Та я не буду зараз говорити про нові Санжари і про той незбагненний для мене шлях, який пройшли українці: від панічного страху перед хворобою до майже повного нехтування елементарними епідемічними правилами. Дуалізм нашої нації треба вивчати у рамках окремого курсу, написаного спільно істориками та психологами. Але оскільки я – не перше і не друге, говоритиму про те, що мені знайоме і мною вивчене.
Про бізнес в часи потрясінь.
Спочатку деяка статистика. Наприклад, від Європейської бізнес-асоціації, яка посилається на внутрішнє опитування. Воно засвідчило, що новий повний локдаун (якщо такий буде проголошено) не переживе третина бізнесів. Бо лише біля 20% підприємців-респондентів запевнили, що на їхню роботу карантин не вплине зовсім або вплине мінімально. Всі решта – в зоні ризику або на межі закриття.
Загалом оцінка того, наскільки постраждав (або ні) бізнес під час карантину, базується на податкових відрахуваннях. Виходячи з них, можна сказати, що найбільших збитків під час першого локдауну зазнала сфера розваг, передусім – кінотеатри, які у березні-вересні 2020 року заплатили на 55% менше податків, ніж за аналогічний період попереднього року.
Під ударом – і мережа закладів харчування. Вже протягом останніх вихідних, коли діяв «карантин вихідного дня», вони не дорахувалися 35-40% своєю виручки, левова доля якої припадає якраз на суботу-неділю. Це – інформація компанії Poster, яка спеціалізується на автоматизації кафе і ресторанів.
Тим часом креативна індустрія через COVID-19 та карантин втратила 3 мільярди доларів, і це вже дані від міністра культури Олександра Ткаченка. За його підрахунками, нинішні втрати економіки сягають 2% від ВВП. Якщо не вплинути на ситуацію, втрати країни можуть дорости і до 10% ВВП, а також спровокувати значний приріст безробіття, прогнозує міністр.
Ще цифри: вже зараз, через запроваджений у листопаді «карантин вихідного дня» економіка України втратить 6 млрд грн., говорить координатор експертної платформи Нацбанку Андрій Блінов. І це при тому, шо повний локдаун поки не введено.
Внаслідок карантинних заходів і закриття частини бізнесу росте безробіття, а місцеві бюджету недоотримують традиційні субвенції з держбюджету, що ставить під сумнів розвиток локальної економіки і локальної медицини в тому числі.
Здавалось би: ось він, шанс нової влади, яка півтора року тому увірвалася в історію, осідлавши соціальні гасла, допомогти країні та її населенню. Довести своє хвалене лібертаріанство. Врятувати не тільки людські життя, але й перспективи.
Але не склалося навіть із медичним сегментом. Після того, як 3 квітня Верховна Рада створила спецфонд по боротьбі з коронавірусом і наповнила його 64,7 млрд гривень, безпосередньо на охорону здоров'я було витрачено аж… 16,3 млрд грн. Решта коштів розійшлася на які завгодно потреби, але тільки не на антиепідемічні заходи. Наприклад, президентська програма з будівництва доріг поглинула 20,8 млрд грн.
А от на закупівлю апаратів штучної вентиляції легень не було витрачено ані копійки. Жоден ШВЛ держава не придбала – принаймні, такою ситуація була ще місяць тому, коли про це говорив голова Рахункової палати Валерій Пацкан. Свої компенсації не отримали і медики, які боролися з «короною» і навіть помирали на цій «передовій».
Все це – загально відомі речі. Як і те, яку потужну підтримку отримує приватний бізнес на Заході. Часи «корони» – вони такі: або справді connected people, або показують всю гнилісну сутність системи.
І знову цифри – багато цифр, аби не виглядати голослівним.
США: тут найбільш яскрава підтримка приватного сектору: податкові канікули для людей, зайнятих в індустрії туризму та готельного бізнесу. Плюс додаткові 50 млрд доларів, виділених Конгресом на прохання Трампа: вони також будуть спрямовані на підтримку малого бізнесу як найбільш постраждалого від епідемії коронавірусу. І ще один плюс: низькі ставки (3,75%) для малого бізнесу із терміном погашення кредиту до 30 років. (Агов, уряде, ти чув про такі ставки чи і досі вважаєш 5-7-9% привабливою пропозицією, яка, до речі, так і не запрацювала для більшості підприємців?).
Італія: ця країна, як відомо, чи не найбільше за інших у Європі постраждала від COVID-19. І ось цікаве рішення: якщо виручка компанії внаслідок епідемії та карантину скоротилася більше, ніж на 25%, влада готова підтримати її пільговим кредитом. На це також виділені кошти – 25 млрд євро.
Британія: тут оголосили про програму підтримки економіки в загальному обсязі 37 млрд. доларів. Серед заходів – зниження податків для рітейлерів і представників індустрії туризму, податкові канікули на рік для представників мікробізнесу, гранти для малого бізнесу. Плюс – оплата лікарняних для тих, хто опинився на самоізоляції.
Німеччина: в цій державі влада оголосила про готовність надати пакет заходів для порятунку місцевих компаній на 60 млрд євро. В рамках програми передбачаються державні гарантії по кредитах, які допоможуть вирішити проблеми, що виникли через спад або скорочення грошового потоку. В першу чергу держпідтримка торкнеться таких сфер як авіаперевезення, туризм і гастрономія.
Франція: місцевий уряд представив план дій по боротьбі з кризою на десятки мільярдів євро. Серед них – державні гарантії до 90% по кредитах для малого і середнього бізнесу.
Австралія: тут свій пакет заходів з порятунку економіки – на 17,6 млн. доларів. Причому він включає не лише допомогу малому бізнесу, але й одноразові соціальні виплати населенню.
Гонконг: і тут – свої превентивні заходи. По-перше, одноразова субсидія в 1200 доларів кожному резиденту і додаткові виплати для тих, хто отримує допомогу. По-друге, часткова оплата житла для тих, хто живе в державних будинках. По-третє, значне зниження податків та інших виплат як для фізичних осіб, так і підприємців. Крім того, уряд Гонконгу гарантує низькі ставки по кредитах для бізнесу.
І, власне, якщо вже згадано Гонконг, то пару слів і про Китай як такий: тут в економіку країни були влиті значні суми для збільшення обсягу позик, а також знижена кредитна ставка на 0,05-0,1%. Подібні заходи КНР здійснювала під час криз 2008 і 2015 років, значно розширивши їх в цьому році. Тобто продовжила алгоритм дій, які вже засвідчили свою актуальність в минулому.
А як в Україні з добрими традиціями? Власне так само, як і з усім іншим. Тобто ніяк. Прем'єр Денис Шмигаль заявляє, що уряд «готовий підставити плече», щоб підтримати підприємців під час посилення карантину, проте на це «плече» бізнес чекає так само довго, як медики – на обіцяні їм виплати.
А замість плеча вимальовується натомість інша частина тіла. Та, котру не називають вголос у пристойному товаристві.
І саме через неї на протести виходять підприємці, які вимагають скасування «карантину вихідного дня». З ними солідаризуються ФОПи, які намагаються донести до депутатів просту думку: карантинні часи – не найкращий період для закручування податкових гайок. Власне, в Україні – ніякий період для цього не найкращий, враховуючи нашу економічну ситуацію.
Але влада не чує. Вона вважає видозмінений законопроект про реєстратори розрахункових операцій (РРО) – той, що за номером №4313-д – цілком собі прийнятним компромісом. А встановлення граничної загальної площі торгового об’єкту, що не має перевищувати 60 кв. метрів у селах або селищах та 40 кв. метрів – у містах, де дозволяється не використовувати РРО, суттєвим послабленням.
Втім, я не стану зараз детально аналізувати цей законопроект. Тому що ця влада бореться із «тінню» так само недолуго, як це робили її попередники – Гройсман, Яценюк, Азаров. А рекламувати недолугість немає жодних резонів. Зауважу лише, що навіть якщо примусити бізнес до використання РРО, «тінь» нікуди не дінеться, а от корупційна складова зросте.
Але і це – дрібниці в порівнянні з тим, якими можуть бути наслідки для споживача. А варіантів тут всього два. Або малий бізнес просто відімре, або слухняно витрачатиметься на касові апарати, принтери тощо, але при цьому як мінімум на 30% підніме ціну на свою продукцію. І це в умовах коронавірусної кризи.
А ще й при тому, що українці і без того несуть чималий тягар податків. Порахуємо?
По-перше, відомий всім податок на доходи фізичних осіб. Він впроваджений у розмірі 18% від суми доходів. Тобто за основним місцем роботи у кожного офіційно найнятого працівника держава вже «відкусює» майже п’яту частину доходу. Саме тому у нас існують поняття «чорної» і «білої» зарплати.
По-друге, єдиний соціальний внесок. При виплаті заробітної плати працедавець має сплатити до бюджету ЄСВ, який дорівнює 22% від посадового окладу.
По-третє, податок на додану вартість. Той самий ПДВ, який команда президента Зеленського пропонує цьогоріч не повертати, щоб заткнути величезну діру у державному бюджеті. Ми віддаємо цей податок при кожній нашій покупці, сплачуючи 20% податку на додану вартість. А якщо йдеться про підакцизні товари (тютюн, алкоголь, паливо), то за них ми платимо додаткові збори.
По-четверте, ми сплачуємо військовий збір. Це найменше відрахування, і все таки і воно дорівнює 1,5% від нашого окладу.
По-п’яте, податок на розкіш. Це неофіційна назва, яка об’єднує цілу низку відрахувань, пов’язаних із володінням майном. Українці доплачують за квартири площею понад 60 кв. м, а також за житлові будинки площею понад 120 кв. м. Ось така вона, розкіш по-українськи – квартира розміром аж у 61 «квадрат». До того ж, розкіш антиконституційна, оскільки Основний закон забороняє дискримінацію за майновими чи іншими ознаками.
По-шосте, власники авто сплачують транспортний податок. Тут – своя «розкіш»: деякі марки автомобілів, не «старші» 2015 року випуску. Ціна питання – 25 тисяч гривень на рік.
По-сьоме, податок на землю. Він призначений не для всіх, але, зокрема, для представників бізнесу. Цим податком влада особливо активно зловживає, кожні 2-3 рокі збільшуючи та нарощуючи його коефіцієнти. Що перетворює цей податок замість стимулу для розвитку на непідйомні кайдани.
Підсумовуючи все сказане, додам, що якщо в структурі ВВП США всі податки разом узяті складають 24%, в Китаї – 20%, в Індії та інших країнах, які розвиваються – нижче 20%, то в Україні ж «податковий внесок» у ВВП наближається до 40%.
Багато це чи мало? Це надто багато. Це, панове, повний перебір.
Справді покращити ситуацію могло б запровадження податку на виведений капітал та проведення системних змін, необхідних для його запровадження. Паралельно з цим просто необхідно дати можливість платникам, що мають податковий статус «малодохідники» (це ті підприємства, у яких дохід від усіх видів діяльності не перевищує 20 млн. грн.) не бути платниками податку на додану вартість.
Перелік заходів з лібералізації податкової політики можна було б продовжувати. Тим паче, що екстремальні умови, в яких нині опинилися світ та Україна, диктують свій набір термінових рішень. Але толку звертатися до людей, які не проявляють емпатію навіть зараз, коли елементарна людськість вимагає зрозуміти постраждалих та допомогти їм?
Можливо, всі цифри, викладені в цій статті, стануть у нагоді вже наступному поколінню реформаторів. Реформаторів без лапок, які захочуть і зможуть дати імпульс нашій країні та її бізнесу. Не анонсувати масове повернення всіх трудових мігрантів (як це зробив Зеленський і слова свого, до речі, не дотримав), а принаймні зберегти наявний робочий ресурс та ще жевріючий потенціал до зростання.
Якщо, звісно, буде не надто пізно.