Наразі маємо такий приклад.
Хронологічно:
24 жовтня у Москві, під час візиту до Росії, Прем'єр-міністр Італії Джузеппе Конте закликав припинити дію санкцій Євросоюзу щодо Росії та заявив, що налаштований на посилення торговельної співпраці з Москвою попри санкції. Італійський лідер назвав Росію важливим гравцем у світі та запросив російського президента Володимира Путіна відвідати Італію. Конте заявив, що розкол між ЄС та Росією через роль Москви в подіях в Україні, тривав занадто довго, і він хотів би побачити скасування санкцій.
25 жовтня під час прес-конференції у Львові глава МЗС України Павло Клімкін сказав: "Я не хочу коментувати висловлювання італійського прем’єра. Для нас важливі факти. Поки що Італія послідовно дотримується санкцій».
На жаль, цей філософський екзерсис очільника зовнішньополітичного відомства наразі є єдиною «реакцією» на відвертий недружній випад. Бо пройшов тиждень, а МЗС так і не зафіксував державної позиції з цього приводу. Для країни, яка перебуває у стані військового конфлікту з Росією, відповідь на офіційно озвучену підтримку агресора з боку третьої держави – питання її зовнішньополітичного престижу і об’єктності.
У той же час треба розуміти, що італійським прем’єр-міністром була озвучена саме ОФІЦІЙНА позиція італійської держави. Бо Конті зробив свою заяву під час офіційного міждержавного візиту! І зміст цієї заяви, без перебільшення, в перспективі загрожує національній безпеці України!
Ця загроза, що вимагає блискавичного і різкого дипломатичного реагування, відчувається навіть після поверхневого аналізу подій, що передували інцидентові.
Проросійська лобістська позиція Італії є послідовною і консолідованою всередині сучасної італійської влади. Як відомо, ще у липні цього року віце-прем'єр і голова Міністерства внутрішніх справ Італії Маттео Сальвіні відкрито виступив на підтримку анексії Криму Росією. «Є деякі історично російські зони з російською культурою і традиціями, які законно належать Російській Федерації", – заявив голова МВС Італії. Справедливості раді відзначу, що тоді МЗС України відреагував за належним протоколом, викликавши посла Італії для пояснень. Але ще до зустрічі з послом, заступниця очільника МЗС пані Зеркаль, із притаманною її шефові філософічністю заявила: «Він (посол) дуже приємна людина, і я розумію, що він не може відповідати за слова своїх політиків».
Після цього міністр закордонних справ Італії заявив, що уряд не визнає незаконної анексії Криму Росією і дотримується санкційної політики Європейського Союзу.
У той же час - в українському МЗС мали б розуміти тенденційність заяв італійського «політика». Адже за місяць до цих подій нинішній «гість Путіна» - прем’єр-міністр Італії Конте – виступаючи в сенаті сказав наступне: «Ми станемо поборниками відкритості по відношенню до Росії, яка зміцнила останніми роками свою міжнародну роль у вирішені різноманітних геополітичних криз. Ми станемо ініціаторами перегляду системи санкцій, розпочинаючи з тих, які тиснуть на громадянське суспільство в Росії».
У цій фразі, як кажуть, «чудово усе» - від визнання московсько-терористичних практик у «вирішенні» криз, до тиску санкціями на російських олігархів, яких Конті вважає «громадянським суспільством»…
Ідемо далі. Вже наприкінці липня італійський прем’єр-міністр знов підняв тему санкцій проти Росії, причому під час прес-конференції з президентом США Дональдом Трампом у Білому домі! Звичайно, він був обережнішим у висловлюваннях, але не втримався і заявив: «Ми повинні дбати про те, щоб ці санкції не вплинули на малі російські компанії та середній клас, оскільки Італія має дуже тісні ділові стосунки протягом тривалого часу». Трамп відчеканив у відповідь, що «Санкції стосовно Росії залишатимуться». Тоді це подіяло.
Але ненадовго. 15 жовтня наш старий знайомий – віце-премєр Італії Маттео Сальвіні заявляє, що санкції проти Росії є «соціальним, культурним та економічним абсурдом». А наступного дня Джузеппе Конте повідомив, що запропонує лідерам ЄС дозволити Європейському інвестиційному банку та Європейському банку реконструкції і розвитку поновити фінансування малих і середніх підприємств Росії. Італія планує на саміті ЄС в грудні, коли очікується голосування за чергове продовження санкцій на наступні 6 місяців, зробити пропозицію про фінансування російського бізнесу в обмін на свій голос у підтримку загального пакету санкцій.
Отже, останні пропутінські дифірамби Конті, на які ніяк не реагує наш МЗС – є логічним продовженням позиції Італії. Її зовнішньополітичних принципів, дружніх до Росії, і відповідно, ворожих до України. Принципів, які мають цілком реальне втілення – адже перспективи керівництвом Італії вже озвучені.
Маючи таку інформацію, що містить прогнозовану реальну небезпеку у вигляді лобіювання послаблення санкцій та бажання Італії діяти всупереч санаційній політиці Євросоюзу щодо Росії, Україна має усі підстави для дипломатичної ноти та інформування щодо її змісту відповідних структур ЄС. Але ці елементарні кроки чомусь не робляться. Ніяких дій на випередження. Потім доведеться рефлексувати і влаштовувати галас.
Можливо, МЗС вважає Італію і її «окремих політиків» такими собі «євроодинаками», що не у змозі розхитати позицію ЄС щодо України і Росії?
У таку наївність важко повірити, адже неозброєним оком видно, що рух «європесимізму», який несе у собі зерно ідеї повернення держави-терориста – Росії – до економічного партнерства і політичного домінування, набуває загрозливих масштабів. На підтримку співпраці з Росією у тому чи іншому форматі висловлюється усе більше політичних діячів Європи. Найвідомішими носіями відвертого лобіювання такої політики є президент і прем’єр-міністр Чехії Мілош Земан і Андрій Бабиш, прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан.
Але окрім цих відверто пропутінських діячів, на певні реверанси Москві іноді зривається навіть президент Франції Емануель Макрон, який 30 серпня у Гельсинки заявив, що для Заходу прийшов час переглянути відносини з Росією – на його думку, Європа має бути зацікавленою у «стратегічних» відносинах з РФ, і перш за все (увага!) у галузі оборони та кібербезпеки!
Певною мірою до загону тих, хто «коливається» між розумінням Росії як економічного партнера і як держави-окупанта, можна віднести навіть нинішнього генсека ООН Турбйорна Ягланда, який наполегливо просуває ідею повернення Росії до ПАРЄ.
У якості «вишеньки на тортику», аби розуміти справжні обсяги проникнення російського спруту у «Стару Європу» - факти із статті, днями надрукованої The Times, автор - Люси Фишер (Lucy Fisher), під назвою «Британські лорди на російській зарплатні».
Цитую без коментарів:
«Лорд Скіделскі, який займає посаду у верхній палаті британського парламенту, виявився одним з членів Ради директорів російської компанії Роснефть. У 2014 році він виступав в Палаті громад і протестував проти введення санкцій проти Росії після анексії українського Криму.
Лорд Понсонбі Шелбредскій - член Лейбористської партії. У реєстрі депутатів він зізнався, що входить до ради директорів російської нафтогазової компанії RNG Joint Stock Company, а також її батьківської фірми Eastsib. Остання зареєстрована на Кіпрі, але діє в Росії.
Лорд Траскотт отримує дохід за роль голови консультативної ради Russian Gold Fund, який інвестує в приватні акції. У січні британський дворянин називав «фантазією» твердження, що Росія може влаштувати атаку проти країн НАТО. Він також закликав Лондон покращувати відносини з Кремлем. Його дружина - Світлана Чернікова - дочка російського полковника».
За великим рахунком, усе це означає, що позиція самозаспокоєння влади України щодо непорушності європейських принципів у відношенні до протистояння між Росією і Україною – хибна. Будь-яка конструкція, тим більше політична, де кожен має багатовекторні інтереси, не є стабільною. І зацікавлена країна має постійно підтримувати міцність такого альянсу. У тому числі – не упускаючи жодної спроби з будь-якого боку розхитати цю конструкції.
Миттєва, аргументована і гучна реакція на будь-що, що зачіпає стратегічні інтереси країни – ознака суб’єктності держави на зовнішньополітичній арені.
Суб’єкт міжнародної політики – це країна, яка, вибачте, вміє показувати зуби! Чітко відстежуючи рухи Путіна, спрямовані на розпорошення єдності Європи у її реакції на державний тероризм Росії. Адже іде скуповування політиків, застосовується вплив на зовнішньополітичні принципи держав, економічний, фінансовий шантаж. Результати цієї «роботи» Кремля ми бачимо і чуємо.
І маємо реагувати.