Держава в особі інститутів державної влади та управління може бути спроможною ефективно управляти життям суспільства лише за однієї умови, коли щонайменше 50% її громадян довірятимуть державному чиновництву.
Така довіра може бути побудована на трьох китах: правовій та соціальній політиках, побудованих на прозорих демократичних засадах управління.
Саме ці три кити й були закладені в статті 1-й Конституції України. На жаль, вони залишаються дотепер красивою та правильною декларацією про наміри побудувати таку державу.
Послідовність формування фундаментальної тріади розбудови держави, на мій розсуд, має бути такою:
а. Правова політика – як феномен створення та підтримання балансу прав, свобод та інтересів людини та її спільнот через інструменти регулятивної функції держави.
б. Соціальна політика – як спроможність створення умов для саморозвитку і самореалізації потреб людини в її земному житті.
в. Демократичні засади – як інструмент реальної участі людини та її спільнот в управлінні державою через оптимально прозорі та зрозумілі кожній людині процедури ухвалення управлінських рішень та формування когорти державних управлінців.
Міністерства і відомства для управління життям держави – це не керівництво технологічними процесами і не ухвалення наказів про те, як повинні працювати керівники підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності.
Це аналіз, прогноз і стратегія розвитку тієї сфери, заради чого й повинно створюватися і працювати міністерство і створення належних умов для її реалізації – кадрових, ресурсних, регулятивних. До цього повинна бути додана персональна (не колегіальна і не колективна) відповідальність за виконання взятих добровільно на себе повноважень. Відповідальність – це не покарання і не заохочення, що є її наслідками, це здатність і спроможність людини відповідати перед собою і оточенням за власні думки, слова і вчинки.
Усвідомлення та реалізація цих постулатів – завдання сьогодення заради оптимально благополучного повоєнного майбутнього України.