ГлавнаяБлогиблог Юрія Луканова

Золота лихоманка: найбільше заробляли повії

Журнал «Країна» нагадав , що нинішнього січня буде 170 років від початку золотої лихоманки у Каліфорнії. Цей божевільний рух десятків тисяч людей породив масу драматичних історій. Виявила як найблагородніші риси людини, так і її найогидніші прояви людської природи. Перше золото було знайдене за різними джерелами 22 або 24 січня 1848 року.

Фото: Depositphotos/scanrail

Стефан Цвейг у короткій новелі «Відкриття Ельдорадо» описав драму такого собі Іогана Августа Зутера, якого ще називали на американський манер Джоном Саттером. Авантюрист із Швейцарії Іоган Август Зутер або Джон Саттер кинув у Базелі дружину, трьох синів і одну дочку й поїхав шукати щастя за океан. Після багатьох пригод він отримав землю у бідній і малонаселеній тоді Каліфорнії і став чи не найбагатшим аграрним магнатом регіону.

Він мав величезні землі у власності, на яких налагодив колосальне сільськогосподарське виробництво. Воно мало колосальні перспективи для розвитку. Але тут його робітник на прізвище Маршалл знайшов злиток золота на його землі.

Коли про це стало відомо, то всі робітники кинули роботу і ринулися видобувати жовтий метал, Аграрне виробництво завмерло. Чутка про золото поширилася по всьому світі. Натовпи шукачів щастя рвонули до Каліфорнії. Вони безцеремонно різали корів Зутера, перетворювали його будови на своє житло. Коротше, його земля стала не його. Над регіоном запанувало золоте божевілля.

Коли до Каліфорнії прибували війська для підтримання порядку, то солдати негайно дезертирували і йшли видобувати золото. Так само бувало з кораблями. Команда розбігалася і йшла на видобуток.

Зутер виїхав на свою віддалену ферму, згадав про дружину і трьох синів з дочкою. Він написав їм і запросив воз'єднатися. Вони приїхали до нього. Правда, дружина померла, бо не витримала важкого шляху просто перед дверима оселі Зутера-Саттера.

Він продовжив виробництво, одного з синів послав навчатися на правника. Коли син вивчився він подав позов про відшкодування йому його збитків. Відважний суддя ухвалив рішення на його користь.

І тут стався бунт. Натовп із фермерів, які захопили землю Зутера, атакували суд і спалили його. Всі троє синів загинули через цю історію. Лише дочка залишилася живою і вийшла успішно заміж, всіляко підтримувала батька.

Зутер поїхав стріхою. Він позбався всього і мав лише пенсію. її витрачав на те, щоб відновити справедливість. Колись потужний магнат став жалюгідною особистістю, ходив по інстанціях у Вашингтоні і шукав справедливість.

Нечесні юристи викачували з нього пенсію. Але врешті він помер від, як раніше казали, розриву серця. А зараз ми називаємо це інфарктом.

Цю новелу Цвейг написав на основі роману швейцарського письменника Блеза Сандрара «Золото». Пізніше виявилося, що автор, мабуть, для драматичності дещо нафантазував. Зокрема, дружина Зутера пережила його на кілька років. Зберігся портрет Зутера того періоду, коли він начебто вимолював справедливість. Він виглядає аж ніяк не жалюгідно і має пронизливий погляд чіпкого бізнесмена.

Крім того, в романі є суперечності. Якщо Зутер нібито втратив усе із початком золотої лихоманки, то як він потів відродив виробництво і мав можливість фінансувати колосальні судові позови? Тим більше, що не лише золотошукачі заробляли часом шалені гроші, але й ті, хто постачав обслуговував їх – торговці, шевці, власники борделів, салунів, виробники сільськогосподарської продукції. Адже ціни там були неймовірні.

Наприклад, у перші дні лихоманки один спритник скупив всі лопати в окрузі і продавав їх за ціною у 500 разів вищою від первинної ціни. Сито, яке до того коштувало чотири долари, він продавав за 200.

Золота лихоманка, яка увібрала в себе енергії десятків чи сотень тисяч людей, сприяла швидкому розвитку того регіону. Сан-Франциско з селища на 800 осіб перетворилося на місто з 36000 осіб.

За умов домінування чоловічої статі у регіоні повії заробляли там шалені гроші. Першими були дівчатка з Латинської Америки – позначилася близькість регіону. Район червоних ліхтарів у Сан-Франциско був у рази більшим, ніж в інших містах США.

Письменниця цитує якогось Альбера Бенара, котрий твердить, що французькі жриці кохання за місяць накопичували суму достатню для того, щоб повернутися до Франції і жити там на проценти.

Коли прибували кораблі із жрицями кохання, то власники борделів змагалися між собою, хто першим запросить їх до себе на роботу.

Такі заклади, як церкви і школи, відкривалися значно складніше. На 1850 рік там не було ні газети, ні школи, ні газет, ні протестантської церкви. Було трохи католицьких церков. Дві третини населення не письменні.

У 50-х роках Лос-Анджелес побив рекорд за кількістю злочинів. Місцева газета якось писала: тиждень минув спокійно – всього чотири вбивства.

Розвивалися транспортні сполучення. Зокрема, знаменитий залізничний магнат Клаус Вандербільт, один з тих, хто розвивав залізничні шляхи і з’єднав різні регіони країни, - він проклав туди морські шляхи.

Найреалістичніший опис золотої лихоманки у Каліфорнії дала французька письменниця Ліліан Крете, яка написала книжку «Повсякденне життя Каліфорнії у часи «золотої лихоманки»». Я би сказав. Це така собі журналістично-історична робота, яка сухувато але всеохопно описує звичаї того часу.

Вражаючий епізод. Ховали померлого золотошукача. Раптом побачили, що у викопаній ямі блищать золоті зернинки. Отож, покійника не поклали у цю яму, а викопали йому іншу десь на високому пагорбі.

Золотошукачі чхали на право приватної власності. Вони використовували право сильного і сплюндрували сільськогоподарські угіддя. У кожному поселенні золотошукачів були бордель, казино і бар. Золота лихоманка закінчилася через 8 років, коли вже вичерпалися запаси золота на поверхні.

Одне слово, лихоманка показала, що перспектива швидкого збагачення дуже багатьох людей перетворює на жорстоких егоїстів, які забувають про цивілізовані правила співжиття. Вони перетворюються на жадібних істот, яких цікавить одна річ – золото, золото, золото. Заради нього вони готові іти на будь-які злочини. З іншого боку ця жадібна енергія допомагає розвивати бізнеси, створює нові поселення, які рано чи пізно перетворюються на цивілізовані міста.

Юрій Луканов Юрій Луканов , Журналіст
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter