Центральне місце у програмі Санае Такаїчі посідає концепція сильної економіки. Такаїчі наголошує, що необхідно поєднати державні і приватні інвестиції, цілеспрямовано підтримувати стратегічні галузі — від виробництва напівпровідників і космічних технологій до оборонної промисловості. Що означає відступ від суворої бюджетної дисципліни, яка впродовж останніх десятиліть визначала політику японського уряду. Вона закликає до «відповідальної, але проактивної фіскальної політики», що передбачає вищі державні витрати як інструмент, що стимулюватиме зростання.
Особливу увагу Такаїчі приділяє податковому навантаженню на населення. Її пропозиція скасувати восьмивідсотковий податок на продукти харчування, хоча згодом і відкликана, просигналізувала про готовність переглядати навіть усталені інституційні рішення, якщо вони стримують споживчий попит або поглиблюють соціальну нерівність. Подібні ініціативи свідчать, що лідерка прагне дистанціюватися від технократичної бюрократії Міністерства фінансів, що традиційно за стримування витрат.
Однак економічну програму Такаїчі розробляють в умовах дедалі складнішої макрофінансової ситуації. Японія має один з найвищих рівнів державного боргу серед країн ОЕСР — понад 250 % ВВП. Це породжує питання про стійкість моделі активного бюджетного стимулювання. З одного боку, Такаїчі прагне продовжити лінію абеноміки — комбінації монетарного пом’якшення, фіскальних стимулів і структурних реформ. З іншого — сучасний контекст суттєво відрізняється від 2010-х років: інфляція зростає, населення скорочується, а потенціал для подальшого збільшення боргу обмежений. Саме тому її економічний курс викликає неоднозначну реакцію фінансових експертів.
Банк Японії
Структурні проблеми в господарстві держави накопичувалися протягом десятиліть. Японська економіка стикається з поєднанням низького потенційного зростання, демографічного спаду, стагнації споживання та хронічного боргового навантаження. Частка осіб віком понад 65 років уже перевищує 29 % населення, а чисельність працездатного віку щороку скорочується. Це створює подвійний тиск: з одного боку, зростають видатки на соціальне забезпечення та медицину, а з іншого — зменшується податкова база, що підриває фінансову стабільність держави.
Такаїчі наголошує, що відповідь на ці виклики не може бути обмежена скороченням витрат. Вона пропонує перехід до активної держави, яка інвестує в стратегічні галузі, стимулює внутрішній попит і забезпечує технологічну модернізацію. Програмні документи її штабу передбачають вищу підтримку для підприємств, які працюють у сферах штучного інтелекту, мікроелектроніки, відновлюваної енергетики й оборонних технологій. У цьому сенсі економічна програма Такаїчі продовжує курс абеноміки, однак робить акцент на національній безпеці як ключовому чиннику економічної політики.
Водночас фіскальна експансія має свої ризики. Японія вже витрачає понад 20 % бюджету на обслуговування боргу, а підвищення облікової ставки може істотно збільшити цей показник. У цьому контексті взаємини між урядом і Банком Японії стають вирішальним фактором. Такаїчі відома критикою нинішнього керівництва центрального банку, вона звинувачує його в передчасному відході від політики монетарного пом’якшення. Наголошує, що підвищення ставки до 0,5 %, а тоді до 0,75 % у 2025 році, відбулося в момент, коли економіка ще не відновилася після інфляційного шоку й падіння реальних доходів.
Її позиція викликає дискусію про межі незалежності Банку Японії. З одного боку, втручання уряду може поставити під сумнів довіру до інституційної стабільності, що є фундаментом фінансової системи. З іншого — аргументи Такаїчі відображають занепокоєння суспільства зростанням вартості життя, падіння купівельної спроможності та нестачі робочих місць для молоді. Вона апелює до логіки спільного економічного відновлення, де уряд, бізнес і центральний банк діють синхронно задля підтримки внутрішнього попиту.
Особливої уваги варте ставлення Такаїчі до валютного курсу. Вона розглядає слабку єну не лише як проблему, а й як потенційний інструмент конкурентоспроможності японського експорту. Проте в умовах високої енергетичної залежності країни та зростання імпортних цін надмірне послаблення валюти може спричинити соціальне невдоволення. Такаїчі визнає цей баланс і підкреслює необхідність гнучкого валютного підходу, що передбачає втручання у разі різких коливань, але без фіксованого курсу.
У ширшому сенсі її економічна програма поєднує елементи кейнсіанського стимулювання з державним протекціонізмом, що відображає повернення до економічного націоналізму. Вона позиціонує державу не як обмежувача, а як координатора зростання. Це робить Такаїчі спадкоємицею не лише абеноміки, а й більш давньої традиції японського державного індустріалізму, характерного для післявоєнного періоду.
Нова оборонна доктрина і стратегічне бачення Такаїчі
Питання оборони посідає центральне місце в політичному порядку денному Санае Такаїчі. Вона розглядає національну безпеку не лише як військову категорію, а як системний компонент економічної стабільності та державного суверенітету. У публічних виступах Такаїчі неодноразово наголошувала, що «Японія має бути здатна захищати себе без вагань і залежності від зовнішньої допомоги». Ця теза є відображенням глибокої еволюції японської стратегічної думки, яка поступово відходить від поствоєнного пацифізму до концепції активної оборони.
У сфері безпекової політики Такаїчі виступає за подальше нарощування оборонного бюджету, який уже перевищив 2 % ВВП — рекордний показник для Японії після Другої світової війни. Вона підтримує розширення інвестицій у системи протиракетної оборони, космічні технології та штучний інтелект у військовій сфері. Особливу увагу приділяє розвитку наступальних можливостей, зокрема, купівлі ракет далекого радіуса дії, здатних уразити цілі на території потенційного противника. Це знаменує поступовий відступ від принципу виключно оборонної політики, закріпленого в конституції.
Під керівництвом Такаїчі очікується подальше зміцнення союзницьких відносин зі Сполученими Штатами. Вона вважає американо-японський альянс «незамінною опорою регіональної стабільності» і виступає за глибшу військово-технічну інтеграцію. Це стосується не лише спільних навчань і розміщення американських баз, а й участі японських компаній у розробці новітніх озброєнь у кооперації зі США, з Великобританією та Італією — зокрема, у рамках програми винищувача шостого покоління Global Combat Air Programme (GCAP). Такаїчі наголошує, що участь у цьому проєкті дозволить Японії зберегти технологічну самостійність і водночас зміцнити трансатлантичні зв’язки.
Водночас її зовнішньополітична риторика залишається жорсткою щодо Китаю та Північної Кореї. Такаїчі відкрито критикує нарощування китайського військового потенціалу, особливо в морській сфері, нагадуючи, що Народно-визвольна армія Китаю вже має найбільший флот у світі за кількістю бойових кораблів. Такаїчі вбачає в цьому стратегічну загрозу для Японії та регіональної стабільності, зокрема у Східно-Китайському морі. Вона також виступає за посилення співпраці в межах формату QUAD (Японія, США, Австралія, Індія), який розглядає як ключовий елемент стримування Китаю.
Щодо Північної Кореї Такаїчі безкомпромісна: закликає створити багаторівневу систему стримування, що поєднуватиме розвіддані, ПРО і спроможність завдавати превентивних ударів у разі безпосередньої загрози. Політикиня також наголошує, що необхідно модернізувати засоби цивільної оборони, зокрема, створити ефективну систему оповіщення й укриттів — питання, яке тривалий час залишалося поза увагою японських урядів.
Водночас Такаїчі усвідомлює, що посилення обороноздатності не повинно ізолювати Японію від міжнародного середовища. Вона виступає за активізацію дипломатичної присутності країни в Азії, Африці та Європі, зокрема, через підтримку програм інфраструктурного розвитку й економічної безпеки. Її бачення можна визначити як глобальний прагматизм — поєднання економічного впливу з військово-політичною присутністю.
У цьому контексті важлива її позиція щодо війни в Україні. Такаїчі неодноразово висловлювала співчуття жертвам російської агресії, підкреслюючи, що зміна кордонів силою створює небезпечний прецедент. Вона розглядає українську війну як урок для Японії: держава, яка не демонструє готовності боротися, ризикує втратити не лише територію, а й довіру союзників. Такаїчі використовує приклад України як аргумент на користь подальшого зміцнення японської армії та перегляду без’ядерних обмежень — зокрема, пункту про неможливість розміщувати ядерну зброю на території країни в разі суттєвого зростання загроз.
Її стратегічне бачення відображає тенденцію до перетворення Японії на «нормальну державу» (відома фраза Абе) у сфері безпеки — із власними оборонними спроможностями, глобальними союзами й активною позицією в регіональній політиці.
***
Політичний стиль Такаїчі — поєднання консервативної ідентичності, національної гордості та рішучої підтримки союзницьких відносин зі США — викликає неоднозначну реакцію як усередині країни, так і за її межами. Для одних вона є символом сильної і принципової політики, що здатна захистити національні інтереси, для інших — фігурою, яка ризикує посилити внутрішні розколи й напруження у Східній Азії.