ГлавнаяБлогиблог Ірини Фріз

Пам’ятаємо і шануємо

Історія України – це історія безперервної боротьби за свободу та нескінченної війни проти загарбників. У цьому полум’ї, яке не згасало в жодному столітті, постав наш народ із своїм власним, тільки йому притаманним характером. Із вогню та попелу, з надзусиль та з трагедій, перемог і поразок, братерства та зради був загартований незламний український воїн, дух якого живе в кожному з нас.

Фото: Макс Левин

Останні сто з лишком років територією України прокотилися дві світові війни, радянсько-українська війна 1917-1921 років, російсько-українська війна в ХХІ столітті. Окрім того величезна кількість наших земляків приймали участь у збройних конфліктах, які СРСР вів в багатьох країнах світу. Тож сьогодні не рідкість зустріти родини в яких в кожному поколінні хтось воював або віддав життя. У світі є небагато держав, які мають саме таку історію.

Мені здається, що така ситуація взагалі є характерною для різних періодів буття нашого народу - від часів Київської Русі чи козаччини до сучасності. Агресія імперій на перетині інтересів яких завжди знаходилася Україна навчила нас дуже швидко перековувати плуги на мечі, вправлятися косами як в бою, так і на жнивах, вставати пліч-о-пліч на захист Батьківщини, волонтерити та партизанити. Напевно важко знайти націю в Європі, яка би так бажала миру і так часто та самовіддано воювала.

Друга світова війна стала найкривавішим конфліктом за всю історію людства. Це історична трагедія для нашої землі, яка була майже повністю знищена бойовими діями. Не піддається точному розрахунку кількість людських втрат. Адже на тій війні полягли не просто мільйони людей. Був завданий величезний удар по майбутньому нашого народу, поколінням українців, які могли б народитися.

В кожній родині є своя історія про цей страшний період. І ця людська правда, справжнє горе, неспотворене пропагандою режиму, буде передаватися із покоління в покоління ще довго. Ми не маємо право забувати і про тих, хто до середини п’ятдесятих років виборював волю України зі зброєю в руках. Так само не можливо викреслити із народної пам’яті цинкові труни Афганістану. І зовсім пекельною та смертельно-болючою є глибока рана російсько-української війни, яка точиться до цього часу і забирає від нас найкращих синів та дочок України.

Сьогодні в кожному поколінні українців є ветерани війни. І ми з однаковою повагою та шаною маємо відноситися до всіх, чий дух твердий мов криця; тих, хто боронив Батьківщину на землі та в повітрі; справжніх Героїв України всіх часів та національностей, які дали нам можливість сьогодні жити на рідній землі. В ці дні ми маємо згадати всіх, хто не повернувся додому і віддати шану всім, хто, на щастя, живе поруч з нами.

Будь-яка перемога у війні завжди має смак крові та горя. Ніхто не буде сперечатися, що мирне небо краще ніж руїни та згарища, вибухи та бомбардування. Але ми маємо пам’ятати, що мільйони українців з різних поколінь віддали своє життя заради того, щоб ми могли вільно жити в нашій державі. І ми не можемо зрадити їх пам'ять, поступившись сьогодні хоч маковим зернятком України, хоч сантиметром нашої рідної, вибореної поколіннями Героїв землі.

Тож пам’ятаємо і шануємо! Це наш святий обов’язок перед ветеранами! Ми маємо бути гідними наступниками наших героїчних пращурів.

Ірина Фріз Ірина Фріз , міністр у справах ветеранів
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter