ГлавнаяБлогиБлог Тараса Кузьо

Чому проросійські кандидати покажуть погані результати на виборах 2019 року

Ті, хто вважають, що Україна не змінилася після початку російської агресії, серйозно помиляються. Зважаючи на те, що 16% українських виборців і 27 одномандатних виборчих округів на Донбасі та в Криму перебувають під російською окупацією, проросійські кандидати й раніше не мали багато шансів пробитися до другого туру президентських виборів, що відбудуться навесні 2019 року. Єдиний порятунок для них полягав у об’єднанні довкола одного кандидата, який мав би приблизно такий же рівень підтримки, як і його конкуренти з прозахідного табору.

Однак цього не сталося. Розкол «Опозиційного блоку» – спадкоємця Партії регіонів – означає, що проросійський кандидат не потрапить до другого туру.

Фото: Михаил Маркив

Партія регіонів, яка колись була потужною політичною машиною, розпалася наприкінці Революції гідності 2013-2014 років. Наступного року Міністерство юстиції подало позов про заборону діяльності Комуністичної партії (КПУ) – традиційної союзниці Партії регіонів, оскільки вона відмовилася дотримуватися приписів декомунізаційних законів, що заборонили нацистські та радянські комуністичні символи.

Партія регіонів і КПУ разом контролювали майже половину депутатських мандатів у парламенті 2012–2014 років. Натомість на виборах 2014 року «Опозиційний блок» здобув лише 40 місць, а КПУ взагалі не потрапила до парламенту. У президентських виборах у травні 2014 року брали участь сім колишніх представників Партії регіонів, а її офіційний кандидат Михайло Добкін здобув усього 3%.

«Опозиційний блок» лишався союзом донецького клану й «газового лобі», який утворював основу Партії регіонів у 2006-2014 роках. Виключення Сергія Льовочкіна і Юрія Бойка зі складу «Опозиційного блоку» поклало край потужній коаліції олігархів, що володіють грандіозними фінансовими і медійними ресурсами. Після усунення «газового лобі» донецький клан отримав повний контроль над «Опозиційним блоком».

Новим лідером «Опозиційного блоку» став Вадим Новинський, а його заступником – Олександр Вілкул, кого Генеральний прокурор намагався позбавити недоторканності, аби висунути проти нього кримінальні звинувачення. Ті, кого виключили з «Опозиційного блоку», створили «Опозиційну платформу – За життя» як представництво партії «За життя» на чолі з Вадимом Рабіновичем і Віктором Медведчуком. Партія Медведчука «Український вибір» злилася із «За життя» в липні.

Цей розкол матиме два важливі наслідки.

По-перше, сьогодні вже два представники «Опозиційного блоку» заявили про свій намір балотуватися в президенти, і, очевидно, будуть й інші. По-друге, «газове лобі» потрапило під політичний і медійний вплив Медведчука – найбільш проросійського з українських політиків, хресним батьком чиєї доньки є не хто інший, як російський президент Володимир Путін.

Бойко – представник «газового лобі» й фаворит Медведчука – був найпопулярнішим проросійським кандидатом, однак чвари всередині «Опозиційного блоку» призвели до того, що він опустився на п’яте місце в рейтингу майбутніх кандидатів і, ймовірно, втрачатиме підтримку й далі. Будь-який кандидат, якого підтримує Медведчук – намісник Путіна в Україні – не має шансів перемогти на виборах у країні, де 80% громадян звинувачують Росію у початку війни проти своєї держави і чиї моряки потрапили в полон після зухвалої атаки Росії на українські кораблі в Азовському морі.

Новинський також має давні зв’язки з Росією і був фігурантом скандалу довкола нелегального трафіку російської зброї через Одесу, виявленого вашингтонським аналітичним центром. Новинський різко критикує автокефалію (незалежність) Української православної церкви і використовує провокативну риторику, попереджаючи про «громадянську війну» та кровопролиття.

Між цими проросійськими кандидатами практично немає ідеологічних відмінностей. Після 2014 року вони голосували проти всіх реформаторських законопроектів, у тому числі антикорупційних, а також проти закону про Донбас, ухваленого в січні 2018 року, та рішення запровадити воєнний стан у десяти областях України. Вілкул (394-е місце), Бойко (400-е), Новинський (408-е), Рабінович (418-е) і Льовочкін (422-е) замикають рейтинг 423 народних депутатів за рівнем підтримки реформ від незалежного аналітичного центру «Vox Ukraine». Частота голосувань за реформаторські законопроекти становить 14% для Вілкула, 9% для Бойка, 6% для Новінського, 3% для Рабіновича і тільки 1% для Льовочкіна.

На виборах 2019 року всі три кандидати, які представляли колись або представляють зараз «Опозиційний блок», використовуватимуть антивоєнний популізм, однак українці сприймають його скептично, адже ці кандидати не пропонують чіткого плану досягнення миру, а самі вибори відбуватимуться в період загострення російської агресії:

- Юрій Бойко: його підтримують Рабінович і Медведчук, які володіють каналами «NewsOne» і «112 Україна», тоді як Льовочкін і Дмитро Фірташ володіють «Інтером» – другим за популярністю телеканалом в Україні;

- Вадим Новинський: лідер партії «За мир», якого підтримують донецькі олігархи, зокрема Рінат Ахметов – власник каналу «Україна»;

- Євген Мураєв: лідер партії «Наші».

Ще одним кандидатом є власник корпорації «Індустріальний союз Донбасу» й лідер партії «Основа» Сергій Тарута, хоча він ніколи не був пов’язаний із Партією регіонів. Тарута традиційно підтримував Юлію Тимошенко, однак нині її неофіційним спонсором є Ігор Коломойський, який ображений на президента Порошенка за націоналізацію «Приватбанку» й позбавлення його контролю над державною нафтопереробною компанією «Укрнафта». Коломойський є власником найпопулярнішого українського телеканалу «1+1».

На заваді успіху проросійських кандидатів на виборах 2019 року стоять чотири чинники: розкол усередині «Опозиційного блоку», нездатність стримати власні амбіції, тісні зв’язки з країною, яка веде війну проти України (Росією), і втрата значної частини лояльного електорату, який мешкає на окупованих територіях.

Тарас Кузьо Тарас Кузьо , професор кафедри політології Національного університету "Києво-Могилянська академія"
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter