Під впливом Китаю та росії
Станом на 1 липня 2026 року WNISR нараховував 411 реакторів, що працювали у 31 країні, не враховуючи 30 блоків у тривалому простої. У 2025 році до мережі під'єднали чотири нові реактори, а сім остаточно закрили. Якщо взяти 20 років від 2006-го до 2025-го, у світі запустили 104 реактори і закрили 106. При цьому 53 із нових реакторів запустив Китай, не закривши за цей час жодного, а без Китаю світ за ці два десятиліття у мінусі на 55 реакторів загальною потужністю близько 31 ГВт.
Також на етапі будівництва перебуває 73 реактори — це на десять більше, ніж роком раніше і це найбільша кількість із 1987 року, але знову ж таки, з них 37 будують у Китаї.
За підрахунками авторів звіту, у 2025 році атомні електростанції світу виробили 2703 ТВт·год електроенергії, що на 1,1% більше, ніж роком раніше. Це найвищий показник за всю історію, однак такий приріст забезпечив Китай, де виробництво зросло на 7,6%. За межами Китаю атомна генерація навпаки скоротилася на 0,2%.
У 2025 році почалося будівництво 12 реакторів: дев'яти в Китаї, двох у росії та одного в Південній Кореї. З 52 реакторів, будівництво яких почалося у світі протягом 2020-2025 років, лише один не був проєктом китайської або російської атомної галузі.
Росія при цьому зберігає особливу роль на зовнішньому ринку. На середину 2026 року російські технології використовувалися у 29 реакторах, що будувалися, причому 22 із них розташовані за межами росії. Після початку повномасштабного вторгнення Європа значно скоротила залежність від російських нафти, газу та вугілля, але перебудова ядерних ланцюгів постачання по суті не відбувається. Причина в тому, що російська атомна галузь залишається постачальником реакторних технологій, палива та послуг, але водночас купує західне обладнання та компоненти.
Тому, згадуючи окремі заголовки в медіа, можна з впевненістю сказати, що не існує ніякого атомного ренесансу. Є тільки Китай та росія, що забезпечили власні потреби та вплив на тлі значно повільнішого розвитку або скорочення в багатьох інших країнах.
Читайте такожАтомна енергетика Європи у заручниках політики
Нові реактори все ще будують довго
Шістнадцять реакторів, які під'єднали до мережі у 2023-2025 роках, будували в середньому 10,9 року. Жоден із них, за оцінкою WNISR, не завершили у початково запланований строк.
З іншого боку, це впливає на досягнення кліматичних цілей, оскільки енергетика повинна скорочувати використання викопного палива вже протягом цього десятиліття. Хоч технологія і може вважатися низьковуглецевою, але якщо нова потужність з'явиться через десять або п'ятнадцять років, вона не замінить вугілля чи газ у найближчій перспективі.
До цього додається старіння наявних АЕС. Середній вік реакторів, що працювали у світі в середині 2026 року, становив майже 33 роки, а понад третина працювала щонайменше 41 рік. Для багатьох реакторів попередніх поколінь початковий проєктний строк експлуатації становив близько 30-40 років, проте якщо проведено модернізацію, регулятори можуть дозволяти роботу до 50-60 років. Загалом, що старіший реактор, то більше коштує його підтримувати, і тим ближче час, коли його доведеться знімати з експлуатації.
Закриття реактора теж займає десятиліття
У світі вже остаточно закрили 224 атомні реактори, і лише десять їхніх майданчиків доведені до стану, коли територію після демонтажу звільнили від ядерного регулювання, простіше кажучи, до стану коли вони безпечні до повторного використання для інших цілей.
Звісно, це не означає, що решта 214 реакторів залишилися просто стояти вимкненими. Процес може тривати десятиліттями і проходити різні стадії, але він потребує грошей, спеціалістів та довгострокового контролю ще багато років після того, як станція перестала виробляти електроенергію. Наприклад, французький Brennilis закрили ще у 1985 році, завершити зняття з експлуатації планують лише у 2041-му, а оцінка вартості робіт до 2025 року зросла до 1,3 млрд євро. Для порівняння, до 1999 року під це закладали максимум близько 30 млн євро, а у 2002 році кошторис уже становив 482 млн.
Ще масштабніший приклад є в Німеччині, де демонтаж п’яти радянських реакторів на АЕС Greifswald, зупинених у 1990 році, оцінюють приблизно у 10 млрд євро, а завершити роботи планують лише в середині 2040-х. Окремо зняття з експлуатації невеликого реактора Rheinsberg оцінюють ще у 1,5 млрд євро, і обидва проєкти повністю фінансуються коштом держави. Тому варто не забувати, що оцінки вартості атомної енергетики це така сама частина життєвого циклу, як будівництво й експлуатація, бо ж часто атомні лобісти люблять упускати цей момент.
Сонячна енергетика вже попереду
У 2025 році сонячні електростанції вперше виробили у світі більше електроенергії, ніж атомні. Від березня 2025-го до червня 2026 року щомісяця або сонячна, або вітрова генерація окремо перевищувала атомну. WNISR оцінює приріст сонячних потужностей у 2025 році у 510 ГВт, вітрових у 159 ГВт, тоді як загальна встановлена атомна потужність збільшилася лише на 1,5 ГВт.
Одночасно дуже швидко розвиваються накопичувачі енергії. За даними, наведеними у WNISR, у 2025 році до мереж приєднали 104 ГВт великих батарейних систем загальною місткістю 257 ГВт·год. Понад три чверті наявних у світі потужностей таких накопичувачів з'явилися лише протягом 2023-2025 років.
Читайте такожЄС продовжує витрачати мільярди на імпорт газу попри розвиток “зеленої” енергетики, – ЗМІ
А що з малими модульними реакторами?
Малі модульні реактори вже багато років рекламують як дешевшу і швидшу альтернативу великим АЕС. Їхні основні частини планують серійно виготовляти на заводах, що нібито має скоротити строки будівництва і зробити його вартість передбачуванішою.
Автори WNISR ставляться до цих обіцянок скептично, оскільки менший розмір сам по собі не означає нижчу вартість. Атомна енергетика десятиліттями збільшувала потужність реакторів саме заради економії на масштабі. Тому дешевшими малі реактори можуть стати лише завдяки масовому серійному виробництву, а для цього потрібен великий і стабільний ринок однакових модулів, якого поки що не існує.
Показовим став американський проєкт NuScale, який скасували у 2023 році через різке зростання прогнозованої вартості, попри обіцяну федеральну підтримку до 1,4 млрд доларів. А перший BWRX-300, який уже будують у Канаді, теж не виглядає як дешевий проєкт, бо бюджет першого блока разом зі спільною інфраструктурою оцінюють у 7,7 млрд канадських доларів.
До того ж частина інших переваг теж неочевидна. Так пасивні системи безпеки застосовують і у великих реакторах, а дослідження, на яке посилається WNISR, для низки малих реакторів оцінює обсяг радіоактивних відходів в рази вищим за одиницю виробленої електроенергії.
Вплив зміни клімату
Атомку часто подають як стабільне джерело електроенергії, яке, на відміну від сонячної чи вітрової генерації, не залежить від погоди, але на практиці спека і посуха теж можуть суттєво обмежувати їхню роботу, оскільки реакторам потрібна велика кількість води для охолодження. Якщо вода в річках стає надто теплою або її рівень падає, станції змушені знижувати потужність або взагалі зупиняти окремі блоки, щоб не перегрівати водойми ще більше.
У Франції влітку 2026 року ця проблема проявилася особливо помітно. 17 серпня через спеку і проблеми з охолодженням одночасно постраждали 15 реакторів: дев’ять були повністю зупинені, ще шість працювали зі зниженою потужністю. У цей момент країна втратила до 13,4 ГВт атомної генерації, тобто понад 20% усієї встановленої атомної потужності.
Проблема стосується не лише станцій на річках. У серпні 2026 року на найбільшій французькій АЕС Gravelines, яка використовує морську воду для охолодження, масове скупчення медуз біля водозаборів змусило оператора зупинити три реактори і наполовину знизити потужність четвертого.
Ще у квітні 2026 року французька EDF оцінювала, що до 2050 року через спеку, високу температуру води та інші пов’язані зі зміною клімату обмеження атомна генерація може втрачати близько 5,6 ТВт·год на рік, проте вже 11 серпня 2026 року фактичні втрати перевищили цю оцінку, а до початку вересня сягнули понад 9 ТВт·год. Тобто ми бачимо, що втрати, які розраховували до 2050 року, було перевищено в рази вже цьогоріч.
Що все це означає для України
Для України атомна енергетика сьогодні існує в умовах, яких світова галузь раніше фактично не знала. У звіті окремо розбирають російські атаки на ядерні об'єкти та ризики, які створила війна. Запорізька АЕС залишається окупованою з березня 2022 року, російські війська перетворили її майданчик на військову позицію, а бойові дії навколо станції тривають. Навесні 2026 року інтенсивність атак знову зросла, а 30 травня удар безпілотника пошкодив турбінну залу шостого блока. Автори звіту наголошують, що російське вторгнення створило безпрецедентні загрози для цивільної атомної інфраструктури.
Не залишилися непоміченими у світі й проблеми всередині української атомної галузі. WNISR присвячує окремий розділ корупційному скандалу в «Енергоатомі» після операції «Мідас». За даними, які наводить звіт із посиланням на НАБУ, слідство заявило про систематичні відкати у 10-15% від вартості контрактів і близько 100 млн доларів, що пройшли через схему відмивання коштів. Після скандалу уряд розпустив наглядову раду компанії, а нова рада у 2026 році почала внутрішнє розслідування та зміни в корпоративному управлінні.
На цьому тлі дискусія про нові атомні потужності в Україні не може зводитися лише до того, який саме реактор обрати. Йдеться також про те, скільки часу і грошей вимагатиме його будівництво, хто нестиме фінансові ризики, наскільки прозоро витрачатимуться кошти і чи робитиме такий проєкт енергосистему стійкішою під час війни.
Світовий досвід, зібраний у WNISR, показує, що нові реактори часто будують довше й дорожче, ніж планували, а обіцяні переваги малих модульних реакторів ще не доведені на практиці. Водночас сонячна, вітрова генерація та накопичувачі додають потужності значно швидше. Для країни з обмеженими ресурсами на відбудову це аргумент оцінювати кожен великий атомний проєкт не за політичними заявами, а за реальними строками, повною вартістю та усіма ризиками.
Автор: Артем Колесник, фахівець з енергетичної політики ГО "Екодія". Експерт у темі атомної енергетики в Україні, зняття атомних станцій з експлуатації та поводження з радіаційними відходами
Читайте такожКерівний комітет Агентства з ядерної енергії ОЕСР підтримав запуск процесу приєднання України до NEA