Внаслідок такого рішення, яке діятиме до липня 2023 року, одразу з'явилися прогнози щодо того, як саме занепадатиме російський експорт. Російські експерти переважно вважають, що падіння виробництва нафти у 2023 році на 700 тис. барелів на добу. А ось Міжнародне енергетичне агентство має ще менш оптимістичну думку – скорочення буде до 2 млн барелів.
Агентство економічної інформації Bloomberg повідомило, що за грудень 2022 року року морські постачання російської нафти скоротилися на 117 тис. барелів на добу до 2,615 млн б/д. При цьому постачання в Китаю, Індію, Туреччину та інше невстановлені країни склали разом 2,42 млн б/д.
«Європейський ринок на короткому транспортному плечі, який споживав понад 1,5 млн б/д нафти з терміналів у Балтійському, Чорному морі та в Арктиці майже повністю втрачено. Його повинні замінити довгі перевезення в Азію, набагато дорожчі та триваліші», – спрогнозували в агентстві.
Крім того, почала і страждати «воєнна скарбниця» РФ, до якої від експортного мита на нафту надійшло менше коштів, ніж необхідно було, а саме на 15 млн доларів менше. У результаті чотиритижневе падіння – на 3 млн доларів до 110 млн.
За даними мінфіну Росії, середня ціна Urals у грудні 2022 року становила 50,47 доларів за барель проти 66,47 доларів у листопаді. Це мінімум із грудня 2020 року. Наразі зі знижкою російська нафта коштує 30-32 долари, а собівартість без податків становить 40-45 доларів. Слід пам'ятати, що кожні відібрані 10 доларів від ціни бареля нафти означають втрати російського бюджету на 1 трлн рублів у рік.
Якщо знову ж таки прирівняти це все до воєнних витрати Росії, то можна побачити наступну картину. Закон про федеральний бюджет, який Путін ухвали 5 грудня, передбачає, що в 2023 році на оборону, безпеку та правоохоронні органи виділять понад 9 трлн рублів. Тобто якщо за 50 доларів за барель та 10 млн б/д видобутку РФ недораховується 2,1 трлн нафтогазових доходів щодо закладених до бюджету 8,9 трлн, це вже стає суттєвою проблемою.
Більш важливими, однак, можна вважати стратегічні наслідки таких санкцій для Росії. Сировинний конкурентний ринок це ринок покупця. При тому, що продавець може його тимчасово дестабілізувати, покупець відносно швидко приведе його до ладу. По-перше, можуть з'явитися нові продавці, які посунуть норовливих колег. По-друге, може статися взагалі заміна затребуваного продукту, принаймні в розвинутих країнах. Останнє вже можна спостерігати, адже близько десятиліття поступово минає епоха вугдеводнів. А ось наразі Росія таки тренд лише пришвидшує. Таке прогнозували навіть у 2012 році в американському інвестиційному банку Morgan Stanley: «Зміниться ландшафт світової економіки: країни, що розбагатіли на продажу сировини, на кшталт Росії та Бразилії, втратять істотну частину своїх доходів, а імпортери сировини – США, Китай, Індія і навіть Туреччина – отримають нові переваги за рахунок ресурсів, що дешевшають».
Ще один здійснений прогноз був складений Національною радою з розвідки, а саме аналітичним відділенням Управління директора національної розвідки США, коли в 2012 році в доповіді «Глобальні тенденції 2030: Альтернативні світи» було зазначено, що «якщо Росія не зможе створити більш диверсифіковану економіку і більш ліберальний внутрішньодержавний устрій, вона може стати загрозою для регіональної та глобальної безпеки». Тоді американські розвідники запропонували три сценарії, один із яких може стати реальністю для РФ.
Перший сценарій – Росія стане партнером країн Заходу, але з врахуванням розрахунку, а не спільних цінностей. Другий – Росія матиме суперечки з іншими державами і замкнеться, але без зовнішньої агресії. Третій – Росія почне доставляти «серйозні неприємності», особливо проявляючи це у використанні воєнної переваги по відношенню до країн-сусідок, але нафта почне дешевшати і не дасть РФ утвердитися хоча б у ролі регіонального лідера.
Таким чином Росія обрала третій шлях і впевнено ним рухається. Газ і нафта – це дві складові великого вуглеводневого експорту Росії, які тепер занепадають. Поставки в Китай, про які заявляє «Газпром», можливо рятують ситуацію, але вони ніколи не замінять Європу як головний експортний ринок.