Російська освіта на окупованих територіях України
Блокування української освіти на окупованих територіях дає РФ «карт-бланш» на викладання дітям будь-якого матеріалу. На перший погляд може здатися, що проблеми із впровадженням російської освіти і не існує. Що такого в тому, що українським дітям на окупованих територіях хімія, фізика, література, основи здоров’я чи математика будуть викладатися за російськими підручниками? Адже зміст має бути одним й тим самим, просто іншими словами. На жаль, зміст деяких російські предметів не відповідає назвам підручників або містить приховані наративи, спрямовані на виховання покоління дітей, які не будуть вважати себе українцями.
Перш за все, проблему можна побачити вже на рівні російських освітніх стандартів. У них прописано, що всі учні, зокрема українські, повинні усвідомити власну «общегражданскую российскую идентичность», стати патріотами РФ та бути готовими захищати свою Батьківщину – РФ – зі зброєю в руках. Тобто саме по собі впровадження російських стандартів вже веде до фактичної асиміляції українських дітей. І чим довше РФ буде контролювати окуповані території, тим більшим є ризик формування «правильних» неукраїнських індивідів з вже «колишніх» українських дітей.
Але йдемо далі, до шкільних предметів, які за логікою освітньої політики РФ повинні розвивати наведені стандарти. Профільне освітнє міністерство РФ періодично оновлює федеральний перелік російських підручників, які є обов’язковими для використання на всій території РФ та на окупованих територіях України. Юристи РЦПЛ звернули увагу на декілька предметів, а саме: Оточуючий світ (1-4 класи), Основи релігійних культур та світської етики (4 клас), Суспільствознавство (5-11 класи), Географія (5-11 класи), ОБЖ (5-11 класи). Підручники детально відображають картинку, яку РФ регулярно демонструє всім українським дітям в школах на окупованих територіях та тих, яких депортували до РФ. Дуже «коротко» наративи та логіку зв’язків між ними можна описати так:
1) українська дитина є частиною російського народу та має російську ідентичність (російська мова, культура тощо);
2) етноси всередині РФ непохитні у власній єдності в межах єдиної держави;
3) самовизначення окремих етносів на території РФ – етнічний сепаратизм;
4) РФ є носієм історичної та культурної спадщини на території сучасної України;
5) РФ є Батьківщиною української дитини;
6) українська дитина має бути патріотом РФ, що порівнюється із любов’ю до батьків та безкорисливого служіння РФ;
7) проявляти націоналістичні почуття, тобто відстоювати права свого етносу – шовінізм, що може призвести до геноцидної риторики;
8) військовий обов’язок перед РФ – священний для населення окупованої території, яке вважається носієм російської ідентичності;
9) жертвуванням власним життям дитиною під час виконання військового обов’язку перед РФ – найвищий прояв патріотизму;
10) колонізація нових територій за межами кордонів – спосіб існування РФ, що не повинен засуджуватись;
11) розвал СРСР – трагедія для всіх його народів в межах відновлених самостійних держав, які тепер розпалюють міжнаціональні конфлікти та дискримінують російськомовне населення;
12) втручання у внутрішні справи сусідніх із РФ держав, у тому числі військовим шляхом – важливий елемент національної політики РФ;
13) дії США, НАТО та ЄС просувають ідею “однополярного світу”, що несе світову загрозу, у тому числі РФ як державі.
Цей перелік наративів говорить сам за себе. На виході зі школи Росія отримує вже не українську дитину, а свідомого російського громадянина, який опікується розширенням «своєї нової держави», готовий долучитися до цього особисто і покласти своє життя в Чечні, Молдові, Грузії, Україні чи деінде.
Фактично відбувається асиміляція українських дітей. Їхня власна ідентичність розмивається, та виключається можливість її формування в більш юному віці. У подальшому це може означати свідому участь «колишніх» українських дітей у війні проти України, а також у спротиві деокупації та реінтеграції. І це не потенційна можливість, а реальність, яка настала завдяки впровадженню російської освіти протягом 9 років окупації Криму та ОРДЛО. Затяжна війна та окупація територій України не грає на користь українським дітям та українському суспільству загалом.
Якщо «короткий» перелік наведених наративів «надихає», то ми запрошуємо до ознайомлення з нашим дослідженням, де можна детальніше прочитати аналіз цих підручників.
А що каже міжнародне право?
Російська освітня політика щодо українських дітей порушує низку норм міжнародного права прав людини та міжнародного гуманітарного права (МГП). РФ застосовує власне законодавство на українській території, безпідставно втручається в освітній процес України, не забезпечує прийнятну та належну освіту на окупованих територіях, ігнорує права українських дітей на культурну самобутність та збереження власної ідентичності. Такі дії може вплинути на обсяг майбутніх репарацій Україні від РФ.
З індивідуальною кримінальною відповідальністю конкретних виконавців все трошки складніше. Міжнародне кримінальне право не встановлює чіткої відповідальності за впровадження освітньої політики на території іншої держави або за асиміляційну політику. В результаті є декілька варіантів того, який саме міжнародний злочин інкримінувати (але жоден з них не позбавлений недоліків). Серед підходів можна відзначити співучасть у примушуванні до військової служби РФ (воєнний злочин) та дискримінаційне позбавлення фундаментальних прав на освіту (злочин проти людяності). Російська освітня політика також може слугувати додатковим доказом геноцидної мети в рамках депортації та передачі українських дітей в російські родини.
Менш ймовірними і доволі дискусійними є інші варіанти кваліфікації, які можна назвати “еволюційним тлумаченням” норм міжнародного кримінального права, а саме: посягання на людську гідність шляхом викорінення української ідентичності (воєнний злочин), створення асиміляційних умов російського середовища з метою руйнування ідентичності дітей (злочин геноциду – Верховна Рада України дотримується такого погляду), асиміляція дітей, що за наслідками аналогічна переміщенню російського населення на окуповану територію (воєнний злочин/злочин проти людяності).
У розрізі національної кваліфікації варто зупинитися на ст. 438 Кримінального кодексу України, яка охоплює не лише воєнні злочини, але й інші порушення законів та звичаїв війни. Російська освітня політика порушує низку норм МГП, у тому числі в контексті дискримінації, а стаття 146 Женевської конвенції IV надає право державам вирішувати, як поводитися з іншими порушеннями МГП. Такий підхід не є ідеальним, адже розширена інтерпретація ст. 438 несе ризик порушення принципу nullum crimen sine lege (не передбачена законом відповідальність) та може призвести до засудження за найменше порушенням МГП.
Що з цим робити?
Перш за все, важливо усвідомити, що ця проблема є, і потрібно звернути на неї увагу. Реагування та конкретні кроки щодо її вирішення мають бути комплексними та враховувати час протягом окупації, в процесі та після деокупації. Перелік дій навряд може бути вичерпним.
Відповідно до Плану заходів з реалізації Стратегії деокупації та реінтеграції можна визначити конкретні відповідальні структури, які здатні це зробити. Можна рекомендувати таке:
1) Блок «Міжнародна інформаційна кампанія»:
- Запустити міжнародну інформаційну кампанію в соціальних мережах, медіа тощо щодо засудження чергового міжнародного злочину РФ та привернення уваги до геноцидного характеру політики (МЗС, Мінреінтеграції, МКІП, Представництво Президента в АРК);
2) Блок «Фіксація порушення»:
- Ініціювати внесення в наступну резолюцію ГА ООН «Ситуація з правами людини в тимчасово окупованій АРК та місті Севастополі, Україна» засудження освітньої асиміляційної політики РФ на окупованих територіях як потенційного воєнного злочину та злочину проти людяності (МЗС);
- Використати механізми Незалежної міжнародної слідчої комісії ООН по Україні, «Московського механізму» ОБСЄ, Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні задля фіксації та засудження освітньої асиміляційної політики РФ на окупованих територіях як міжнародного злочину (МЗС).
3) Блок «Відповідальність»:
- Ініціювати накладення обмежувальних заходів (санкцій) на РФ та ключових представників російської освітньої політики за міжнародно-протиправне діяння РФ. Виконавцями та ідеологами політики є співробітники конкретних департаментів Міністерства просвіти РФ, Ради з федеральних державних освітніх стандартів, окупаційних освітніх установ у Криму (“Міністерство освіти, науки та молоді Республіки Крим”, “Департамент освіти та науки міста Севастополь”) та інших (МЗС, Мінреінтеграції);
- Відкрити національне кримінальне провадження (або доповнити існуюче) з метою збору доказів, у тому числі задля передачі матеріалів у Міжнародний кримінальний Суд (Офіс генерального прокурора, СБУ, Мін’юст);
- Передбачити в Кримінальному кодексі України відповідальність за злочини проти людяності (Мін’юст, Офіс генерального прокурора, Верховна Рада України).
4) Блок «Реінтеграційні заходи»:
- Розробити реінтеграційні політики з врахуванням впливу наративів російської освітньої політики на українських дітей (потенційна відповідальність за колабораціонізм, статус потерпілих, доступ до державної служби, заходи з «відновлення» свідомості та культурної пам’яті тощо) (Мінреінтеграції, Міністерство освіти, Міністерство молоді та спорту);
- Забезпечити реінтеграцію українських дітей, які повертаються з окупованих територій України, в українське суспільство (спеціальні освітні курси в школах, університетах, спеціальні онлайн-курси тощо) (Мінреінтеграції, Міністерство освіти, Міністерство молоді та спорту);
- Започаткувати інформаційні кампанії для вчителів та учнів через мовники, що мають доступ до окупованих територіях задля зменшення ефективності впливу наративів (Мінреінтеграції, МКІП);
- Започаткувати інформаційні кампанії для українського суспільства з метою зменшити ризиків розпалювання міжнаціональної ворожнечі (Мінреінтеграції, МКІП).
Автор: Микита Петровець, юрист Регіонального центру прав людини