Що б ви сказали про людину, яку Томас Едісон називав генієм, Ганді – суперменом, яку ставив усім за приклад Черчилль? Людину, яка захищала батьківщину, отримала на війні важке поранення, побачила крах власної держави, а потім захотіла змінити її? Яка будувала дороги, мости, акведуки, перинатальні центри, боролася з мафією та комунізмом, обіцяла нужденним і ветеранам гідне життя? Можливо, що вона хороша? А це дуче, італійський фашистський диктатор Беніто Муссоліні.
Муссоліні найкраще показав, ким є фашист. Політик, який має вкрай обмежені знання, який не розуміється на економіці, бажає встановити повний контроль над державою, не має реальної програми і підлаштовується під настрої авдиторії (зараз це лагідно називають популізмом), права якої при цьому обмежує, наскільки це дозволяє ситуація. Фашист проповідує війну, нищить будь-якими засобами меншини, переслідує опозицію й навіть власне оточення, а також створює собі образ улюбленця всіх жінок, дітей і чоловіків – справжнього мачо. Словом, це безпринципна людина, яка бажає єдиного – тотальної покори.
Йосип Сталін насправді був фашистом. Він сформував мережу концентраційних таборів ГУЛАГ, переслідував цілі народи, створив штучний голод, трійки, заклав підвалини каральної клінічної психіатрії, він же породив ягод і єжових. До речі, Сталін був більшим етатистом, ніж Муссоліні.
Муссоліні Європа проґавила. Не дивно, бо його газету Popolo d’Italia довго вважали соціалістичною. Він отримував гроші від французького бізнесу на боротьбу з німецькою пропагандою до й під час Першої світової, виступав проти Леніна й комунізму. Після держперевороту італійська преса називала дуче «інкарнацією Бога».
Європа свого часу проспала й Путіна. Вона вважала його реформатором і послідовником «демократа» Єльцина. Певно, лише Маргарет Тетчер після трагедії підводного човна «Курськ» 2000 року зрозуміла, хто допався до влади в Росії – чоловік, на обличчі котрого вона «не знайшла слідів людяності».
Путін ніколи не тямив і, вірогідно, не тямить в економіці – він, щоправда, цю роботу делегував іншим. На жаль для нас – тим, хто знається на справі. Муссоліні прибрав до рук місцеву владу, суди, церкву й парламент. Те саме зробив і Путін. Дуче взяв під контроль усі ЗМІ, які зображали його посеред пшеничного поля, верхи на білому жеребці, за кермом спортивного авто. Його портрет з’являвся на всьому – від баночок з дитячим харчуванням до жіночих трусиків. Путін теж сідав на коня, а замість авто в нього був літак чи батискаф; дитяче харчування замінила горілка «Путінка». Чинний глава Кремля нищив опозицію та мав своїх ремів, як до цього його європейські попередники. А найголовніше — як і західні колеги, він страждав через програш власної держави, бажав реваншу й оголошував експансіоністські війни.
У Росії десятиліттями закріплювали власний варіант фашизму, який будували вже не на естетиці Вагнера, психології Лебона, філософії Ніцше чи вченнях Дарвіна. Його пропагували більш примітивні люди: Ільїн, Щедровицький, Дугін. А паралельно фашизм розростався на Заході (у США, Латинській Америці та Європі) й на Сході (до прикладу, в Китаї). Ліві радикальні ідеї, міграція, демографічні проблеми, тероризм – усе це сприяло фашистам, які для початку надягли на себе маски маленьких диктаторів-популістів.
Зараз є гетто в Китаї для мусульманського населення; у США непогано почуваються расисти, які виступають за білу ідентичність; у Східній Європі – маленька диктатура. В Італії в парламенті сидять, серед інших, депутати-фанати Муссоліні; у Франції партія фашистського спрямування узяла під 90 місць у парламенті; у Німеччині стабільно ростуть рейтинги неонацистів з політсили «Альтернатива для Німеччини». В Іспанії партія Vox має чималий вплив на політику країни, сповідуючи при цьому ідеологію диктатора Франко. А про деякі африканські чи азійські держави годі й казати – там диктатури нікуди й не зникали.
І от на фоні цього з’являються дві новини. В Аргентині обирають нового президента Хав’єра Мілея, а в Нідерландах на парламентських виборах перемагає Партія свободи на чолі з Гертом Вілдерсом.
Мілей – людина без програми. Він, економіст за фахом, не знає, як вивести країну з кризи, за якої рівень інфляції переріс 140%, де 55% дітей перебувають за межею бідності. Його головний електорат – незадоволена молодь і робітники. Він пропонує зняти чиновників, спалити центробанк, прибрати непотрібні міністерства (науки, культури, соцзахисту). Хоче перевести всю країну на долари й біткоїни. Активно виступає проти китайського комунізму, паралельно критикує Росію та президента Бразилії – соціаліста Лулу. А інструктор з тантричного сексу, без, вірогідно, жодних реальних індійських практик, він говорить не про відкриття чакр, а про заборону абортів.
Муссоліні нищив непотрібних йому бюрократів (бо вважав, що ніхто краще за нього не управлятиме країною), він звільнив 35 тис. чиновників. Прив’язав ліру до долара, що примножило державний борг. Також критикував комуністів, а паралельно забороняв аборти на догоду церкві, єпископів якої він призначав. А ще, як і партнери в Європі, нищив реальних соціалістів.
Герт Вілдерс – людина, яка колись вийшла з нині керівної нідерландської політсили й створила Партію свободи. Він провідник ісламофобії, який агітує за заборону міграції, Корану, будівництва мечетей. Вважає, що тільки християни мають перевагу і є першими серед рівних. Він хоче, щоб його держава вийшла з Європейського Союзу, і завжди виступав за налагодження відносин з фашистською Росією, яку не вважає винною у війні проти нашої держави. Саме тому цей політик каже, що не слід постачати озброєння Україні, і, можливо, створюватиме проблеми на шляху засудження агресії РФ у Гаазькому суді.
Обидва — і Мілей, і Вілдерс — бояться назвати себе фашистами, тому ховаються за словом «лібертаріанець». Насправді просто не мають ідеології, а хочуть єдиного – влади, бажано абсолютної.
Світ не завжди породжує великих диктаторів, інколи фашисти малі, навіть якщо керують великими країнами. Однак «що довше пануватимуть ці фальшиві пророки, то більше шкоди вони завдадуть і то важче буде залікувати рани, які відкриються», — говорила, на жаль, покійна держсекретар США Мадлен Олбрайт, яка дівчинкою втікала з родиною з Чехословаччини спочатку від Гітлера, а потім і Сталіна.
Олбрайт застерігала демократії і казала, що фашисти вже стоять на їхніх порогах. На жаль, багато хто не побачив або не захотів визнати ознак чуми, яка, як вважали, давно минула. А вона просто запала у сплячку, а тепер прокинулася. Адже як казав великий письменник і науковець Прімо Леві, який пройшов Аушвіц, «кожна епоха має свій фашизм».