Контингент різний – від держслужбовців до відвертих гопників, від яких на кілометр несе перегаром. Стоять намети, де, за словами «мітингуючих» мали б роздавати чай та якусь їжу, але нічого не дають. Чому? Версій купа – від ставлення до людей як не до людей, до організаційних моментів, таких як «нагло вкрали».
«Рагулі!» - крізь зуби процідила мініатюрна дівчина, яка, як виявилося змушена була пробиватися на роботу через той біологічний заслін.
Найбільш сумно та кумедно в той же час виглядала картина, коли «мітингуючі» намагалися вийти з меж того дійства, дбайливо обгороджених металевим парканом. Їх звідти просто не випустили.
«Проплачені» мітинги давно увійшли та міцно вкоренилися в український політичний процес. Імітація громадянської позиції за допомогою примусово або за гроші зібраної розгубленої юрби глибоко вразило суспільство, у якого лише недавно сталася потужна ремісія.
Не обов’язково ходити серед цих людей і ловити їх на брехні чи елементарному нерозумінні причин своєї участі в таких ганебних акціях. Головним відрізняючим фактором є рівень самоорганізації тих, ким керує ідея і тих, ким керують «сматрящіє» чи як їх там…
В Україні політика завжди мала терпкий присмак шизофренії, але за останні роки ця хвороба прогресувала до катастрофічного рівня. На щастя події Єврореволюції останніх двох тижнів довели, що невиліковною ця хвороба не є і лікуватися суспільство може навіть в найнесприятливіших умовах. Українська нація, добре це чи погано, але зарекомендувала себе екстремофілом.
Шокову терапію, яка за короткий час досягла небувалих успіхів, потрібно продовжувати. Ще дуже багато роботи.
Потрібно виправляти неприпустиму ситуацію, коли влада, в руках якої всі механізми впливу, в тому числі в правоохоронній системі, яка в державі давно стала правопохоронною, звинувачує опозицію в тому, що діти були побиті працівниками «Беркуту» і опозиційні депутати їх не захистили. В тій ситуації вони і себе не захистили б, що доводить випадок на Банковій, коли постраждали нардепи Міщенко і Кайда.
Це є той рівень цинізму та безвідповідальності, жорстокості та людожерства, який підкріплений незліченною кількістю прикладів.
Так, Михайло Чечетов виправдовує криваве побиття студентів тим, що це було зроблено заради «ваших дітей», щоб ті мовляв, могли помилуватися на йОлку та покататися на ковзанах. І йому схоже байдуже, що бруківка на майдані всотала невинну кров, на якій він пропонує комусь весело танцювати. Також він звинуватив студентів у пиятиці та дебошах. Але ж всі знають, яким був той протест. Він був безневинним!
Так, Микола Левченко заявляє про розкол країни, яка насправді сконсолідувалася найміцніше за останній час, принижує діяльність із вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-33 р.р. і також звинувачує опозицію в побитті дітей, при чому перекрутив все так, наче опозиціонери мало не самі їх побили. А ще він заявив, що на вулиці Києва вийшло «кілька тисяч» людей, викликавши непідробний сміх аудиторії під час передачі «Свобода Слова».
Так, Віктор Янукович тікає та уникає вирішення проблем, які переживає держава, повністю відірвавшись від реальності. А от відчуття тваринного страху він не позбувся, тож, якщо вірити ЗМІ, дбайливо почав готувати до евакуації матеріальні цінності, напевно золотий унітаз він готовий евакуювати в першу чергу. Він, як завжди уникає відповідальності, шукає крайніх, роблячи все чужими руками.
Проте, вже й дурному ясно, що все, що робиться, робиться за його наказом, з його відома і схвалення. Він головний ворог, головний голодний рот системи, яку потрібно знищити.
Так, Азаров і Пшонка відверто погрожують протестуючим українцям кримінальними справами, тюремними термінами тощо.
Так, Міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко, чиї упирі продовжують знущатися з людей, відверто заявляє, що не збирається ні в яку відставку, крім того, ми знаємо, що жоден міліціонер не затриманий за розгін Майдану.
Ну і маємо на гора новий «хіт» законотворчого сезону. Вадим Колесніченко зареєстрував новий законопроект, яким хоче на законодавчому рівні закріпити за всіма журналістами, які висвітлюють події у невигідному для влади ракурсі, закріпити статус «екстреміст». Ну і крім того, в ньому міститься ще купа всяких відверто ідіотичних зворотів. Загалом, геніальний в своєму ідіотизмі документ у разі його ухвалення зробить зі всіх, хто відстоює свої права екстремістів.
Останні два тижні були дуже насичені, відбулася незліченна кількість випадків порушення конституційних прав громадян, але де в цей час знаходиться омбудсмен? Цікаве питання. Тут можна багато філософствувати, але скажу простіше – в Україні омбудсмена нема. Чим займається Лутковська – взагалі величезна таємниця. Де вона була, коли калічили дітей – питання риторичне.
І найголовніше – в країні нема Президента. Янукович давно старанно займався делегітимізацією самого себе і нарешті досяг вершини в цій справі. Янукович більше не президент, і не тільки тому, що відмовився гарантувати дотримання конституційних прав громадян. Своїми злочинними наказами він поставив себе поза законом.
Влада не відчуває відповідальності ні перед народом, ні перед власними виборцями, ні перед закордонними партнерами окрім, хіба що Путіна, і то зі страху. Вона не відчуває обов’язку нести відповідальність за свої дії. Вона вкрай знахабніла і зарвалася. Вона поводить себе з українцями як ніколи зухвало. Замість того, щоб пропонувати якісь компроміси як прояв інстинкту самозбереження, вона погрожує, брязкає зброєю.
Політична шизофренія діючої влади прогресувала до незворотних наслідків і щоб вилікувати її потрібно продовжувати ту шокову терапію, яка вже дала певний результат.
Недавно представники влади заговорили про якісь перемовини, разом з тим навіть не натякаючи на якісь поступки. Так от з цього приводу, варто наголосити, що з такою позицією сідати за стіл переговорів з політичними шизофрениками-шулерами просто нема сенсу, на жаль, хоча хотілося б вірити, що це може призвести до якихось позитивних зрушень.
Небажання сідати за стіл переговорів з владою це не впертість чи твердолобість. На жаль, реалії такі, що в цьому нема сенсу в принципі, поки режим не збагне, що треба вживати реальних заходів та іти не реальні поступки, а не ті, які наприклад запропонував Єфремов.
Уявіть лише таке співставлення: влада пропонує випустити незаконно затриманих, побитих активістів, взамін та те, щоб працівники «Беркуту» та інші, так звані, правоохоронці, які з них знущалися, били беззахисних людей, незаконно утримували і т.п. не понесли покарання. Де Ви таке бачили?!
Це теперішні реалії. На жаль, вони такі, що вже дійшло до такого маразму, коли втратило будь-який сенс звинувачення «регіоналів» у брехні і потрібно вже самому каратися за те, що навіть подумав їм повірити.
Стічна яма української політики дуже глибока і здатна вмістити всіх бажаючих і небажаючих, проте більшість українців у ній опинитися не хочуть, вони не хочуть, щоб там опинилася і українська держава. І вони того не допустять, попри те, що злочинний режим всіма силами намагається нас всіх туди заштовхати, затягнути разом із собою.