ГлавнаяБлогиБлог Володимира Шейка

“Стоїмо!” і йдемо далі. Перший рік Українського інституту

Рік тому я підписав контракт з Міністерством закордонних справ і очолив Український інститут. З позиції сьогодення - віртуальну реальність, що налічувала п’ять людей. Як колись писав мій дорогий Маркес, “світ був іще такий незвіданий, що багатьом речам бракувало назв і на них доводилося просто вказувати пальцем.”

Фото: Українській інститут

Довгих дев’ять (!) місяців знадобилося інертній державній машині, аби зробити елементарні речі - дозволити нам збільшити штат з 12 до 60 позицій, встановити гідні зарплати, зняти кілька абсурдних обмежень, які ніколи не дозволили б новій інституції почати працювати. Ми боролися за фінансування - і з допомогою багатьох чудових людей змогли його вибороти. Маючи обмаль часу і людського ресурсу, на перший рік роботи ми запланували понад 70 подій і проектів у 7 країнах. Опріч слів “ми нічого не знаємо про Україну і ніколи не мали з вами справу”, з яких незмінно починаються 80% зустрічей з іноземними партнерами, дедалі частіше чуємо: “Україна нам дуже цікава, і ми раді, що нарешті з’явилась інституція, яка буде посередником і дороговказом до майбутньої співпраці”.

Фактично, повноцінна робота Інституту починається лише зараз - коли ми можемо формувати фахову команду, спроможну самостійно приймати програмні рішення і брати за них відповідальність, опановуємо і вчимося долати макабричну українську бюрократію, вибудовуємо довіру серед партнерів. Розширюючись, ми нарешті можемо стратегічно спланувати свою роботу на наступні роки, зробити програму більш цілісною і сфокусованою, орієнтованою на виклики і потреби як українського, так і міжнародного фахового середовища, а також розвивати комунікаційну й аналітичну функцію Інституту.

Великою удачею для мене стало навчання на Школі стратегічного архітектора Києво-Могилянської бізнес-школи. Це дивовижний досвід, який дав змогу значно ширше подивитися на суть та ідею Інституту; відшукати його місце і роль у складній екосистемі гравців; означити словами те, що раніше відчувалось радше інтуїтивно. Адже культурна дипломатія - це не набір випадкових подій (чи, прости господи, “заходів”), продиктованих чиїмись персональними вподобаннями. Це системна і довгострокова праця, що має не просто “покращувати імідж”, а посилювати міжнародну суб’єктність країни, а разом із цим - відкривати Україну нам самим, нарощувати спроможність гравців культури, освіти, науки, громадянського суспільства, медіа до міжнародної взаємодії і виходу за рамки суто локальних ідей та смислів.

Вкотре переконуємось, що культурна дипломатія - не інструмент для проектування поверхового і вихолощеного образу, що має мало спільного з дійсністю, а платформа для відкритого обміну думками, критичної рефлексії, розмов на складні і дражливі теми мовою сучасної культури.

Розмов, у яких Україна вже не є об’єктом, а ініціатором і повноцінним учасником. Зрештою, це спосіб мислити і комунікувати Україну, її місце на мапі світу, національну й індивідуальну ідентичність у плинних і пластичних категоріях ХХІ століття.

Попри затримки, фрустрації і періодичне бажання спопелити все довкруги і чкурнути кудись далеко, аби в тиші споглядати хвилі і читати книжки, ми з командою встигли зробити чимало класних речей. Назву лише кілька найцікавіших:

- У квітні стартувала тривала програма співпраці з міжнародними мистецькими резиденціями “Екстер”, у рамках якої вже цьогоріч 20 українських художників і кураторів працюватимуть і представлятимуть Україну в крутих мистецьких інституціях Європи і США.

Фото: Український інститут

- 130 науковців із двох десятків країн і чотирьох континентів подали заявки на участь у конференції “Між Києвом і Віднем” – дискусійному майданчику для переосмислення і дослідження сучасної та історичної динаміки, що сформувала Україну, Австрію і простір довкола них через призму руху людей, ідей і предметів.

- Найбільше часу і ресурсу ми присвячуємо Двосторонньому року культури Україна-Австрія. Понад 30 подій у трьох містах - це найбільша за останні роки культурна репрезентація України за кордоном: кіно, наукова конференція, джаз, сучасний театр і опера, музичний шоукейс, хорові виступи, барокова, класична і сучасна академічна музика, візуальне мистецтво, дискусії та освітні майстер-класи. Радісно, коли заступниця міністра закордонних справ Австрії називає одну з цих подій “значущим моментом у двосторонніх культурних відносинах”.

- 3 жовтня просто неба в найгарячішій туристичній точці Відня - Музейному кварталі, через який щодня проходять тисячі туристів - відбудеться “Українська ніч”: масштабна програма, що поєднує електронну музику, VR та відео-арт. Для цієї події ми створюємо вражаючий 3D-меппінг на будівлю Leopold Museum, присвячений українським монументальним мозаїкам 1960-80-х років. Це нагадування про велике й недооцінене культурне надбання, історичну пам’ять, ентропію і забуття.

- Ми відкриваємо собі й світові знакові постаті нашої культури: фільми найвидатнішої української режисерки сучасності Кіри Муратової збирали повні зали на кінофестивалі в Ля Рошелі (Франція); невдовзі її повна ретроспектива стартує у Французькій сінематеці (Париж), а в грудні - в австрійському Filmmuseum.

- Українська мова стає видимішою за кордоном: у співпраці з українськими посольствами ми почали впроваджувати україномовні аудіогіди у провідних музеях Європи і світу. У січні цього року вони з’явилися в Національному музеї у Варшаві, у серпні - в Музеї історії польських євреїв POLIN, а у жовтні стартують в австрійській галереї Бельведер.

Це заслуга абсолютно неймовірної команди, з якою можливо все. Дякую їм за довіру, відданість і терплячість, дякую нашій Наглядовій раді, десяткам партнерських інституцій в Україні та за кордоном, усім, хто допомагав упродовж року порадами, малими і великими справами, колегам в МЗС та особисто Павлу Клімкіну. Завдяки всім вам Український інститут - мрія багатьох - крок за кроком стає реальністю.

Володимир Шейко Володимир Шейко , Генеральний директор Українського інституту
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter