Не голі і не босі
Тривалий час однією з хронічних болячок українського війська залишалось питання амуніції, особливо гостро потреба в якісній формі відчувалась на початку російського вторгнення. Тоді головне навантаження взяли на себе волонтери та й самі бійці, які часто витрачали заробітну плату на придбання екіпіровки високого ґатунку. Сьогодні , ця проблема зникла. Зросла якість обмундирування. Процес переодягання був оперативним – тилові служби в цьому секторі виявились підготованими. Ще один приємний момент: форма і взуття видавались абсолютно нові.
Із наметів в лазарети
Якщо з амуніцією керівництво Збройних Сил навчилось давати раду, то з розміщення особового складу виявилось не все так позитивно. Виною цьому незрозуміла і подекуди сліпа любов до наметів. Ніщо не змогло затьмарити світлі почуття командування до цих брезентових архітектурних форм. Часті пожежі в наметових містечках, постійні проблеми із забезпеченням нормальних побутових умов – все, як завжди, було проігноровано. В черговий раз, посеред зими, резервістам довелось жити в безпосередній близькості до природи. Сирий зимовий клімат зробив свою справу і вже за тиждень почався процес, коли кашляє весь намет, а на навчання та шикування виходить по кілька чоловік. При цьому, на території більшості частин, де проходили збори, була можливість розміщення особового складу в спеціалізованих приміщеннях, але, мабуть, це питання не було у списку важливих для керівництва МО. З точки зору ефективного управління військом це великий мінус. В умовах війни така організація за всіма ознаками дуже схожа на банальну некомпетентність, яка все більше нагадує саботаж.
Хліб насущний
Сумна ситуація з наметами частково компенсувалася харчуванням. Армія нарешті змогла вийти на серйозний рівень і дати кінцевому споживачу широкий асортимент продуктів, які становлять повсякденний раціон військовослужбовця. Зокрема, в меню присутні кілька видів м’яса, які, так само як і гарніри, можна обрати на власний смак. На столах знайшлося місце фруктам та солодощам – калорій та комплексу поживних речовин з головою вистачає аби бути в хорошій формі. Тут, порівняно з першими роками війни, помітний значний прогрес.
Від білих халатів до білих капців
«Геніальна» ідея розмістити військовослужбовців у наметах, призвела до частих випадків захворювання і ось тут тест на міцність не витримала система охорони здоров’я. Це стосується, переш за все, забезпечення медикаментами. Фраза «у нас закінчились таблетки, але в місті є аптека, де ви можете все купити» лунала аж надто часто як для реформованої армії нового зразка. Це неприємно вразило.
Про банальну флюорографію чи елементарний фонендоскоп тут чули, але застосовувати навіть ці “інноваційні” технології не поспішали. Єдине благо цивілізації, на яке точно можна було розраховувати – термометр і максимум дві-три таблетки, які хочне вилікують, але дадуть шанс добратися живим додому.
Характерною також стала компенсація дефіциту спеціальних медичних транспортних засобів звичайною колісною технікою. Не треба закінчувати медфак аби зрозуміти, що пацієнт, якого везуть четвертий десяток кілометрів на ГАЗ-66 з температурою тіла 39,5 має мізерні шанси на швидке видужання.
Основа армії, яку необхідно вберегти
Керівництву армії необхідно чітко усвідомлювати, що резервісти не є одиницями у сухих звітах і добре розрізняють всі успіхи та провали у підготовці подібних заходів.
Є ряд побутових моментів, які необхідно вирішувати в найкоротші терміни:
1. Назавжди забути про намети. Це зло повинно зникнути з українських земель як і решта недолугої радянської спадщини.
2. Покращити рівень медицини і збільшити кількість медичного персоналу аби вберегти боєздатність підрозділів на високому рівні ще до початку бойових дій.
3. Кількість не завжди є якістю – запрошувати на збори таку кількість людей, яку є можливість забезпечити всіма належними умовами.
4. Забезпечити належне фінансове забезпечення – сьогоднішній рівень оплати служби в резерві є символічним і залишає бажати кращого.
Попри всі «плюси» і «мінуси» оперативний резерв чітко виконав поставлене завдання, а збори ще раз довели – у випадку загрози Україна має колосальний людський ресурс, який за сприятливих умов і в короткі строки може перетворитись на високоорганізовану військову силу – одну з кращих в Європі. Головне не втратити цю можливість через недоробки на рівні тилового забезпечення.