Безумовно, у Варшаві даний жест оцінили, оскільки, за словами посла Польщі в Україні Яна Пєкла, він став «приємним сюрпризом». Проте важко одразу сказати, чи варто було вдаватися до такої дії, яка може здатися надмірним та непотрібним заграванням. Перш за все, слід виходити з того, що даний пам’ятник є не суто новим, а виступає як відновлення попереднього, який був зруйнований вандалами на початку січня 2017 року. Відповідно, з огляду на це, українська громада, так би мовити, «повернула речі на свої місця», продемонструвавши вміння брати на себе відповідальність та виправляти помилки. Тому сам факт потреби відновити знищену пам’ятку культуру свідчить на користь вище зазначеного кроку. Але, можливо, варто було б зачекати з відновленням пам’ятника, оскільки на фоні останніх заяв Ярослава Качинського та голосування в Сенаті Польщі щодо законопроекту, який визнає український націоналізм тоталітарним символом, таке рішення дійсно виглядає як незрозуміле загравання.
Перш за все, не дивлячись на ззовні моральний характер ситуації з пам’ятником, варто виходити з політичної доцільності. Принаймні нею під час прийняття рішень такого роду керуються поляки. Більше того, наявність політичного підтексту у відновленні пам’ятника в селі Гута Пеняцька, безумовно, враховується як Києвом, так і Варшавою. Тому, можливо, дана позиція дещо цинічна, але поляки задля отримання такого позитивного для них «сюрпризу», мали б дати щось навзаєм українцям. Проте, як про це свідчить чинна ситуація, позиція Варшави щодо зняття та вирішення взаємних історичних образ залишається незмінною. Вона ґрунтується лише на тому, що виключно українці повинні вибачатися.
На останок варто зазначити, що все ж не потрібно сприймати відносини між Києвом та Варшавою як прохолодні, а проблему взаємних історичних образ вважати невирішуваною. Слід брати до уваги факт того, що певні контраверсійні дії окремих польських політиків мають популістський характер і спрямовані на загравання з громадянами. Тому й українська офіційна позиція завжди повинна адаптовуватися до тієї чи іншої ситуації. У той же час варто згадати, що на початку лютого 2017 року з’явилася новина про те, що вже третє польське місто відмовилося від спорудження пам’ятника жертвам так званої Волинської різанини. Відповідно, це свідчить про те, що все ж у Польщі є політики та громадяни, які готові на взаємні поступки та примирення. Тому, в будь-якому разі відновлення пам’ятника в селі Гута Пеняцька, можливо, й було передчасним з огляду на політичну доцільність, але, безумовно, продемонструвало моральну зрілість українського суспільства та бажання покласти край апелюванню до історичних образ.