ГлавнаяБлогиБлог Олени Задорожної

Заручники свободи

Людині більше не потрібна людина? Якби Діоген замість ліхтаря мав гаджет, імовірно його славетна фраза би ніколи не народилась.

Пошук співрозмовника, який би дорівнявся за здібностями ліричному герою - червона нитка багатьох сюжетів. У Орвела головний герой знаходить собі співрозмовника в особі ката, у Фаулза центральний персонаж оповіді тягнеться до ексцентричного і жорсткого Мага. Шукає відповідей мудрої Піфії Нео з "Матриці". І тільки homo facebookus дедалі більше віддаляється від пошуку собі рівного, бо на зміну глибинного розуміння, здається, приходять інші механізми.

Фото: bankomet.com.ua

Наприклад, так чи інакше, публікуючи щось в мережі людина очікує схвалення. Хоча б для того, щоб зрозуміти, що її ідея комусь близька і резонує. На рівні фізіологічних реакцій очікування лайків та коментарів становить загрозу залежності - мозок реагує на них як на смаколик, переводячи прагнення до діалогу чи взаємодії в рефлекторну площину "нагорода-покарання". І там, де мала би розкинутися мережа обгрунтувань і пінг-понг аргументацій, запалюється червона лампочка з досліду Павлова.

Необхідність сперечатися стає анахронізмом, якщо ти маєш кнопку "анфренд" чи "заблокувати" - це так легко: натиснути і ліквідувати причину дискомфорту. Тим більше популярні видання голосами психологів закликають полишати те, що напружує або створює дискомфорт і йти шукати місць, де буде добре і приємно. Позірно правдиве твердження з одного боку дає надію на зміни тому, хто з року в рік ходить на ненависну роботу, бо "всі в роду були потомственними _вставити потрібне слово_", або "батьки наполягли, що я маю тут працювати". Вибирай новий шлях, пробуй і перемагай - ось так мав би звучати месідж в ідеалі. Але трансльований на нші "дискомфорти", але в дрібницях ця ж фраза перетворює обивателя на вередливого "свайпера": жест пальцем - і скалки в оці не існує. Можна насолоджуватися життям, а не читати незгодних.

От тільки ми міняємося невпинно включно з нашими переконаннями. Цеглинками змін, росту є досвід притирання, адаптування. Некомфортні взаємини, протилежні думки (якщо вони обгрунтовані) - це зона розвитку. В інакодумстві багато цінного - від ходу мислення до мотиваційного обгрунтування, від питомо інших знань з неохоплених опонентом джерел, до унікальних висновків співрозмовника. Але дедалі частіше розмова просто не стається - "рука тягнеться до маракуї" щойно звучить слово-тригер і під звук зливу води у бачок неприємний співрозмовник опиняється в бані. Оскільки мережеве спілкування не завжди корелюється з взаємодією реальною, "отряд не заметил потери бойца", але зрештою, і це очікувано, винятково мережеві сценарії в частині випадків перебираються в офлайн.

"Уникання дискомфорту" насправді веде окружними дорогами, тому що замість висловити пряму, бажано обгрунтовану претензію, людина робить тихий і непомітний жест. І ніби й попустило, і ніби безкровно відтято фактор-подразник. Все просто, не треба нічого нікому пояснювати і нічого ні з ким узгоджувати.

У прогресивній Японії набуває все більшого поширення спосіб усамітненого життя. Імовірно, причини цього полягають в надмір перевантаженому інформаційному просторі - людина втомлюється від "пожирачів уваги": розпилюється на перегляд милих відео та курйозів, тоннами гортає світлини в Інстаграмі, читає і лайкає пости про те,хто чим снідав і за відчуттями ніби перебуває у вирі подій, однак насправді час, проведений в мережі як пісок. Від нього не лишається нічого, окрім виснаження і бажання побути насамоті. Хоча по факту людина і до того була усамітнена, просто не відчувала цієї відчуженості за потоком інформаційного шуму. У Шкалі тонів Рона Хабарда нудьга є перехідним станом: з одного боку вона може перерости в ентузіазм, з іншого - в гнів, страх, горе, апатію. Момент нудьги стає передумовою креативних станів - можна почати писати чи малювати, а можна зайняти себе соцмережами і за якийсь час відфіксувати роздратованість тим, що пишуть інші люди. Позиція споживача завжди більш вразлива за позицію творця, хоча здається, і небезпідставно, що творцеві "прилітає" частіше. Але як не крути, а порядок денний формують ті, хто продукує контент, а не його споживає.

Індустрія створила і продовжує створювати неймовірну кількість розваг, що людині фактично нема коли і нудьгувати. Модна і прогресивна думка про те, що асортимент секс-шопів це про користь і про "скидання напруги", але якщо почитати того ж Віктора Франкла, який розцінює ту ж сексуальну сферу, як вияв глибшого, психоемоційного, а не, так би мовити, рефлекторного рівня, можна зробити висновок, що людина часто бавиться такими іграшками знічев'я. Бо може, бо це доступно. І не треба "здобувати" партнера, не треба творчого підходу і потім "командної гри", якщо у тебе є іграшки для "сольного" проведення часу - цього єдино цінного ресурсу, який є у всього живого на Землі.

Повертаючись до потреби однієї людини в іншій. Каральний механізм "банхаммера" стимулює одних "рубати з плеча" (особливо, якщо ці люди мають певний рівень визнання, аудиторію, статус), а інших - позірно поводитися максимально лояльно, щоб лишитися в фокусі і в пулі тих, хто "замовляє музику". Це, звісно, не покарання на горло, але важко заперечити, що масові "френдоциди" коригують публічні прояви поведінки частини користувачів. При тому, самі по собі соцмережі влаштовані таким чином, що рано чи пізно з точки зору статистики знайдеться той, хто "пустить тебе в розхід". Перебування між молотом та наковальнею імовірно, здатне лише загострювати внутрішні переконання стосовно трендових тем. Звинувачення з сексизмі не зроблять з старовірного мужлана ліберального прихильника ЛГБТ. Скоріше навпаки - в очах потерпілого закріплять за нападаючими статус неадекватних, а на тлі цього збереться компанія "постраждалих", які будуть дружити проти тих, хто образив. Аж доти, доки між ними всередині тусовки не пробіжить кішка, наприклад, щодо нюансів конфігурації воблера чи крафтовості пива. Тобто ситуативні тематичні союзи - малотривке і по суті непродуктивне утворення, якщо воно не базоване на глибинних цінностях.

Станом на тепер епоха загалом виводить в центр індивідуалізм. Однак природньо так закладено, що людина - істота соціальна, і діогенівський пошук рано чи пізно спіткає кожного, йтиметься про дружбу чи про глибоке партнерство у парі. Якщо би кожен зупинився і завмер в тиші, імовірно виявилося б, що кожен трохи Діоген і кожен шукає. Але з давніх давен потреба заповнити внутрішню самотність була однією з найнестерпніших і непростих для людини, яка уже за фактом свого народження одинока. Але ще ніколи вона не досягала такого успіху в продукуванні розмаїтих брязкалець, аби порожнеча самотності не дзвеніла протяжною нотою і не тривожила душу. Людина досягла колосального успіху у прокладанні шляхів і велика їх кількість не до себе, але втечі від себе. Перенасичення духовними практиками, синтез філософій з викривленням їх базової суті, по типу йога з бокалом вина, дає споживачу цього усього надію на перетворення. Але не будучи внутрішньо готовими пройти шлях росту, не зазнавши глибинних перетворень, люди застрягають в чужих трансляціях, в навіюваннях, що кожен має жити без болю і в суцільному щасті. Здається, ніколи ще суспільство не робило таких колосальних зусиль для того, щоб не дивитися реальності в обличчя. А ті, хто бере на себе сміливість бачити і говорити про те, якою ж є реальність, фіксувати її гримаси і застерігати, заживає слави, подібної до тої, що у середньовіччі мали люди з проказою. Ера ескапізму дає змогу нам жити у своїх невеличких теплицях, поліпшуючи їх, укріплюючи на противагу "недружньому світу", але історія повторюється, і не виключено, що одного дня порив вітру зірве випещену халабудку і відкриє холодному небу космоса незагартовану свідомість без базового імунітету до несприятливих умов. Соцмережі - цілком придатний симулятор для відточування різних навичок. Отже гартуватися через поступовий контакт з іншими, недружніми середовищами чи продовжувати накручувати тропіки в оранжереї; пройти тренувальний маршрут і посилити себе через розуміння специфіки опонента чи ходити по колу, вистланому ковроліном - це винятково компетенція вибору кожного. Можна було б провести паралель із щепленнями, але це тема зовсім для іншої непростої розмови.

Олена Задорожна Олена Задорожна , Журналіст, волонтер
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter