Плюси
Безумовним плюсом тижня стало призначення нового глави зовнішньополітичного відомства України. Вадим Пристайко – фаховий дипломат з багатим досвідом і здоровими амбіціями. Його євроатлантичне реноме засноване на справжніх переконаннях. А те, що крісло міністра закордонних справ нарешті заповнене, виводить нашу державу з тривалого дивного стану, коли фактично у критичний період, зовнішньополітичне відомство не мало повноцінного керівника. Треба привітати намір нового міністра проводити прагматичну зовнішню політику на основі зваженої оцінки національних інтересів України. Віримо, що тепер голос дипломатичного Києва – від Банкової до Михайлівської – нарешті стане єдиним, а кроки на зовнішній арені – скоординованими.
З позначкою плюс слід відзначити загалом ефективне протистояння команди президента Зеленського заявленим перспективам повернення Росії до клубу Великої сімки. Добре спрацювала телефонна дипломатія глави держави, контактів у рамках якої протягом тижня не бракувало. Особливо важливою є регулярність контактів з лідерами Німеччини та Франції. Можна не сумніватися у тому, що така активність Києва була помічена партнерами, які віднині будуть враховувати готовність першої особи невідкладно реагувати на виклики інтересам України. Закладено важливий прецедент.
Слід також відзначити і рішучість президента Зеленського забезпечити дотримання принципу «нічого про Україну без України». І не лише у розрізі контактів України з країнами Сімки. А й у розмові з президентом Ердоганом за підсумками нещодавнього візиту до Москви. Варто привітати і домовленість про проведення до кінця року стратегічної ради високого рівня, що вкотре засвідчило поступальність та тяглість стратегічного партнерства на турецькому напрямі.
Позитивною слід вважати домовленість про проведення на початку тижня чергової зустрічі дипломатичних радників у нормандському форматі. Цей елемент розглядаємо у контексті підготовки майбутнього саміту Нормандської четвірки. Сподіваємося, що представник України використає цю зустріч, аби консолідувати партнерів для більшого тиску на російську сторону, оскільки ні «хлібне припинення вогню», ані розведення у Станиці Луганській не принесли очікуваного результату. Обіцяний прогрес на безпековому треку продовжує перебувати під невпинними обстрілами з боку російських бойовиків, а українська сторона і далі фіксує втрати серед своїх військових. Маємо чітко і однозначно заявити, що якщо російська сторона нарешті не забезпечить сталого і всеохоплюючого припинення вогню та виконання досягнутих домовленостей, то не може бути й мови про якісь кроки від української сторони.
На тижні, що минув, не лише вкотре підтверджено пріоритетність європейського і євроатлантичного курсу України, але й зроблено перспективні кадрові призначення. У складі нового уряду не лише збережено посаду віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, але на цю посаду призначено досвідченого та амбіційного дипломата – Дмитра Кулебу. Віримо, що завдяки своїм професійним якостям і креативу, він природно впишеться у команду президента Зеленського. Як і будемо сподіватися, що він отримає достатні повноваження на координацію внутрішніх реформ, що як раз і визначатиме динаміку європейської і євроатлантичної інтеграції. Поза жодних сумнівів має бути той факт, що офіс нового віце-прем’єр-міністра отримає дуже професійну підтримку і з боку парламентського комітету з питань інтеграції до ЄС. Тепер першим урядовим іспитом стане чергове засідання Ради асоціації Україна-ЄС, яке за традицією відбудеться у грудні.
Позитивним сигналом стала обіцянка забезпечити якнайшвидшу інтеграцію України з європейським енергетичним ринком. Очевидно, що це запорука нашої енергетичної незалежності від російського монополіста. Водночас не можна забувати про необхідність постійного нагадування про загрозу продовження будівництва Північного потоку-2 не лише для України, а й для всієї системи європейської енергетичної солідарності. Дуже добре це прозвучало під час візиту до Варшави. Рівно як і варто готуватися до цілком вірогідного форс-мажору в енергосфері, викликаного очікуваним небажанням Москви укласти нову транзитну угоду з Україною.
Впевнений, що іноземні інвестори зафіксували намір нової команди найближчим часом розпочати переговори про нову програму з МВФ. Разом з тезою про сумлінне виконання боргових зобов’язань, як і про відданість цивілізованим методам їх скорочення, це сприятиме утвердженню позитивного іміджу нашої держави серед іноземних інвесторів.
Мінуси
Штучне визначення главою МЗС часових рамок для занадто амбітних цілей може зіграти не на користь України. Тим паче, коли подібні зобов’язання, без зайвої на то потреби і попередніх обговорень з партнерами, Україна бере сама на себе. Тому однозначним мінусом на цьому тижні було оголошення про піврічні дедлайни досягнення прогресу по Донбасу та Криму. Попри добрі наміри нової команди, які не можна не вітати, такі публічні сигнали Києва можуть бути використані для збільшення тиску проти України. Тим більше, що проблема ніколи не була в Києві. Заявлені часові рамки для прогресу – це запрошення для інших сторін вимагати саме від Києва нових поступок і компромісів. Разом з тим, мирний процес – це не спрінт, а стратегічний розрахунок і терпіння. Можливість досягнути «швидкого миру» завжди була на столі. Погана новина у тому, що вона токсична, оскільки можлива лише на основі російських вимог. Ціна такого «миру» - не справжній мир, а капітуляція, де українські інтереси стають розмінною монетою. Та й чого бракувало таким категоричним часовим рамкам міністра Пристайка, так це тези про те, що ж будемо робити, якщо через півроку прогресу ніякого не буде?
Тривожно пролунали слова міністра Пристайка про готовність в односторонньому порядку ухвалити закон про амністію та розблокувати економічні зв'язки з окупованим Донбасом. Це рано чи пізно треба буде робити. Але при цьому не соромитися наголошувати на тому, що Кремль має спершу зробити в контексті МІнська, аби українська сторона пішла на ці непопулярні кроки. Чому не було згадано необхідність повернення захопленої української власності, відновлення українського правового та податкового поля на окупованих територіях, виведення російських збройних сил і техніки з української території та ключове - вже неодноразово нагадую - кордон?
До мінусів тижня слід записати також шкідливий інформаційний шум навколо звільнення українських заручників. Повністю згодні з президентом, що ця чутлива теми вимагає тиші, загальнонаціональної консолідації та інформаційної дисципліни.
Мінусом тижня слід вважати і запущену інформацію про доручення президента Трампа переглянути програму військової допомоги Україні. Якщо це результати зустрічі президента Зеленського з радником з питань національної безпеки Глави Білого дому Болтоном в Києві, то інакше як провалом таке і не назвати. За останні п’ять років політика Києва була спрямована на те, щоб максимально об’єднати наших партнерів на захист національних інтересів. І чинник надання Україні військової допомоги був одним з тих стовпів, які зміцнювали стійкість українських позицій як на бойовому фронті, так і у діалозі з союзниками. Уважно спостерігатимемо за результатами найближчих контактів президента Зеленського з американською стороною. Українсько-американський саміт у Білому домі має розставити всі крапки над "і". Хоча поки розмови про перспективи цього заходу поки стихли. Сподіваємося, що цього разу МЗС не буде звинувачений у зриві важливої зустрічі, оскільки як посол в США, так і українське посольство фактично усунуті від її підготовки.
До спірних подій тижня слід віднести створення укрупненого Комітету з питань прав людини, деокупації і реінтеграції тимчасово окупованих територій в Донецькій і Луганській областях і АР Крим, Севастополя, національних меншин, міжнаціональних відносин. Поєднання в одному форматі таких тем може ускладнити проходження законодавчих ініціатив, які могли б сприяти справі деокупації і реінтеграції. Звичайно, якщо слідувати букві процедури і регламенту Верховної Ради.
Прикро, що тиждень, що минув, приніс в Україну спір між США та Китаєм, частиною якого ризикує стати і наша держава. Було б дуже недалекоглядно піддатися таким спробам, а відповідно від української сторони на цьому етапі потрібна зважена і чітка позиція. Це той випадок, коли ефективне забезпечення національних інтересів України має бути головним аргументом для наших стратегічних партнерів.
Поради небайдужого
З призначенням нового глави МЗС та віце-прем'єр-міністра з питань інтеграції з ЄС та НАТО маємо діяти проактивно та наступально, зміцнюючи запас дипломатичної міцності, закладений попередньою командою. Наступним кадровим кроком мало б стати швидке заповнення вакантних посольських посад і проведення наради керівників закордонних дипломатичних установ. Це стало б гарною нагодою не лише для особистого знайомства глави держави з дипломатичною службою, але й додало б аргументованості сигналам у контактах українських послів у країнах-перебування. Треба активізувати роботу для зміцнення принципу «нічого про Україну без України».
Невідкладного дипломатичного прориву потребує американський напрямок. І йдеться не лише про підготовку до зустрічі з президентом Трампом, варшавський контакт з яким, на жаль, не стався через сили природи. Йдеться про справжню ініціативність і креатив. Треба пам’ятати, що наприкінці 2016 року очільник Білого дому вже хотів скасувати санкції проти Росії. Тоді українська дипломатія не дала цього зробити. Є і досвід, і можливості, і аргументи.
Сподіваюся, що новий міністр швидко заповнить вакансії керівної ланки МЗС, передусім директорів департаментів професійними та розумними кадрами.
Плюс варто було б провести презентацію нового українського уряду у Брюсселі. Оскільки до грудневої Ради асоціації Україна-ЄС ще далеко, а з 1 листопада до виконання обов'язків приступає новий склад Єврокомісії, було б доцільним організувати ближчим часом робочий візит Глави Уряду, профільного віце-прем'єр-міністра та двох-трьох ключових міністрів для ознайомлення керівництва інституцій ЄС та НАТО, брюссельських медіа та експертної спільноти з пріоритетами та найближчими ініціативами нового уряду. У цьому випадку вже на Раді асоціації у грудні можна було б підбивати підсумки перших ста днів уряду. Більше того, вже в листопаді нові українські міністри мали б «штурмувати» Брюссель для «наведення особистих мостів» з новим складом Єврокомісії.
Нарешті, хочеться почути чітку позицію нової команди щодо шляхів відновлення вільного судноплавства в Чорному морі та Керченській протоці. Ми не повинні миритися з де-факто окупацією РФ української акваторії Чорного моря та Азова. Варто не соромитися виносити це питання на порядок денний переговорного процесу.
Незалежно від політичних уподобань і кольорів всередині України єдність та солідарність на мир зовнішній арені – це запорука нашої перемоги!
Сподіваємося на наступний тиждень.