Одним з таких прикладів є наміри передачі державних земель за межами населених пунктів в комунальну власність громад. Відповідний законопроект №4355 про передачу заміських земель сільськогосподарського призначення місцевим громадам був затверджений в першому читанні в квітні поточного року.
Слід зазначити, що це не стосуватиметься земель оборони, земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення на об’єктах природно-заповідного фонду загальнодержавного значення та інших, які мають важливе значення для держави.
Я завжди був і залишаюсь прихильником того, що державною землею не повинні розпоряджатися державні чиновники. Це можуть і повинні робити лише громади населених пунктів. Причому переважно йдеться про передачу сільськогосподарських земель громадам сіл, селищ та поселень.
Але що ми отримаємо внаслідок такого рішення, якщо не будуть враховані певні українськи реалії?
Очевидно, що в цьому випадку опиниться під великим сумнівом можливість реалізації абсолютно правильної ідеї Голови Держгеокадастру Максима Мартинюка щодо проведення публічних електронних аукціонів з продажу певної частини сільськогосподарських земель, що знаходяться в державній власності.
Як відомо, ідея полягає в тому, щоби провести аукціони з продажу десь двох тисяч га, розташованих в кожному районі України. Метою цього кроку є визначення реальної вартості різних за типами земель в усіх районах. Це дозволятиме створити передумови для формування реального ринку с/г земель.
Але не меш важливо, що реальна вартість земель в залежності від місця розташування та якості ґрунтів дозволяє визначити справедливу, реальну вартість земель в разі їх продажу чи здачі в довгострокову оренду громадянами України.
При цьому хотів би висловити сподівання, що чергового перенесення строку мораторію продажу с/г земель вже не буде. Цей антиконституційний абсурд, що цинічно та грубо нехтує правами громадян, яким забороняють вільно розпоряджатися своєю власністю, влада вже не зможе продовжувати.
За таких умов, продаж земель, яка і зараз приховано ведеться, нарешті набуде законодавчого підґрунтя. А за цих обставин без визначення справедливої ціни с/г земель не обійтися.
Отже підготовка та проведення таких аукціонів мають стати частиною урядової політики з впровадження повноцінного обороту с/г земель в держав.
І тут ми впираємося, підкреслюю, в теоретично правильне рішення про передачу всіх державних земель в комунальну власність.
Якщо це державна власність, якою переважно розпоряджається Держгеокадастр, тоді ми маємо один центр з прийняття рішення про проведення аукціонів в усіх районах країни. Голова Держгеокадастру, можна сказати, живе ідеєю реалізації такого важливого для реформ в країни проекту, має політичну волю та амбіції для цього. Тому в мене немає сумнівів, що він може бути успішно реалізований.
Але якщо ми передаємо в комунальну власність громад ці землі, тоді рішення про проведення аукціонів мають приймати депутати відповідних рад.
Але чи забажають вони це робити?
Якщо бути відвертим, то ми маємо зазначити, що рівень корупції на місцях ще більш тотальний ніж на рівні центральних органів державної влади. Причому в переважній більшості сіл корупція для самих селян є нормою, тому не викликає там спротиву.
В разі передачі всіх державних земель в комунальну власність, без низки запобіжників та передумов, можна буде побачити, як ці землі без всяких публічних аукціонів бути роздані чи передані в довгострокову оренду комерційним структурам за вкрай заниженою ціною.
Є і інший варіант. Ці с/г землі формально взагалі нікому не передаватимуться, але в реальності оброблятимуться аграріями без сплати жодних орендних платежів в місцевий бюджет.
Враховуючи масштаби та поширеність таких фактів, боротися з цим лише за допомогою правоохоронних органів, які на місцях теж переважно корумповані, буде практично нереально.
Отже розбудова прозорого обороту с/г земель з визначенням її реальної вартості може бути просто похована, завдячуючи формально правильній ідеї.
Що робити з цим, не відмовляючись від ідеї передачі с/г земель в комунальну власність?
На мою думку, при підготовці вищезгаданого законопроекту для голосування в другому читанні, необхідно на законодавчому рівні встановити декілька запобіжників.
По-перше, необхідно повністю припинити практику безкоштовної передачі земель, в тому числі сільськогосподарського призначення. Ця заборона має стосуватися всіх, в тому числі учасників АТО.
Нічого окрім корупції така роздача земель не несе. Земля в залежності від місцезнаходження та родючості ґрунтів має різну вартість. Тому при механістичній роздачі земель більш дорожчу землю майже завжди отримають ті, хто знаходиться ближче до влади.
Якщо держава хоче віддячити захисникам Вітчизни, то вона має це робити виключно в грошовій формі. А кошти для цього можуть бути отримані, якщо ці землі будуть продані на публічних аукціонах. Тоді самі учасники АТО визначать, яким чином розпорядитися цими коштами.
По-друге, необхідно визначити єдину електронну площадку для продажу та передачі в оренду земель, що знаходяться в державній чи комунальній власності. Це має бути зроблено за моделлю, передбаченою системою державних закупівель Prozzoro.
По-третє, доходи від оренди всіх державних земель, що передані в комунальну власність, мають бути закладені в розрахунок бюджетної достатності всіх місцевих бюджетів. Всі землі, що не продані чи не передані за публічною аукціонною процедурою, мають визначатися як недоотримані доходи з вини органів місцевого самоврядування. Дефіцити місцевих бюджетів, що виникатимуть за таких обставин, за жодних умов не повинні покриватися з державного бюджету.
Мені дуже хотілось би сподіватися, щоби винесе в заголовок питання не довелося задавати взагалі, щоби в уряду, народних депутатів, Президента України виявилося достатньо політичної волі, спрямованої на реалізацію однієї з фундаментальних реформ в країні – повноцінного обороту с/г земель.