В один з тривожних понеділків, коли на Київ вкотре летіли сотні ворожих ракет, на залізничному вокзалі я почула: “Потяг Київ-Харків затримується на 15 хвилин. Перепрошуємо за тимчасові незручності”. Ці слова спокійно говорила диспетчерка, яка попри все виконувала свою роботу. Нещодавно мережу облетіло відео вчительки, яка проводила урок біля супермаркету – тому що лише там ловив мобільний інтернет. Як і диспетчерка, вона виконувала свою роботу: вчила дітей математики. У Сумській області лікарка на машині сама поїхала через російські блокпости, щоб привезти ліки для своєї паліативної пацієнтки. Адже лікарі повинні лікувати. Вчителі – вчити. Енергетики – забезпечувати світло. І вони роблять ці буденні речі. Але от тільки контекст змінився. І щоб робити ці буденні речі, які власне і створюють цивілізацію, від державних установ і людей потрібен майже подвиг. І ці речі помітні і цінні, як ніколи.
На цьому ми і тримаємося. І це є основна задача держави – забезпечувати своїм громадянам рівень життя, максимально комфортний – наскільки це можливо в наявних обставинах. Поновлення енергопостачання після обстрілів, робота лікарів у бомбосховищах, відкриті комунальні аптеки на щойно деокупованих територіях: українська держава під час війни демонструє неймовірну стійкість та ефективність. І як наслідок – отримує справедливу винагороду – довіру. Сьогодні за даними Центру Разумкова, державним установам довіряє 55% українців. Тоді як у 2020 році цей рівень був значно меншим – 35%. Подібну динаміку ілюструють також дослідження Gradus Research, за даними яких 68% українців оцінюють дії влади України від початку розв’язаної Росією війни як ефективні.
Сьогодні кожен українець є героєм цієї війни. Кожен у своїй сфері. Державні службовці – невидимі герої, які забезпечують максимально можливий комфорт життя країни в нинішніх умовах. Державні установи швидко відреагували на умови воєнного стану. Одні забезпечують доступність інфраструктури, Національна служба здоров’я України – доступність медичних послуг. Фіксовані оплати лікарням у перші місяці війни, паперові рецепти та направлення, додаткове контрактування аптек – всі ці рішення були прийняті як відповідь на виклики війни.
З війною все частіше в електронній системі з'являються записи про мінно-вибухові травми. Лікування від таких травм отримали майже 50 тисяч українців. За 10 місяців війни 70,6 тисяч пацієнтів отримали медичну допомогу при інсульті, 18,9 тисяч – при інфаркті, 69,4 тисяч людей пройшли хіміотерапевтичне лікування при онкологічних захворюваннях. Понад 30 тисяч осіб пролікувалися в стаціонарі від туберкульозу. Війна не поставила серйозні хвороби на паузу. За кожним медичним записом в електронній системі охорони здоров'я, за кожним виписаними рецептом та направленням – історія боротьби на двох фронтах. Ці люди потребують підтримки та турботи як ніколи. І НСЗУ виконує свою частину роботи, щоб цю підтримку забезпечити.
Окремо хочеться сказати про забезпечення інсулінами. Коли ми починали цей проект, відчували багато тривоги та відповідальності. Від наявності цих ліків залежало життя понад 200 тисяч людей. Проект стартував і став дуже успішним. Вчетверо збільшилася кількість аптек, де можна було отримати інсуліни. У перші місяці війни всі люди, які потребували інсулінів, отримували їх повністю безоплатно. Сьогодні 215 тисяч людей користуються програмою, 64% інсулінів – безоплатні. Отже, потреба в інсулінах, навіть у воєнний час, покрита повністю. І це для нас велике досягнення.
За 10 місяців війни Національна служба здоров'я виплатила лікарням понад 110 мільярдів гривень. У тому числі, і на тимчасово окупованих територіях і у зонах бойових дій. Це не просто гроші, це – знак того, що держава продовжує працювати і дбати про своїх громадян. Особливо про тих, хто потребує медичної допомоги. І тих хто, часто ризикуючи власним життям, цю допомогу надає.
Важливість цього особливо відчуваєш, коли наша армія звільняє наші території від окупантів. Чого лише варті ті відчуття, коли наш колега директор Південного департаменту НСЗУ Дмитро Самофалов, який нині у складі ЗСУ, одним з перших заходив у звільнений Херсон і навідувався в лікарні. Його зустрічали лікарі і медсестри зі сльозами радості на очах. Попри окупацію й загрози, на стінах медзакладу весь цей час лишалися наліпка “Договір з НСЗУ” та стенди з роз’ясненнями про безоплатні послуги в Програмі медичних гарантій. І це для нас – вищий прояв довіри і велика відповідальність працювати так, щоб не втратити її. І після нашої перемоги – тим більше.