Порівняння Порошенка з Кравчуком – не перебільшення, адже здобуття Україною православної автокефалії від Російської православної церкви (РПЦ) є не менш важливою подією, ніж розпад СРСР. Російський президент Володимир Путін назвав колапс СРСР «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття», і тепер йому доведеться вести мову про другу «геополітичну катастрофу», що трапилася у 2018 році.
Чому це відбулося саме зараз?
Україна намагалася отримати автокефалію з часу здобуття нею незалежності, коли митрополит Філарет відокремив Українську православну церкву Київського патріархату (УПЦ КП) від РПЦ. У 1990 році під впливом націоналістичного руху за незалежність РПЦ відновила автономний статус свого екзархату в Україні та перейменувала його в Українську православну церкву Московського патріархату. Однак насправді вона завжди лишалася частиною РПЦ.
Важливим чинником, який посприяв отриманню автокефалії, стала особа того, хто просував цю ідею. Кравчук як колишній ідеологічний секретар Комуністичної партії Української РСР мав украй слабку легітимність у релігійних питаннях. Президент Леонід Кучма намагався тримати баланс між УПЦ КП і УПЦ МП. Водночас сильно виражена підтримка УПЦ КП і увага до політики пам’яті його наступника Віктора Ющенка створила йому імідж антиросійського «націоналіста». Зрештою, президент Віктор Янукович – виходець із Донбасу з його потужною радянською ідентичністю – відкрито підтримував РПЦ.
Президент Порошенко є парафіянином РПЦ, і в Константинополі його не вважають «русофобом». Важливо, що завдяки його впливу високопоставлені посадовці РПЦ підтримували автокефалію. Український парламент, де фракція Порошенка є найбільшою, кілька разів ухвалював заклики до автокефалії. Останнє таке рішення було ухвалено у квітні рекордною кількістю голосів 268 депутатів із 334 присутніх. Порошенко обрав канонічний підхід до здобуття автокефалії, не давши РПЦ будь-якої змоги зупинити цей процес.
Увесь шок Москви від такого рішення можна зрозуміти з несамовитої критики в бік Константинопольського патріарха від РПЦ і її погроз «захищати православ’я» та розірвати відносини з Константинополем. Однак Путін зіткнеться з двома труднощами у своїх спробах рейдерського захоплення української історії й культури.
По-перше, парафії РПЦ здебільшого розташовані в україномовних західних і центральних регіонах України, і тому переконання Москви в тому, що всі віряни РПЦ російськомовні, не відповідає дійсності. 89% жителів Західної України вважають, що релігія впливає на їхнє життя, тоді як на сході країни таких лише 40%. У східних областях менше парафій будь-яких церков і більше атеїстів. Крім того, там релігія відіграє меншу роль, а батьки не виховують своїх дітей відповідно до релігійних канонів. Серед усіх українці 67% вважають себе православними, зокрема 79% мешканців центральних областей і 46% мешканців західних областей. Будь-який відвідувач Донбасу помітить, що там набагато менше православних церков, ніж у «помаранчевій» Україні.
Тому не буде ніякої «громадянської війни» за віру, бо парафіяни РПЦ переважно мешкають у «помаранчевій» Україні та мирно приєднаються до нової автокефальної української церкви.
По-друге, РПЦ втратила свою легітимність через підтримку російської збройної агресії проти України. Цей факт очевидний для всіх, крім Москви.
Підтримка УПЦ КП зросла з 15% до 29%, а РПЦ – впала з 24% до 13%. 43% довіряють патріарху УПЦ КП Філарету (20% не довіряють йому), тоді як лише 15% довіряють патріарху Кирилу – голові РПЦ (45% не довіряють). Хоча занепад РПЦ почався ще до подій 2014 року, як пише Центр Разумкова, «головним чинником падіння довіри до нього (Кирила) є відкрита підтримка Московським патріархатом та особисто патріархом агресивних дій РФ стосовно України».
Після анексії Росією Криму та початку воєнної агресії на сході України позиції РПЦ ставали все більш хиткими. Клірики РПЦ благословляли російських найманців-націоналістів, які вирушали на Донбас. Деякі священники РПЦ відмовлялися відспівувати українських солдатів, багато яких були родом зі східних і південних областей України (зокрема з Дніпропетровської області). Митрополит РПЦ в Україні Онуфрій (Березовський) та інші сановники навіть відмовилися встати в парламенті в знак пам’яті про загиблих українських солдатів.
Таке зневажливе ставлення до України й українців неминуче призвело до двох наслідків.
По-перше, лише 9% українців прагнуть зберегти зв’язки з Московським патріархатом. Відповідно, захист Росією «російськомовних православних» є ще одним прикладом (як у 2014 році) нездатності Москви зрозуміти внутрішню українську динаміку. Російське керівництво не може зробити простий висновок: якщо його збройна агресія проти України відвернула українців від «русского мира» та євразійської інтеграції, то так само вона зруйнує їхню прихильність до Московського патріархату.
По-друге, російська воєнна агресія перетворила українців, які раніше завзято опиралися автокефалії, в нейтральних спостерігачів.
Важливим для другої незалежності України від Росії стало визнання Константинопольським синодом неканонічності російського контролю над Україною з 1686 року. Процес повернення України до підпорядкування Константинополя почався 7 вересня, коли патріарх Варфоломій І визнав канонічну юрисдикцію американського архієпископа Памфільського Даниїла й канадського митрополита Іларіона над Україною. Вони очолюють українські православні церкви в США й Канаді, відповідно, що належать до канонічної юрисдикції Константинополя. Для Москви це стало подвійним ударом, адже ці священники є вихідцями з української діаспори, яка була мішенню безперервних ідеологічних кампаній проти «фашистів» і «нацистських колабораціоністів» у радянські й пострадянські часи.
Росія не була би Росією, якби не забивала голи у власні ворота, однак не слід вважати, що лише Путін є поганим футболістом.
Президент Борис Єльцин, наприклад, перетворив Кучму в патріота України, коли чекав три роки, перш ніж відвідати Україну в 1990-х роках, аби підписати угоду про визнання кордонів (яку Україна розірвала в односторонньому порядку минулого місяця). Тим часом Кучма розвернувся на Захід, ставши стратегічним партнером НАТО і прихильником його розширення на схід. Путін доповнив це військовою агресією на острові Тузла поблизу кримського побережжя у 2003 році, змусивши Кучму скасувати державний візит до країн Латинської Америки та розгорнути сили безпеки.
Гібридна війна Путіна на Балканах також зіграла Україні на руку. Російська спроба організувати державний переворот у Чорногорії, аби завадити її приєднанню до НАТО, завершилася провалом, а згодом Греція видворила російських шпигунів, які намагалися перешкодити примиренню Греції з Македонією. Минулого місяця Греція відмовилася видати візу управителю справами Московської патріархії РПЦ.
Зіткнувшись із пихатим шовінізмом Москви, традиційно проросійські Греція й Болгарія змінили своє ставлення до української автокефалії на нейтральне – подібно до багатьох російськомовних українців зі східних областей. Як повідомив мені один із радників українського президента, делегація РПЦ, що відвідувала синод Болгарської православної церкви, намагалася у звичній для себе манері взяти все під контроль, однак голова Болгарської православної церкви заявив їм: «Панове, це Болгарія, а не Росія».
Є три причини, чому українську автокефалію можна вважати ще однією «геополітичною катастрофою» ХХІ століття.
Розмір і могутність. Константинопольський патріарх сприймає виникнення автокефальної Української православної церкви як спосіб обмежити вплив РПЦ. Автокефальна Українська православна церква буде однією з трьох найбільших православних церков у світі. На території колишнього СРСР дві третини парафій РПЦ були розміщені в Україні (здебільшого на заході та в центрі). Сьогодні попри те, що Україна має втричі менший розмір населення, в обох країнах розташовано приблизно однакова кількість православних парафій (приблизно 14 тис.).
Національна ідентичність. СРСР і Російська Федерація використовували факт хрещення Київської Русі в 988 році, аби заявляти, що вона була «першою російською державою». Росіяни переконані (і Путін це постійно повторює), що Київська Русь стала «колискою» «русского» народу (тобто трьох східнослов’янських народів), який споконвіку прагнув жити разом – у царський, радянський і сучасний періоди. Ті, хто опираються цій єдності – «фашисти», «націоналісти» й агенти західних імперіалістів, урядів і секретних служб.
У 2007 році було створено «русский мир», який мав об’єднати прихильників «русской» (східнослов’янської) цивілізації довкола РПЦ як ядра Євразійського економічного союзу (ЄЕС). Трьох східнослов’янських народів так само сприймали як основу СРСР. Російські лідери переконані, що українці й росіяни – «один народ», а Україна, згідно з висловлюванням Путіна під час засідання Ради Росія – НАТО у квітні 2008 року, є штучною державою.
Геополітика. Автокефалія для Української православної церкви означає, що РПЦ більше не буде найбільшою православною церквою, адже втратить половину своїх українських парафій і стане приблизно однаковою за розміром з Українською і Румунською православними церквами. Константинополь отримає вірного українського союзника у своїх відносинах із Росією. Тоді як РПЦ є антизахідною і ксенофобською організацією (як і режим Путіна), автокефальна Українська православна церква буде проєвропейською. Українська ідентичність, яка зараз народжується, ґрунтується на європейській інтеграції та втечі від Росії.
Друга незалежність від Росії, якої досяг Порошенко, дасть такий самий потужний імпульс для побудови української нації, як і перша незалежність, отримана за часів Кравчука. Автокефалія поглибить зміни української ідентичності, про які вже зараз свідчать опитування громадської думки. Тетяна Журженко зазначає, що «проросійський схід» сьогодні обмежується Донбасом.
Після 2014 року російська м’яка сила в Україні значно ослабла, й отримання православної автокефалії стане останнім цвяхом у її труну. Лише 1% молодих українців підтримує запровадження російської моделі розвитку в Україні, тоді як 69–71% усіх жителів України, в тому числі 56% російськомовних, ставляться до цього негативно. Такий результат є прямим наслідком того, що українці асоціюють Росію з «агресією» (66%), «жорстокістю» (57%) і «диктатурою» (57%).
Після того, як РПЦ – останнє джерело м’якої сили Путіна в Україні – зникне, вихід України з російської орбіти впливу стане практично незворотним. Залишиться здійснити тільки один крок – знову забезпечити перемогу реформаторів над популістами на виборах 2019 року, як вони це зробили у 2014 році, гарантувавши їх перебування при владі до 2024 року.
Зрештою, створення автокефальної Української православної церкви є відповіддю України на збройну агресію Путіна.