В Україні ветеранська політика базується на законі 1993 року і абсолютно не відповідає сучасним вимогам і реаліям України. Законодавство розраховане на людей пенсійного віку – ветеранів Другої Світової, партизанів і учасників операцій СРСР за кордоном, включаючи придушення демократичних процесів у країнах Варшавського блоку.
Система пільг передбачає застарілий інструментарій, який стосується матеріальної допомоги, оздоровлення тощо, але не забезпечує ефективні механізми соціально-психологічної реабілітації та інтеграції ветерана в активне суспільне, економічне і навіть політичне життя.
За оцінкою уряду, кількість громадян, які матимуть статус ветерана та членів їхніх родин, після завершення російсько-української війни може становити приблизно 5 млн осіб, переважна більшість цих людей працездатного віку та молодь. Це зовсім інша ситуація, ніж була у 1993 році.
Початок реформ і створення міністерства
З 2014 року все змінилося не лише кількісно, а й сутнісно. Наші ветерани – це активні патріотичні особистості. Вони прагнуть не лише зберегти незалежність, а й продовжувати змінювати країну. Тому з початку російсько-української війни, ми створювали ветеранську політику за принципом людиноцентризму і пасіонарності.
Ми багато вивчали міжнародний досвід розвинених країн і співпрацювали з кращими світовими клініками для реабілітації військових. Тоді у нас навіть не було достатньої кількості спеціалістів, які можуть працювати саме з травмами і пораненнями отриманими внаслідок бойових дій та й зараз таких спеціалістів критично не вистачає.
Значну увагу приділяли будівництву житла для військовослужбовців і підтримка бізнес-ініціатив. На жаль, у нас не вистачило часу, щоб реалізувати повноцінну реформу, але я сподіваюся, що країна зараз виправить помилки допущені після 2019 року і наздожене втрачений час.
Створення профільного міністерства ветеранів було необхідністю, адже міністерство соціальної політики та інші інституції не справлялися з додатковим навантаженням. Потрібно було напрацювати всі законодавчі і нормативні зміни, супроводжувати ветеранську політику, поєднавши всі функції держави у одній інституції, розбудувати регіональну мережу, адже без ефективних підрозділів на місцях міністерство не зможе ефективно донести послуги до людини.
Виокремлення питання ветеранів у нове міністерство стало історичним кроком та імплементацією досвіду передових країн світу, інакше неможливо впоратися з усіма питаннями, які постають перед країною в умовах війни.
У нас було декілька програмних пріоритетів: створення «єдиного вікна» і залучення сучасних технологій електронного врядування, проектний менеджмент, вдосконалення системи реабілітації і соціально-психологічної підтримки тощо.
Першочерговою задачею була ідентифікація та максимальне охоплення всіх ветеранів, вирішення проблем з отриманням статусу учасників бойових дій для добровольців. Працювали над Єдиним реєстром ветеранів, який мав зняти всі питання щодо списків і маніпуляцій зі статусом УБД.
Планували розробити кабінет ветерана, де захисник зміг би отримати всі необхідні послуги від довідок до інформації про проекти чи програми спрямовані на підтримку на кшталт грантів на створення бізнесу тощо.
Діджиталізація процесів і проектний менеджмент дозволили б зробити інформацію максимально доступною та залучити ресурси міжнародних партнерів. У нас було багато зустрічей і напрацювань з американськими партнерами щодо грантових проектів.
Була утворена експертна рада з питань психосоціальної адаптації, до якої увійшли українські науковці, представники громадських організацій, які працюють у сфері надання послуг з психологічної реабілітації та соціальної адаптації, представники ветеранських організацій. Окрема група працювала з міжнародними партнерами задля залучення фахівців, що спеціалізуються на питаннях посттравматичного стресового розладу.
Співпрацювали з обласними адміністраціями, щоб вдосконалити програми, які реалізовувалися на місцевому рівні та проаналізувати їхню ефективність в реальному житті. Звісно завжди хочеться зробити якомога більше, особливо, коли твоя місія допомогти захисникам.
Ветеранська політика змінюється і ми бачимо це у активних ветеранах російсько-української війни, які створюють бізнеси, беруть участь у громадському і політичному житті, стають народними депутатами, лідерами громад тощо. Але в цілому система досі працює за радянськими принципами – дати пільгу чи мінімальну грошову допомогу і на цьому закрити питання.
Що змінилося після 2019 року?
З кінця 2019 року ветеранська політика викликала розчарування, враховуючи величезну роботу, яку наша команда проробила в міністерстві з нуля менш ніж за рік, було помітно, що ветеранам приділяють мало уваги і немає розвитку проектів, які мали б зробити їхнє життя простіше. Звісно ми намагалися достукатися і робити максимально можливе на своєму рівні, але це було не «в тренді».
Програми закривалися, робота над реєстром ветеранів була настільки неефективною, що досі представники влади не можуть озвучити точну кількість ветеранів, пільги продовжувалися, але не було їхньої модернізації і масштабування програм підтримки та реабілітації.
З початком повномасштабного вторгнення у владі є дискусія щодо активізації реформи ветеранської політики. Але у заявах досі є тези, які насторожують. Сподіваюсь 8 кроків ветеранської політики про які говорить прем’єр-міністр – це не чергова розмова без результату, а реальний план.
Проблеми імплементації ветеранської політики
Інституційні – команда президента Зеленського втратила час на «реформуванні» міністерства. Мінвет спочатку об’єднали з Міністерством з питань реінтеграції, потім знову розділили на два окремих міністерства. Замість напрацювання ефективних політик, законодавчих змін і реформ, інституції витрачали час і ресурси на організаційні питання. А цей час не можна було гаяти на бюрократію…
Комунікаційна – неприпустимо озвучувати провокаційні заяви без напрацювання чітких пропозицій та програм. Військові знаходяться в умовах складних бойових дій, ветерани втрачають працездатність, потребують реабілітації роками. І коли вони чують, що пільги потрібно обмежити 2-3 роками, а далі кожен сам за себе… такі заяви м’яко кажучи незрозумілі для захисників.
Законодавчі і нормативні – реформи потребують напрацювання нормативно-правової бази і розробки проектів із покроковим планом реалізації. Зараз є лише окремі кроки, на кшталт грантів для створення бізнесу через «ДІЮ» чи окремих проектів. Міністерство неефективно працює в існуючих умовах і це потрібно змінювати.
Конституційна – основний закон України передбачає, що соціальна підтримка може лише збільшуватися, а скорочення пільг можна оскаржити в КСУ. Але ризики визнання реформи антиконституційною – не привід не робити нічого. У суспільстві є розуміння архаїчності існуючої ветеранської політики і консенсус щодо пріоритету підтримки військовослужбовців та їхніх родин – це шанс на кардинальну реформу, запровадження сучасної людиноцентристської ветеранської політики.
Блокування ініціатив опозиції – з 2019 року наша команда напрацьовувала зміни до законодавства, але монобільшість не виносила законопроекти на розгляд в зал або подавала «альтернативні» пропозиції, які не завжди були рівноцінними. Зараз ми ініціювали зміни до процедури проходження ВЛК і дуже сподіваємося, що представники більшості підтримають нас у цьому важливому для поранених питанні.
Напрями реформування ветеранської політики
Програми реабілітації і оздоровлення, які будуть передбачати співпрацю з міжнародними партнерами та гарантуватимуть повне відновлення військовослужбовців після демобілізації. Особливу увагу потрібно приділити ментальному і психологічному здоров’ю ветеранів, а також членів їхніх родин.
Модернізація системи ВЛК та спрощення бюрократичних процедур, щоб військовослужбовець, пройшовши пекло на фронті, не був вимушений проходити кола бюрократичного пекла у коридорах лікарень та під час зборів мільйона непотрібних довідок.
Економічна адаптація – програми перекваліфікації, підвищення кваліфікації, допомога в працевлаштуванні та квоти, які надаватимуть ветерану додаткову перевагу, створення широкої грантової програми із менторською підтримкою для створення ветеранського бізнесу тощо.
Пільгове кредитування – житло, земельні ділянки, приміщення для здійснення підприємницької діяльності тощо. Надання спеціальних програм кредитування для ветеранів допоможе їм відчувати себе більш впевненими при поверненні до мирного життя.
Модернізація державних послуг – більше 20 органів виконавчої влади задіяні у наданні державних послуг ветеранам. Люди плутаються що робити, до кого і з чим звертатися. Потрібно об’єднати всі процеси у міністерстві ветеранів – так ми спростимо послугу через систему єдиного вікна, де один спеціаліст консультуватиме з усіх питань.
Підготовка резервістів – після завершення бойових дій, потрібно зберегти боєздатність війська, залучаючи ветеранів до навчань та програм підвищення кваліфікації. Адже російська загроза збережеться на багато років.
Проблем, які потрібно вирішити дуже багато і держава вже запізнюється з реформами. Кожного дня з’являються нові ветерани, які потребують підтримки і не отримують її. Звісно країні важко, але після забезпечення війська, підтримка ветеранів має бути найважливішим питанням.
Не ветеран має бути для держави, а держава для ветерана
Державна політика для ветеранів потребує створення фактично з нуля. І головне - ветеранська політика - це не про соціальну політику, куди постійно намагаються «злити» ветеранів - це складова політики оборони та безпеки. Тому потребує напрацювання нових законодавчих засад, що мають сприяти послідовній адаптації під час і після повернення учасника бойових дій до мирного життя, яке, за час проведений на війні, суттєво змінилося.
І забезпечення соціально-економічних прав та гарантій для ветеранів у розвинених країнах є пріоритетом найвищого рівня. Бо військовослужбовці заслужили це право ризикуючи власним здоров’ям і життям.
Наші ветерани – це не про медальки і паради перемоги, хоча відзнаки важливі. Це про повернення до повноцінного життя, родин і продовження спільної роботи задля європейського і євроатлантичного майбутнього успішної України.