Ось уже більше двох десятиліть своєї вистражданої і цілком заслужено здобутої незалежності Україна лавірує між Заходом і Сходом, намагаючись зберегти нормальні відносини з партнерами по обидва боки кордону. Але так більше тривати не може у сучасному глобалізованому світі з стрімким розвитком регіональної інтеграції. Зараз Україна стоїть перед своєрідним Рубіконом, перехід через який визначить долю країни з 45-мільйонним населенням на наступні покоління.
2007 року Україна розпочала переговори з Європейським Союзом стосовно угоди якісно нового рівня, яка б дозволила тісніше співпрацювати у всіх без виключення сферах. Угода про асоціацію (УА) за своєю суттю і змістом є безпрецедентною і передбачає, серед іншого, створення поглибленої і всеосяжної зони вільної торгівлі (ЗВТ). Мова йде про «поглиблену і всеосяжну» зону вільної торгівлі, оскільки вона охоплюватиме не лише рух товарів, а й рух послуг та капіталу без будь-яких виключень. У той же час, зона вільної торгівлі між Україною та Росією, запроваджена у далекому 1995 році, має йменуватися «зоною невільної торгівлі», оскільки має ряд суттєвих виключень і не змогла відвернути торговельні війни з боку Російської Федерації. Більше того, навіть Митний союз Росії, Казахстану та Білорусі з точки зору економічної теорії важко назвати митним союзом, оскільки повністю вільної торгівлі там нема.
Дехто заявляє, що підписання УА матиме наслідком втрату частини суверенітету України. Проте це не зовсім так, або точніше сказати зовсім не так. Підписуючи УА та створюючи зону вільної торгівлі з ЄС, Україна залишається суверенною у своїх рішеннях і не бере на себе зобов’язання виконувати волю наднаціональних органів ЄС. На противагу цьому, стаючи членом Митного союзу, який є глибшою по відношенню до ЗВТ формою міжнародної економічної інтеграції, Україна позбувається права на ведення самостійної зовнішньоторговельної політики і повинна підкорятись рішенням органів Митного союзу, в яких Росія має найбільший «голос». Більше того, у відповідності до положень установчих договорів Митного союзу, Україна буде змушена розподіляти отримане імпортне мито з країнами МС відповідно до пропорції, за якою більшу частину отримує Росія. Білоруський президент неодноразово скаржився на цю несправедливість і навіть заявляв, що на гроші, які Білорусь виплатила Росії, можна було Дубаї побудувати. Крім того, ставки імпортних мит у МС вищі у порівнянні з домовленими при вступі України в Світову організацію торгівлі (СОТ), а це загрожує санкціями з боку СОТ і багатомільярдними компенсаціями, які Україні прийдеться виплачувати.
Іншою стороною питання виступає економічне зростання. Приєднуючись до ЗВТ з ЄС, Україна привабить масштабні інвестиції і отримає доступ на ринок новітніх технологій. Багато хто скептично ставиться до модернізації України і вважає, що українські товари виявляться неконкурентоспроможними на ринку ЄС або просто не відповідатимуть його стандартам. Я в цьому знаходжу і суттєву позитивну складову, а саме потужний стимул до модернізації виробництва, енергоефективності та покращення якості продукції. Звичайно, цього не можна досягнути за один день і спочатку українська економіка піде в рецесію, проте довгострокові перспективи відчутні. ЗВТ з ЄС означає можливість вільно збувати українські товари на ринку, який охоплює півмільярдне населення, до того ж із значним рівнем купівельної спроможності. Що Україна отримає у Митному союзі? Економіка Росії базується на видобуванні і експорті енергоносіїв, тобто ні про ніякі нові технології чи модернізацію виробництва у МС мова не йде. Населення країн МС майже в 4 рази менше за населення ЄС, а купівельна спроможність цього населення й поготів. Факти говорять самі за себе.
Значну перевагу УА має і в тому, що вона торкається не лише економічних питань. Левову її частину присвячено демократії, верховенству права, боротьбі з корупцією, цивілізованим правилам ведення бізнесу тощо. Таким чином, УА передбачає структурні зміни і в політичному та соціальному житті України, а не лише в зовнішній торгівлі. Думаю, про вище зазначені цінності та перетворення у Митному союзі не варто говорити, бо їх там просто нема.
На мою думку, варто також звернути увагу на те, якою, відповідно до УА, Україну хоче бачити ЄС і яку роль в МС їй приготувала Росія. Європейський Союз у майбутньому бачить в Україні надійного партнера, – демократичну країну з ефективною економікою, високим рівнем життя населення, справедливим правосуддям, привабливим інвестиційним кліматом та європейськими правилами ведення бізнесу. На відміну від цього, відповідно до єства Митного союзу, Росія бачить Україну своїм ресурсним придатком, якому можна диктувати власні забаганки; і ні про які європейські цінності тут мова не йде. То хто хоче Україні добра? Хто ставиться до неї як до рівноправного партнера, а хто намагається насадити власну волю і всілякими «братерськими» методами затягнути в неорадянську авантюру, приречену на провал?!
Я підтримую європейську інтеграцію тому що я хочу, щоб мої діти жили у цивілізованій європейській Україні. В Україні, де влада не саджає у в’язницю своїх політичних опонентів. В Україні, де всі рівні перед законом, незважаючи на соціальний статус та розмір гаманця. В Україні, де національні інтереси та добробут громадян є найвищим пріоритетом. В Україні, де поважають права та свободи людини і громадянина. В Україні, де молодь може самореалізуватися, а не шукати заробітків за кордоном. В Україні, де розмір пенсійних виплат дозволяє людям подорожувати і насолоджуватись життям, а не думати де знайти кошти на ліки.
Я хочу жити саме в такій Україні і тому я повністю підтримую європейські прагнення України та підписання Угоди про асоціацію на вільнюському саміті в кінці листопада цього року.