ГлавнаяБлогиЯ выбираю Европу!
Спецтема
Почему я выбираю Европу

Від свободи людини – до свободи держави

Степанюк Яна, м. Київ

Від свободи людини – до свободи держави
Фото: Макс Левин

Мені 18, я – студентка, і, скільки себе пам’ятаю, я постійно хотіла жити закордоном. Тому цього липневого дня я з величезною валізою стою перед дверима гуртожитку у Відні, де проведу найближчий місяць. Я приїхала сюди вивчати німецьку, щоб згодом поступити в австрійський університет.

Мій гуртожиток – трьохповерховий, але в ньому є ліфт. Коридори охайно викладені кахлем, а на стінах висять репродукції Моне. На кухні – електроплити, мікрохвильовка, компактна пічка. Я підходжу до своєї кімнати і з цікавістю відчиняю двері: просторе приміщення, всього два ліжка та власна ванна кімната. Згадую свою кімнату в гуртожитку в Києві, де на 10 квадратних метрах живуть четверо людей, а ванна одна на двадцятьох. А ще, тут немає тарганів, до яких я вже встигла звикнути. Один мій викладач колись заявив, що ці комахи не витримали впливу електроніки і вимерли. Я ледве стрималась, щоб не розсміятися прямо перед ним. В Україні таргани та гуртожиток – як Бонні та Клайд: завжди разом.

Зголодніла, я йду на кухню. Там зі мною вітається мила голубоока дівчина, яка представляється Мариною. Виявляється, вона теж з України. Марина вже другий рік навчається на юридичному факультеті Віденського університету. Наступного року збирається їхати за обміном у Францію.

- Як ти наважилась поїхати на навчання закордоном?- Перед тим, як поїхати сюди, я провчилася два роки в українському університеті. Коли поступала – вірила, що навчання буде цікавим, а головне – плідним. Я розчарувалася після першого ж семестру і зрозуміла, що пора «змотувати вудочку».

- Що найбільше тобі не сподобалось у навчанні?

- Моя відповідь буде банальною: корупція. Не знаєш – плати, знаєш – теж плати. А ще дратували багато непотрібних предметів, часто повна байдужість викладачів до предмету і зверхнє ставлення до студентів.

- Не шкодуєш про рішення навчатись в Європі?

- Ні. Вчити тут треба багато, важко адаптуватись до країни, але це не важливо, бо я маю результати. А це головне.

Увечері ми разом з новими знайомими з гуртожитку їдемо у філармонію, щоб послухати твори найвідомішого австрійського композитора – Моцарта. У вагоні метро весело балакаємо англійською.

- Ladies, you are so beautiful! – з усмішкою каже жінка років сімдесяти, роздивляючись наші сукні. Не зважаючи на поважний вік, бабусею її назвати язик не повертається: на ній простий, але якісний одяг, а на голові – елегантний капелюшок. У ході розмови стає зрозуміло, що наша співрозмовниця не просто володіє англійською, а й доволі вільно висловлюється іноземною мовою. Жінка радить нам, які музеї відвідати в місті, розпитує, про країни, з яких ми родом. Двома словами згадує про свою нещодавню поїдку в Італію. Потім бажає приємного вечора й виходить на своїй зупинці. Через свою нову звичку постійно проводити аналогії з Україною, я згадую власну бабусю. Вона не розмовляє англійською й жодного разу не була не те, що закордоном, а навіть у Києві. Чим пояснити таку разючу відмінність між нею й моєю австрійською співрозмовницею? Як зрозуміти те, що в Україні пенсіонери вимушені працювати ще довго після виходу на пенсію, а в Європі вони можуть подорожувати й жити в своє задоволення?

Ці враження від Відня становили такий разючий контраст зі спогадами про Україну. Я бачила його не лише в житті студентів чи пенсіонерів, а у найменших деталях. Чистота на вулицях, сотні музеїв, галерей, бібліотек, доріжки для велосипедистів і майже бездоганна система громадського транспорту, який працює навіть уночі, – все це створено для людей та їхнього комфорту. Але найбільше мені сподобалося відчуття свободи та толерантності. Європа – це перш за все свобода пересування країнами Шенгенської зони; проте це також свобода поглядів і переконань. Австрія не така багатонаціональна, як, наприклад, Франція чи Німеччина, проте тут мирно живуть багато національних меншин і представників інших рас. Мені імпонує й те, що в Європі не прийнято відверто зневажати й дискримінувати людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією. Тут це вважають особистим вибором кожного, а не хворобливим збоченням.

Порівняно нещодавно, 11 червня 2013 року, в Росії Держдума прийняла закон про заборону пропаганди гомосексуалізму. Проти нього виступили такі організації з захисту прав людини, як « Amnesty international » та « Human Rights Watch », а верховний представник ЄС із закордонних справ Кетрін Ештон стверджує, що цей закон не відповідає принципам Європейської конвенції з прав людини. На мою думку, закон про пропаганду гомосексуалізму – тільки один з проявів наступу на права людини та свободу слова. Мені б дуже не хотілося, щоб цей процес перекинувся ще й на Україну.

Надзвичайно багато молодих українців прагне жити закордоном. Як на мене, це цілком логічно: простіше змінити на краще своє життя, ніж виправляти становище цілої країни. Я й сама завжди хотіла навчатися в Європі. Проте згодом я зрозуміла, що дійсно люблю свою країну й хочу залишитися тут. Бо Україна – це не брудна політика чи корупція; Україна – це чудова природа, мелодійна мова та чуйні люди. Це вже не частина Радянського Союзу або ж Росії. Наша країна заслуговує на краще майбутнє і на право йти своїм шляхом.

Вибираючи між цензурою і свободою слова, я надам перевагу свободі. Вольтер казав: «Я ніколи не погоджусь із вашими переконаннями, але віддам життя за те, щоб ви могли їх вільно відстоювати». Я не хочу втікати від українських проблем закордон: я прагну жити в країні, де поважають права і свободи своїх громадян, де влада служить народу, а не наживається на корупції. Саме тому я вибираю Європу.

Я выбираю Европу! Я выбираю Европу! , Конкурсные работы совместного конкурса LB.ua и Юрия Луценко
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter