні міжнародні медіа.
Задля уникнення спекуляцій скажу, що на своїй етнічній приналежності Голінкін акцентує сам, вважаючи це суттєвим фактом в процесі оцінок антисемітизму в Україні. Хоч з родиною він залишив Україну (на той момент територію СРСР) у віці 9 років, у 1989-му.
Це той тип, найбільш, на мою думку, небезпечний, бо працює не в лоб. Російська пропаганда працює на багатьох рівнях, в тому числі на дуже тонких, спрямованих на публіку з критичним мисленням. Я називаю таке явище "російська пропаганда з “людським” обличчям”.
Концепція його головного наративу не нова: війна - це дуже погано, Крим - анексувала Росія, але "не все так однозначно" і у злочинах на Донбасі "винні дві сторони". Такий класичний боссайдизм, озвучений навіть у квітні 2022 року, після звільнення Бучі.
Щоб подивитися масштаби його зацикленості на "фар-райт наці" в Україні, можна почитати цю публікацію і перейти за авторським тегом, де багато іншої його творчої самодіяльності: http://surl.li/svesf
Після звільнення командирів Азову, він щедро полоскав Дениса “Редіса” Прокопенка, його дружину, усіх без винятку азовців на тему неонацизму. Називаючи ганьбою, що Стенфорд пустив у стіни університету бійців “Азову”, після їхнього звільнення з полону.
На питання "а як же ж нацизм в Росії?" він каже: "так, звісно, нацизм в Росії є, але ж США їх не озброюють!". Попри те, що якраз через таких паразитів як він, західна зброя не доходить “Азову”.
Про ненадання зброї днями говорив у зверненні до американського Конгресу “Редіс”.
І ось останній його вихід. У 2023 році у світ англійською мовою вийшла книга канадського професора Любомира Луцюка та українського історика Володимира В'ятровича "Ворожі архіви. Радянські протиповстанські операції та Український націоналістичний рух» (Enemy Archives. Soviet Counterinsurgency Operations and the Ukrainian Nationalist Movement – Selections from the Secret Police Archives)" про боротьбу НКВД з УПА. Це — вперше перекладений англійською дуже важливий корпус майже двох сотень документів НКВД-КГБ з коментарями істориків, про український рух опору нацистам та комуністам, про зачистки НКВД та репресії. Зокрема, до яких методів вдавалися совєти, щоб скомпрометувати рух. Зокрема, до яких методів вдавалися совєти, щоб скомпрометувати рух.
Коли я працювала в Центрі досліджень визвольного руху, у нас було два великі проєкти по оцифруванню таких документів. Я їх бачила і не маю жодних сумнівів, що це невід’ємне джерело дослідження для кожного історика, який досліджує тему ОУН та УПА і вважає, що займається академічною історією (це на випадок намагання приплести сюди будь-які звинувачення в “українській пропаганді”).
І так як у нас взагалі відсутня державна комунікація таких питань, а левова частина профільних істориків - в ЗСУ, такі праці - дуже важливі для країни в цей час.
Особливо в західній академії, де досі домінує російська оптика України і не тільки. Саме тому Американська асоціація бібліотек (ALA) визнала цю книгу однією з найкращих у 2023-му.
У висновку відзнаки йдеться зокрема про таке: “Завдяки тому, що більшість матеріалів вперше перекладено англійською мовою, ця збірка є цінним джерелом для дослідників, які вивчають історію відносин між Радянським Союзом та Україною. Вступ на початку книги містить інформацію про совєтські міліцейські архіви та розвиток українського націоналістичного руху. По всій книзі розміщено виноски, які допомагають зрозуміти контекст документів. Цей ресурс рекомендований для наукових бібліотек”. Про це пише професорка Дженніфер Браннок з Університету Південного Міссісіпі.
І тут одразу з'являється Голінкін зі статтею в американському виданні The Nation із заголовком «Чому американська бібліотечна асоціація відбілює історію українських нацистів?». З хедлайн-фото не УПА, а дивізії Ваффен СС Галичина (проти якої УПА виступали). І російське МЗС одразу бере її в оборот як “ачірідноє свідєтєльство”.
Після чого "комітет історичних матеріалів" Асоціації американських бібліотек вилучає книгу зі списку найкращих за минулий рік. І вибачається, не пояснюючи конкретних причин, через які книга тепер більше не “цінне джерело”.
Тобто фактично Асоціація американських бібліотек підіграє одному мерзотнику, який багато років на догоду Кремлю спекулює на чутливих для українського та єврейського народів сторінках історії. І таким кроком комітет фактично каже, що “так, архіви та документи на тему з контекстом подій — це "відбілювання українських нацистів”. В контексті книги про УПА, перший бій якої був саме з нацистами.
І декілька днів ніхто з представників держави чи лідерів думок не висловив обурення. Попри те, що в Україні є МЗС, МКІП і два національні марафони з шаленими бюджетами.
Комунікували та підсвічувати дії таких персонажів дуже важливо, тому що ці дії прямо впливають на імідж України у світі, відтак – на наші життя та на ненадання зброї одному з найбоєздатніших військових формувань Нацгвардії, яке нас захищає.