Далі слід чекати іще сумніших освітніх «досягнень» школярів, бо скандальна ситуація, коли навчання у школі вже почалося, а підручників іще не завезли, повторювалася щороку. Не буде винятком і вересень 2019-го. Учні 6-х та 11-х класів розпочнуть цей навчальний рік без повного комплекту підручників.
Навчальний процес, звісно, не припиниться. Учителі виймуть із шаф стару навчальну літературу – і якось викрутяться чверть-другу.
Чому система забезпечення шкіл навчальною літературою виявилася неефективною? Бо МОН щороку прагнуло вдосконалити процедури відбору підручників та розподілу бюджетного фінансування на їх видання та доставку. Новації вносилися у нормативну бази, бюрократичне погодження змін забирало весь час, необхідний для виробництва освітнього контенту, графіки видання та постачання підручників зміщувалися з весни-літа на осінь-зиму, а то й далі.
Найслабшим місцем у проведенні конкурсу залишився його перший етап - експертиза проектів підручників. Фахової установи для проведення освітніх експертиз не створено. До оцінювання шкільних підручників МОН залучало науковців, науково-педагогічних працівників, методистів, учителів, психологів, дизайнерів, фахівців із запобігання та протидії дискримінації – і найчастіше професіоналів у будь-якій іншій сфері професійної діяльності, але не експертній. Саме низька якість експертизи змушувала МОН призупиняти проведення конкурсів деяких підручників, бо оприлюднені проекти навчальної літератури відверто дисонували із схвальними висновками експертів.
Замість експертизи дорадчої - сформувати повний та неупереджений експертний висновок про відповідність/невідповідність проекту підручника типовій освітній програмі, навчальній програмі, дидактичним принципам та ще кільком десяткам критеріїв і надати авторові зауваження та пропозиції щодо поліпшення його якості – діє експертиза заборонна.
Для прикладу, у новому Порядку проведення відбору підручників, який МОН підготував під завісу каденції міністра Лілії Гриневич і зараз документ перебуває на держреєстрації в Мінюсті, експерти отримують повноваження визначати кількість підручників, які пропонуватимуться для вибору вчителям шкіл у наступному етапі конкурсу - лише п’ять. Решта проектів – пролітають. Але як бути у випадку, коли позитивні експертні висновки отримають понад п’ять проектів? Проводити жеребкування, щоби сформувати вибірку?
Самі ж висновки експерти подаватимуть знеособлено. Приховуючи імена експертів, організатор конкурсу унеможливлює здійснення громадського контролю за проведенням конкурсу, адже як виявити, що експерт не має конфлікту інтересів із учасниками конкурсу, не знаючи, хто він?
Це несправедливий підхід, бо в організатора конкурсу з’являється можливість встановлювати результати конкурсу необ’єктивно й упереджено. А звідси – і загроза скасування результатів відбору за судовим рішенням на користь учасників конкурсу.
Зрештою, не експерт, а вчитель, який безпосередньо працює з книжкою у класі, має визначати, чи отримає підручник рекомендаційний гриф для використання в освітньому процесі й потрапить до школи. В історії конкурсів минулих років уже траплялися випадки, коли підручники з низькими оцінками експертів отримували масове визнання в учительській спільноті. І навпаки: оцінені високо експертами проекти не набирали й мінімального учительського замовлення у 10 тисяч примірників.
Що варто міністрові зробити з системою забезпечення шкіл підручниками у перші місяці ще цього року?
Насамперед – спільно з представниками виробників освітнього контенту, учительської, батьківської та наукової спільнот розробити нове положення про конкурс підручників. Бо розроблений попередниками документ може призвести до того, що нові підручників просто нікому буде писати. Про оновлення змісту навчальної літератури і підвищення якості освіти тоді можна буде навіть не починати мову.
До прикладу, іще одна новація міністерського порядку про проведення конкурсу – авторам доведеться заплатити за експертизу проекту підручника.
Навіщо ця платня? Бо робота експерта, як пояснюють у МОН, має бути гідно винагороджена. Тобто, у державній установі, яка здійснюватиме експертизу освітніх матеріалів, працівники отримуватимуть платню і з держбюджету, і з надходжень від замовників оцінювання.
Чіткого цінника наразі не встановлено, але розробники порядку називають приблизний порядок цифр – 10 мінімальних зарплат. Отож, авторові підручника слід мати в кишені не менше 42 тисяч, аби подати свій проект на конкурс. Сума, до речі, співставна із авторським гонораром за виданий підручник. У чому тоді фінансовий зиск автора? Чи можна за такої різниці сум (дай Бог щоб не мінусової!) вважати гідно винагородженою і роботу автора?
Але головне інше – обов’язок платня за експертизу запроваджує майновий ценз, який відсікає від участі в конкурсі десятки молодих авторів та розробників освітнього контенту. Адже успішне проходження експертизи та отримання грифа «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України» не означає, що підручник надрукують за кошти державного бюджету. Потрібно ще, щоби підручник нового автора вибрали учителі шкіл, за заявками яких формуються наклади. І таких заявок має бути не менше 40 тисяч. Реалії двох проведених конкурсів підручників для 1-го і 2-го класу засвідчують, що ймовірність масового вибору підручника маловідомого учительській спільноті автора вкрай низька.
Чи вигідно взагалі тоді створювати підручники?
Українські підручники, до слова, є найдешевшими в Європі. Один примірник, як порахували у МОН, у нас має коштувати 40-42 гривні, при цьому частка імпортної сировини у виробництві становить понад 95%. У країнах Європи підручник коштує не менше 25 євро, а саме його виробництво дорожче на 30%, ніж в Україні. Відчуйте, яку різницю у ціні європейці віддають на змістове наповнення підручника. Вони не заощаджують на якості знань, які передають в учнівські руки. У нас же норматив рентабельності всіх етапів видання та доставки підручників і посібників уряд визначив не вище 5%. Це правило діє вже 10 років, і щоби вкластися у визначену МОН вартість одного підручника, виробники закуповують дешевші і менш якісні папір та поліграфію, економлять на винагородах редакторам, дизайнерам, художникам, які готували проект до друку. Якість підручника за таких умов перестає бути конкурентною перевагою.
Ціна такої ощадності на освітній літературі насправді вища на кілька порядків. Поки у МОН торгуватимуться за копійку на виданні неякісних підручників, батьки учнів викладатимуть сотні мільйонів гривень на додаткові заняття з репетиторами.
Бо на ЗНО не питатимуть, чи вчасно у школи привозили підручники.