Нагадаю, що КПК УРСР-1960, що діяв зі змінами аж до 2012 року, цей етап передбачав короткострокову (3-10 діб/днів) так звану «дослідчу перевірку» заяв і повідомлень про вчинені злочини, результатом якої було ухвалення постанови слідчого або прокурора про «початок досудового розслідування» або «відмову щодо початку досудового розслідування».
Тобто існували дискреційні повноваження слідчого або прокурора (на їх власний професійний розсуд) щодо забезпечення права людини на прозорий і зрозумілий доступ до процедур правосуддя. Обидві постанови обґрунтовувалися наявністю або відсутністю ознак злочину (кримінального правопорушення) на момент ухвалення такого процесуального рішення слідчим або прокурором.
Ніякого судового контролю за такими процесуальними рішеннями слідчого і прокурора в ті часи не було, він з’явився пізніше, в часи державності України.
Спочатку лише окремі слідчі та прокурори зловживали такими своїми дискреційними повноваженнями, а з часом в силу різних об’єктивних і суб’єктивних причин та обставин ці зловживання набули масового характеру, що стало серйозно непокоїти суспільство в цілому, а правозахисників і адвокатів – особливо і в першу чергу.
Прагнення України набути членства в сім’ї країн ЄС диктувало умову переходу антикримінального процесу в Україні з рейок «обвинувально-репресивного ухилу» у протидії злочинності на шлях змагального (обвинувачення-захист) «кримінального» процесу, який би забезпечував прозорий і вільний доступ наших громадян до всіх процедур правосуддя. Добре пам’ятаю гарячі «дискусійні баталії» членів Групи тих часів якраз щодо первинного етапу – початку досудового розслідування через відміну «дослідчої перевірки заяв і повідомлень». Позиція наших зарубіжних фахівців-консультантів у цій сфері та одного з членів тієї Групи, який був знаним українським адвокатом-правозахисником у царині судової практики ЄСПЛ, а з часом став і дотепер є суддею ВС (А.П.Бущенко), дозволила переконати тих з нас, хто сумнівався у доцільності скасування цього етапу, все ж таки погодитися на цей крок.
З концепції та першого робочого варіанту тексту проекту КПК етап дослідчої перевірки був виключений. В той же час, ми залишили і в концепції і в тому тексті законопроекту припис про те, що до ЄРДР (Єдиного реєстру досудового розслідування) вносяться/реєструються лише ті заяви і повідомлення, які містять реальні ознаки вчинення кримінального правопорушення – в першу чергу ті, що свідчать про саму подію (місце, час, матеріальні сліди злочину, наявність потерпілої особи, затримання підозрюваної особи на місці правопорушення або одразу «по гарячих слідах» після його вчинення).
Що стосується «білокомірцевих»/економічних і, як правило, латентних правопорушень, то зійшлися на тому, що такі ознаки можуть бути не такими явними і вони точно потребуватимуть проведення досудового розслідування.
Ми цілком усвідомлювали і допускали, що в результаті такого досудового розслідування у слідчого/прокурора можуть з’явитися обґрунтовані підстави щодо припинення кримінального переслідування і досудове розслідування повинно бути закрито. Таке закриття не повинно було мати жодних негативних службових наслідків ні для слідчого, ні для прокурора. Судовий контроль за таким процесуальним рішенням слідчого або прокурора не передбачався.
Ми (як і більшість законо-нормотворців) наївно будували «ідеальну модель» діяльності органів досудового розслідування і прокуратури, в якій працюють високопрофесійні, сумлінні та відповідальні слідчі й прокурори-процесуальні керівники. Ними керують такі самі високопрофесійні, сумлінні та відповідальні керівники органів досудового розслідування і прокуратури. Всі вони беззастережно сповідують і втілюють у життя концепцію і принципи «верховенства права», поважають та оберігають права і свободи людини, піклуються про свій імідж та імідж демократичної правової держави.
Запропонований групою концептуальний підхід до цього етапу досудового розслідування зазнав шаленого таємного і відкритого опору з боку практично всіх на той час органів досудового розслідування і прокуратури. Був розроблений і внесений до ВРУ альтернативний проект КПК. Ця «боротьба» тривала 5 років і все ж таки під тиском ЄС нова концепція КПК в цілому була прийнята, хоча зміни в текст, які були внесені на етапі ухвалення КПК-2012 і протягом усіх 14 років його функціонування суттєво багато в чому спотворили її окремі підходи і положення.
Зокрема, оскільки порядок ведення ЄРДР законодавці віддали «на відкуп» генеральному прокурору, то прокуратура записала положення про те, що всі заяви і повідомлення, незалежно від їх змісту, повинні вноситися до цього Реєстру. Розрахунок тогочасних керівників (мені він відомий достеменно) прокуратури і ОДР був спрямований на те, що слідчі і прокурори почнуть «задихатися від валу заяв і повідомлень про злочини» і держава змушена буде: або повернутися до «дослідчої перевірки», або збільшувати чисельність слідчих і прокурорів та підвищувати оплату праці і преференції всім, хто дотичний до діяльності ОДР і прокуратури. Здається, другий варіант цього «розрахунку» таки спрацював.
Зауважу, що на додаток чинна тепер в КПК «підслідність» кримінальних правопорушень відносно аж 5-ти ОДР додала ще більшого хаосу в їх діяльність і відповідно у доступ людини до правосуддя. На додаток перевантажила судову гілку влади такими функціями і нюансами судового контролю за досудовим слідством, який важко знайти у будь-якій правовій системі країн Європи та Америки. Добір, підготовка і розстановка кадрів слідчих і прокурорів, а також довіра і відповідальність поміж них поступово замінюються на тотальний контроль і дисциплінарні покарання вкупі з непрогнозованою кадровою «(недо)політикою» в системі антикримінальної юстиції.
У житті все почало і відбувається дотепер з точністю «до навпаки». «Реальна модель» антикримінального процесу свідчить, що концептуальні засади, принципи і приписи КПК-2012 залишаються часто-густо «благими намірами», дискреційні повноваження слідчих і прокурорів трансформуються в їх свавілля, або ж у – «догоду начальству», політичну та іншу доцільність, чи – звичайну й традиційну для нас корупцію.
Ознайомившись з «Висновком Головного науково-експертного управління ВРУ щодо положень зазначеного законопроекту про внесення змін до КПК» зауважу, що вони цілком доречні й обґрунтовані. Якщо народні депутати не дослухаються до них (так буває дуже часто в практиці діяльності ВРУ) і не внесуть відповідні поправки, нас чекають наступні місяці й роки свавілля окремих слідчих і прокурорів, а прозорий і вільний доступ людини до правосуддя, як і покращення протидії держави і суспільства злочинності залишатимуться лише побажаннями і мріями.
Читайте такожЯк переслідуючи корупціонерів, не перетворити суд на судилище