Що переважає — навчання чи досвід
Загалом в країнах НАТО військова освіта поділяється на інституційну, оперативну та самопідготовку, зазначає Володимир Лашко, головний сержант Третього армійського корпусу. І за кордоном вважається, що сержант готується переважно за рахунок досвіду. Інституційна підготовка відбувається в навчальних підрозділах, оперативна — безпосередньо під час виконання сержантом завдань за призначенням.
«У нас у корпусі досвід значно превалює над інституційної підготовкою, але я б не сказав, що це позитивно. Це пов’язано з тим, що неможливо направити на підготовку з підвищення рівня в потрібних обсягах. Підготовка відбувається постфактум — тобто на підготовку рівня головного сержанта батальйону приїжджають головні сержанти бригад або корпусів. Відповідно, сержанти виконують свої обов’язки на основі власного досвіду, але це не завжди так, як хотілося б», — розповідає Лашко.
На його думку, оскільки досвід в кожного військовослужбовця дещо обмежений, то рішення, ухвалене лише на основі досвіду, теж може бути дещо обмежене.
«Умовно, якщо сержант брав участь у боях в урбанізованій місцевості, йому складно осягнути бої в польових умовах і навпаки. Тому є речі концептуальні, які обов’язкові для вивчення, розуміння тих чи інших процесів», — розповідає Лашко.
Олександр Косинський, головний сержант ЗСУ, зазначає, що до навчання на сержантських курсах залучаються групи, які складаються з військових різних видів та родів військ — Сухопутні війська, ДШВ, морська піхота, логістика, підтримка.
«Коли збираються люди з різним досвідом, у них є місяць, щоб цим досвідом ділитися. Це допомагає розвиватись у професійному плані, це теж елемент навчання. Ми спеціально так робимо. Колись зробили групу суто Сухопутних військ — нічого хорошого не вийшло», — розповідає він.
За словами Миколи Клюковського, начальника 204-го центру підготовки сержантського складу Десантно-штурмових військ, навчання у ДШВ враховує те, що сержант має вміти максимально об’єктивно оцінити свій підрозділ, його слабкі та сильні сторони, щоб в подальшому запланувати, організувати максимально ефективне виконання.
«Від нас виходить сержант, який може управляти підрозділом на рівні взводу, роти — і повсякденною діяльністю, і планувати виконання якихось запитів, повністю забезпечувати всі заходи для виконання завдань», — каже Клюковський.
Кого відправляють навчатись
Щодо того, що більш ефективних військових лишають у підрозділі і завалюють роботою, а менш ефективних відправляють на курси — така проблема досі існує, але не в усіх підрозділах, каже Олександр Косинський.
«Це стосується багатьох, але не Третього армійського корпусу та ДШВ, ця проблема більш актуальна для великих видів та родів військ», — зазначає Косинський.
Віталій Горошко, головний сержант 353-го навчального полку 169-го навчального центру (більш відомого як навчальний центр «Десна» — авт.), говорить, що на курси командирів відділень у 3-й армійський корпус приїжджають потужні солдати, які виконують обов’язки головного сержанта або командира відділення, старшого вогневої позиції.
«Я також читав про деякі моменти, що, можливо, відправляють найгірших, щоб виконати розпорядження, доручення чи ще щось — аби просто когось відправити. Такого масового масштабу в нас немає, люди приїжджають мотивовані, хочуть навчатись», — ділиться власними спостереженнями Горошко.
Про курси лідерства
Курси лідерства називаються так, бо так заведено у країнах НАТО, пояснює Олександр Косинський. Крім власне предмету «лідерство», які включають гуманітарну складову — психологію, розвиток особистості, конфлікт-менеджмент — у цьому комплексному курсі з підготовки головного сержанта навчають тактичним процедурам, процедурам прийняття військових рішень, оперативному мистецтву. Наприклад, під час підготовки головного сержанта бригади вивчають логістику.
Лідерів поділяють на категорії - залежно від того, яким саме підрозділом людина керуватиме, відрізняються підходи, каже Косинський: «На рівні відділення нам потрібен переважно лідер-автократ: “рівняйсь”, “струнко”, йдем на виконання бойового завдання. Бо солдат лінивий, його тільки вмовляннями і бесідами не змусиш виконувати бойове завдання. А на рівні головного сержанта батальйону вже треба трохи поєднувати автократичність з демократичністю».
А на рівні оперативно-стратегічному потрібне щось, що надихає, каже Косинський. І постає питання — чи має керівник вимагати, карати чи надихати? Якщо він надихнув людей, чи зроблять вони швидше те, що він хоче, чи ні?
Суттю курсів лідерства є розуміння сержантами офіцерів, тому багато беруть з офіцерських навчальних програм. Адже на рівні бригади і корпусу мистецтво головного сержанта — це розуміти свого командира, його намір і задум, каже Косинський.
«Бо ти заходиш у штаб, солдатів немає, сержанти в підрозділах, тебе оточують офіцери в різних званнях, у всіх вища освіта і купа різного штабного досвіду. Ти серед них — один головний сержант. Треба бути однією командою, щоб вирішити проблему солдата, треба знайти підхід до будь-якого офіцера, зайти з ним у взаємодію і подумати, як її вирішити. А проблема солдата, яка транслюється з траншеї, повинна бути перекладена на мову, зрозумілу командиру бригади. Щоб він зрозумів, що вона суттєва, а не просто у солдата якась примха», — наголошує головний сержант ЗСУ.
У мирний час курс складав два місяці, каже Роман Кузьменко, начальник курсу сержантського лідерства Центру підвищення кваліфікації Національного університету оборони України. Зараз, під час воєнного стану, навчання проводять за скороченою програмою.
«Ми дійсно її переглянули, скоротили всі предмети, які не потрібні сержанту під час війни, зосередились на тому, що потрібно в сучасних бойових діях: планування операцій, письмова комунікація, публічний виступ — сержант має вміти говорити до людей», — каже Кузьменко.
Зараз 50% слухачів курсів — це ті, хто прийшов у Збройні сили вже після лютого 2022 року. Терміни підготовки зменшують, бо мають надолужувати кількість людей, які ще не навчені.
«Бо Збройні сили виросли кількісно в рази. Відповідно кількість посад головних сержантів батарей, бригад — також», — розповідає Кузьменко.
Зміни у навчанні
В кожен рівень підготовки сержантів зашиті поняття з питань взаємодії «сержант-офіцер», побудови правильних відносин на певний період, поняття командної групи. Сержанти вивчають функціонал офіцерів, їхні статути. Їх навчають комунікувати, навіть враховуючи темперамент, характер командира. Але потрібен і зворотній процес.
«Це відсутнє в багатьох вишах, де вчаться майбутні офіцери. І багатьох офіцерів вчать ті колишні офіцери, у яких ще не було сержантського корпусу. В результаті у випускника, молодого офіцера, коли він приходить у військо, вже йде невірна закладка», — зазначає Косинський.
На його думку, потрібні заняття для офіцерів, де вчитимуть, що таке сержантський корпус, потрібно інтегрувати сержантів у якості інструкторів, як це роблять у США.
Як зазначає Віталій Горошко, їхній полк у 169-му навчальному центрі займається навчанням сержантів, командирів відділень, проводить курс базового лідерства. Він бачить проблему у тому, що не кожен командир готовий віддати свого нормального бійця, старшого вогневої позиції або якогось перспективного сержанта у навчальний підрозділ, щоб він навчав майбутніх сержантів.
«Буває таке, що ти просто не встигаєш відстежити всю обстановку, що відбувається на фронті, щоб це запроваджувати. Є певні затримки у матеріальних, технічних засобах. Найбільша проблема зараз — це інструктори, ті люди, які будуть навчати командирів відділень», — каже Горошко.
За словами Володимир Лашка, на рівні їхнього корпусу підготовка відбувається безпосередньо в бригадах групами інструкторів. Це підтримка навченості, проведення адаптації бійців після базової загальної військової підготовки. І в деяких бригадах відбувається підготовка за курсом БЗВП.
Лашко зазначає, що у ЗСУ найменшою тактичною одиницею вважається рівень відділення. Насправді ж на практиці в умовах сучасної війни найменша тактична одиниця в обороні - це позиція, на якій перебуває два-три бійці. Відповідно, командир відділення не має змоги керувати всім своїм відділенням, бо весь особовий склад розосереджений на досить значній території. Він просто фізично не може обійти всі позиції, щоб проконтролювати підлеглих.
«Тому наступний етап — зміни у бойовому статуті, введення тактичних груп та вогневих груп. І, відповідно введення командирів цих малих тактичних груп — в нас це часто називають “старший позиції”. Цих командирів потрібно готувати, і це, думаю, якраз наступний етап, на якому варто зосередитися», — каже Лашко.
Обмін досвідом з іноземцями
Деякі зміни у навчальному процесі іноземні військові планують на основі українського досвіду. У НАТО до чотирьох блоків навчальної програми після спілкування з українськими експертами вирішили додати п’ятий — «операції». Бо ані у британців, ані в американців при плануванні бойових дій на рівні рот і вище сержанти не мають таких повноважень, як в українських підрозділах, каже головний сержант ЗСУ Косинський.
«У нас головні сержанти інколи командують ротами, і мають дуже суттєвий вплив на те, що відбувається на землі. В нас не така залученість у процедури ухвалення рішень, але це питання часу, коли ми накопичимо кількість штабних сержантів. Але саме операційний блок, якому раніше вони не надавали належну оцінку, з 2027 року буде інтегрований в цю систему підготовки, дякуючи українському досвіду», — розповідає він.
Роман Кузьменко додає, що і в українських, і в іноземних військових завжди є щось нове, і ми маємо запозичувати кращі практики.
Раніше, з 2010 років до повномасштабного вторгнення, у виші були сконцентровані на навчанні військових оперативно-стратегічного рівня. Зараз більше роблять акцент на підготовці командирів відділень.
«Але, готуючи командирів батальйонів, бригад, оперативного, стратегічного рівня, ми все одно вносимо наші нові розробки, вивчаємо досвід, тримаємо руку на пульсі. Вони також нас залучають, у нас запозичують. Навіть коли ми відправляємо наших слухачів на закордонні курси, вони в нас переймають досвід», — каже Кузьменко.
Іноземці під час спільних навчань більше узагальнюють наш досвід за різними напрямками, в них також на курсах присутні аналітики, які обробляють отриману інформацію.
Питання корпоративної культури
Йдеться не тільки про формальне навчання певним навичкам, а й про атмосферу в колективах, корпоративну культуру. Вона має бути єдина для всіх Збройних сил і гарантувати морально-психологічну гармонію, довіру і взаємодію між різними категоріями військовослужбовців, зокрема, сержантів і офіцерів, запевняє Олександр Косинський.
«Концепція підпорядкованості, субординації змінилася з тих часів, як ми мали пострадянську модель Збройних сил. Якщо ми не змінимо ментальність, ніякого успіху не буде», — вважає він.
Головний сержант ЗСУ зазначає, що ворог, вивчивши наш досвід, теж намагався створити вертикаль головних сержантів, запровадити в себе модель професійного сержантського корпусу. Але безуспішно, бо менталітет російського офіцерства просто не був готовий до цього.
«Ми, слава богу, змінюємось. Чесно, те, що було десять років тому, і те, що зараз — це небо і земля. Я десять років тому збирав головних сержантів бригад і питав: “Підніміть руку, хто рахує, що в нього з комбригом хороші відносини?”. Якщо з двадцяти один-два руку підіймало — вже було добре. Зараз ми бачимо генералів, які на одному рівні спілкуються зі своїми головними сержантами, надають їм повну довіру. Це і є успіх», — каже Косинський.
На його думку, це постійний процес: чим далі йдеш, тим більше проблем виникає. І зміна ментальності і культури можлива тільки через систему професійної освіти.
«Найтяжче що змінити? Не технологію, не будівлю, а те, що в нас між вухами — мозок», — підсумовує головний сержант ЗСУ.









