Що буде з інституцією, яку очолить система слабша за саму систему інституції?
Фахівець з кібернетики Вільям Росс Ешбі вважав: складність системи, яка керує, не може бути нижче за складність системи, якою вона керує. На думку іншого кібернетика Ентоні Стаффорд Біра, управління можливо лише тоді, коли різноманітність засобів системи, що керує, не нижче ніж різноманітність системи, якою керують.
Простими словами це означає, що якщо вам доручили керувати складною багатовимірною державною інституцією, ваша особиста професійна системна підготовка має бути не меншою. Якщо такого не стається, закони кібернетики нам кажуть, що ми можемо отримати два невтішні ефекти.
Перше. Система, якою керують, буде розвиватися або змінювати стани випадковим чином. Тобто розвиток системи стає не прогнозованим, а рандомним, і всі наші стратегії, сформовані політики про стратегічне бачення, вектори реформ - все це втрачає сенс. Бо не буде мати логіки та послідовності у розвитку, виключно рандомний рух.
Друге. Система, якою керують, катастрофічно спроститься. Настільки, щоб менш складна система керування здатна була впоратись. А це означає, що спочатку почнеться відтік людей, які здатні керувати складними системами. А потім процеси у системі спростяться настільки, що не будуть потребувати складного управління.
Цим законом кібернетики можна проілюструвати і роботу державних інституцій.
Ми всі свідомі того, що для ефективної повоєнної відбудови України надзвичайно важливими є стабільні державні інституції. Саме тому я так багато уваги акцентую на цьому, та багато розмірковую про потужність державних інституцій. І я бачу конкретні приклади: на певному етапі змінюється керівник або основна команда інституції, а нова команда є значно простішою системою, ніж система, якою потрібно керувати. І тоді ми отримуємо один з двох невтішних результатів. Або непрогнозований вектор руху цієї системи, коли вона перестає рухатись в напрямі виконання тих завдань, задля досягнення яких і була створена. Або фундаментальне спрощення цієї системи, цієї інституції.
Чому так? Бо люди вирішують не ті проблеми, які існують, а ті, які вони розуміють. Тобто якщо ми подивимось на державну інституцію, яка є складною системою, але якою почали керувати людина чи група людей, що є значно “простіші” як система, і в розумінні візіонерства, і в розумінні лідерства та професіоналізму, то ця інституція, якою такі люди намагаються керувати, значно “спрощується”. Тобто починає вирішувати не ті завдання, задля яких вона була створена, не ті проблеми в галузі, які існують, а ті проблеми, які ці керівники здатні зрозуміти. Це насправді дуже страшна історія. Бо ми отримуємо неконтрольовану державну політику в тій чи іншій сфері. Де ніхто не тримає в фокусі стратегію більше за термін політичної каденції або каденції призначення. Таким чином побудувати міцні державні інституції неможливо.
Чому задля повернення інституції спроможності треба змінювати не тільки людей, а і бізнес-процеси?
З кібернетики виходить ще одна теорія. Це теорія систем, яка каже, що система не дорівнює сумі її елементів, адже між елементами є ще певні зв'язки. І все це треба розглядати як сукупність систем. Якщо ми припустимо, що елементи - це люди в інституції, і не беремо до уваги взаємозв'язок, тобто організовані процеси взаємодії, між ними, то скільки разів ми б не витягували з ланки ці елементи - тобто людей, - скільки б не замінювали їх один на одного, нічого не змінюється. Бо якщо ми не змінюємо процес взаємодії або бізнес-процеси, то зміна людини в цій системі не вирішує питання. Наприклад, саме тому так багато останнім часом акцентують увагу на тому, що зміна очільників ТЦК суттєво не вплине на ситуацію. Тому що лише елементи системи будуть змінені, а взаємозв'язок між елементами системи тобто бізнес-процеси - ні.
Коли управляти складною системою ставлять людину більш просту ніж система, такий очільник всі взаємозв'язки та бізнес-процеси в системі спрощує або дозволяє розвиватися їм рандомно. Що відбувається тоді відповідно до теорії систем? Така система або згасає, або просто розсипається. Тобто в будь-якому разі - інституція занепадає. Ми бачимо зараз в Україні дуже різні приклади - і коли системи деградують, і коли розсипаються або їх “розриває”. Щоб врятувати систему, потрібно не лише змінювати елементи, а й налаштовувати бізнес-процеси. Без побудови бізнес-процесів, ми не можемо змінити результат роботи системи.
Хто ж має очолювати потужні державні інституції заради їх успіху?
У людей, які займаються розробкою стратегії державного управління, на жаль, не завжди є розуміння, чому власне в державному управлінні відбуваються певні негативні процеси. Як казала колись головна редакторка одного впливового видання, часто на ключові державні позиції “набирають вірних, а питають як з розумних”. А це так не працює. Або маєте потужну державну інституцію, яка буде виконувати своє призначення, або маєте “кишенькових” посадовців на місцях, часто не дуже розумних, які навіть не здатні збагнути, на що вони підписались.
Тож якщо нам потрібні потужні державні інституції, які могли стати фундаментом, на який буде спиратися подальша відбудова України, має бути розуміння щодо професійних якостей людей, які їх очолюють. І які мають бути здатними розуміти складність системи, якою їх обрали керувати, налаштувати там бізнес-процеси та тримати у фокусі вектор руху реформ або змін.
Зараз суспільство дуже погано ставиться до чиновників. Бо в певний момент історії чиновники таке негативне ставлення заслужили. Але очікувати, що поставити на вищі посади державної служби людей, які тільки не крадуть - і цього буде достатньо - дуже інфантильно. Цього недостатньо. Бо такий керівник окрім того, щоб не красти, має бути професіоналом високого гатунку. Ця людина як система має бути складніша за своїм розвитком за ту систему, якою приходить керувати.
Лише не красти - замало для того, щоб очолити потужну інституцію. Хороша людина - це не професія на державній службі. Це популізм. Людина, яка не має стратегічного бачення, не є візіонером, немає певних професійних якостей, яка не здатна управляти грамотно людьми, втілювати засади етичного лідерства, розуміти, що таке етичне лідерство, розуміти в принципі, що таке лідерство - це більше зло, ніж добро. І з таким підходом побудувати міцний фундамент, на який планує спертися українська державність, неможливо. Треба собі чесно сказати: або ми лишаємо все, як є, або робимо прорив заради змін і починаємо вкладатися у формування державних інституцій та розвиток людського потенціалу на зовсім іншому якісному рівні.