ГлавнаяБлогиБлог Богдана Петренка

Уроки угорської для України

Мова завжди виступала конфліктогенним чинником в Україні. І дуже дивно, що заява пролунала не з російського боку. А від держави, етнічні представники якої складають 0,3% населення України.

Фото: EPA/UPG

Перше, сам закон про освіту, зрозуміло, ніхто не читав. Читали лише заяви проросійських політиків та ЗМІ. Українська у цьому акті дійсно є мовою навчального процесу. Але «особам, які належать до корінних народів і національних меншин України, гарантується право на навчання рідною мовою поряд з українською мовою в комунальних закладах дошкільної і загальної середньої освіти. Це право реалізується через окремі заклади освіти, класи (групи) з навчанням мовою відповідної національної меншини». Проблема у тому, що всі чують лише те, що хочуть чути. І якщо для партії Орбана «Угорщина у небезпеці» – основний меседж для єднання електорату, то саме цей меседж він та його однопартійці почули.

Друге. Росія підіграла на амбіціях Угорщини. І зараз руками члена Євросоюзу вона намагається зберегти власний прошарок (російськомовні), який заякорить її політичний вплив (чи потенційне виправдання подальшої агресії) в Україні. Але якщо самій Угорщині зручніше грати по лекалам Москви, то гіпотетично зламавши Україну, скоро їх країна дійсно буде у небезпеці. Бо на їх кордоні будуть стояти не біженці, а «рятувальники зразка 1956 року». Тому відповідь Угорщині має виходити з того, що в країні війна, а не з підтримки українських ініціатив.

Третє. У нас вже склалась практика, коли діти в окремих районах Закарпаття закінчують школу і не знають державної мови. Який вибір у цих дітей по закінченню школи? Пасти корів чи їхати в Угорщину. Тому робимо висновок. Сусідня країна незадоволена тим, що Україна відмовляється оплачувати безкоштовну освіту для майбутніх громадян Угорщини.

Віце-прем’єр Угорщини Жолт Шем’єн свого часу заявив «Давайте говорити чесно – держави зацікавлені в асиміляції угорців. А ми зацікавлені в тому щоб зупинити асиміляцію і зберегти угорську ідентичність». Те ж саме можна говорити і про інші нації. Ми зацікавлені в асиміляції (чи точніше у політичній соціалізації – перетворення особи на громадянина України) представників будь-якого етносу, і ми ж зацікавлені в збережені української ідентичності за кордоном. Останнє поки що теоретично. Хоча, якщо б переймались цим – проблеми б з територіальною цілісністю мала б Росія, а не Україна.

Але поки що Україна не переймається не те що культурною експансією, - навіть захистом українців за кордоном. Тому нам є чому вчитись у сусідів. У тому числі – зважати на інтереси своєї Батьківщини більше, ніж інтереси сусідів.

Четверте. Перспективи загострення українсько-угорських стосунків є. У квітні в Угорщині відбудуться вибори. І немає «більш благодарнішої справи» як довести зверхність своєї держави над сусідами – заради електоральної перемоги. Кількість біженців у Євросоюзі знижується, тому треба перемикати увагу на інші проблеми. А тим більше, особливого вибору у партії Орбана немає. Україна - понівечена війною та внутрішніми розбірками країна. І замість підтримки ми ризикуємо отримати ножа в спину. Хоча швидше всього – лише на рівні розмов та заяв, а не так як від іншого – «мижебратського» сусіда.

І останнє. Щодо загроз блокування євроініціатив України Угорщиною. Можна боятись втратити вектор зовнішньої інтеграції. Але кому він буде потрібний, коли не буде що інтегрувати у Європу. Коли не буде держави. І, як на мене, стратегія України – не стільки формально потрапити до Євросоюзу, скільки досягти рівня життя, який би відповідав європейському. Не щоб ми просились, а щоб просили інтегруватись нас. І в цьому єдині, хто найбільше ставить палки в колеса, – це ми самі.

Богдан Петренко Богдан Петренко , Заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter