Жваве скуповування Пекіном активів у Франції розпочалося ще до президентства Макрона. Наприклад, дуже плідним для Китаю став 2015 рік. Тоді східний туристичний конгломерат "Fosun" придбав найбільшу і найуспішнішу французьку мережу баз відпочинку "Club Med". Того самого року інший велетень галузі "Jin Jiang", підпорядкований шанхайцям, викупив контроль над "Louvre Hotels" – мережею, яка має заклади різного класу по всій території Франції.
Деякі, на перший погляд, стратегічні інвестиції того періоду з часом виявилися нічим іншим, як короткотерміновим зароблянням грошей. Того-таки 2015 року китайський консорціум "Casil" купив 49% акцій летовища в Тулузі за 308 мільйонів євро. Тоді місцевій владі довелося провести ґрунтовну медіакампанію, аби пояснити населенню необхідність цієї приватизації, щоб оновити один з найбільших аерохабів країни з 10 мільйонами пасажирів на рік. Однак не минуло й п’яти років, як китайці відпродали свою частку за 500 мільйонів (тобто на 200 мільйонів дорожче)… французам! Щасливим володарем акцій став будівельний велетень "Eiffage". Країною прокотилася хвиля невдоволення, мовляв, зі стратегічною інфраструктурою так не бавляться, і коли мова зайшла про приватизацію аеропортів Парижа, кількість протестів і петицій зрештою змусила уряд відмовитися від ідеї. Столичні летовища залишаються державною власністю.
Китайські гроші знайшли свій шлях і до французьких «святинь»: китайцям належать 165 французьких винних шато, 150 з них – у регіоні Бордо, а також 1700 гектарів сільськогосподарських угідь у долині Луари, 900 – на північ від Ліона. Китайцям не байдужі не лише французькі виноградники, а й корови – вже 8 років молочний завод у районі Кальвадосу, на півночі Франції, експортує 60% своєї продукції до Піднебесної, а 49,9% кооперативу належить гонконгівській компанії.
Великий резонанс у французькому суспільстві спричинила новина про зростання на 42% закупівель Пекіном французької деревини, зокрема дубів. Нині кожне третє вирубане у Франції дерево доправляють до Китаю. Після десятиліть масової вирубки дубів у самому Китаї 2017 року влада країни повністю заборонила це на своїй території на наступні 99 років. Французькі лісоруби радо перейняли естафету і тепер заробляють на китайських клієнтах на 25-30% більше, ніж на європейських, тому цей бізнес їх цілком влаштовує. А от французькі деревообробні заводи б’ють на сполох і просять державу втрутитися. Китайці вивозять дерево з Франції без переробки, тому замовлення у лісопилень упали вдвічі. Бентежить і екологічний аспект: минулого літа через засуху і людську недбалість Франція пережила страхітливий сезон лісових пожеж, коли вигоріло 66 тисяч гектарів (усемеро більше, ніж за 2022 рік), при цьому квот на вирубку лісів на поточний рік ніяк не змінили, адже китайські апетити залишаються сталими.
Перераховувати китайські інвестиції у Францію можна довго: тут і галузь люкс з брендом "Lanvin", і "Sonia Rykiel", і частка в концерні "Groupe PSA" ("Citroën", "Peugeot" тощо), купівля акцій французького оператора електромереж, а також кілька футбольних клубів ("Сошо", "Олімпік" з Ліона та OGC з Ніцци).
До слова, 2019 року "Dongfeng Motor Group", великий китайський виробник автомобілів, оголосив про збільшення своєї частки в "PSA Group", французького виробника автомобілів "Peugeot", "Citroen" і DS, до 12,2%. Раніше "Renault" підписала угоду з китайською "Dongfeng Motor" про створення спільного підприємства з виробництва електромобілів (EV) у Китаї. Того-таки 2019-го китайський автовиробник "Geely" придбав 9,7% акцій "Renault", ставши третім за величиною акціонером компанії після французького уряду та "Nissan".
Водночас не варто недооцінювати і внесок китайських туристів у французьку економіку: кожен витрачає у Франції в середньому 200 євро на добу (враховуючи вартість проживання, дороги та харчування). Загалом кожен четвертий китайський турист, який подорожує Європою, їде саме у Францію.
Залежність Парижа від Пекіна проявляється і в питаннях торгівлі: якщо за минулий рік Франція імпортувала китайських товарів на 77 мільярдів євро (на 20% більше, ніж за попередній рік), то експортувала втричі менше – на 24 мільярди євро. Французькі домогосподарства демонструють величезний попит на китайські побутові пристрої, комп’ютери, смартфони та автівки. Не кажучи вже про одяг – четверта частина всього текстилю, який продають у Франції, відшита на шанхайських фабриках.
Французи намагаються хоча б частково надолужити відрив завдяки літакам: угода з Пекіном передбачає купівлю трьох сотень літаків "Airbus" на загальну суму 37 мільярдів доларів за наступні чотири роки. Щоправда, і в цій ситуації Пекін отримав додаткову вигоду у вигляді робочих місць: літальні апарати збиратимуть на заводі у Тяньцзіні, що на півночі Китаю, де нині працевлаштовано 500 китайських спеціалістів.
Словом, китайські інтереси у Франції на кожному кроці, і захищають їх впливові французькі політики. Одним з найліпших «друзів Китаю» залишається колишній прем’єр Жан-П’єр Раффарен (уряд Ширака 2002–2005 років). У 2019 році Сі Цзіньпін нагородив його орденом Дружби – найбільшим проявом шани для іноземця. Жан-Марі Ле Ген, ексмер 13-го округу Парижа, де проживає найчисельніша китайська діаспора Франції, після політичної кар’єри став членом виконавчої ради представництва "Huawei" у Франції, а колишній міністр внутрішніх справ часів Франсуа Олланда Брюно Ле Ру тепер очолює франко-китайське підприємство "Clément Bayard", що виробляє електричні автобуси. Золота пенсія за послуги лобіювання чи збіг обставин?
Хай там як, але цифри свідчать: китайський економічний вплив у Франції невпинно зростає. А разом з ним і політичний. То чи варто після цього дивуватися заявам Макрона про те, що Тайвань – не «французька проблема», чи його вірі у спроможність китайського «мирного плану» посадити Україну і Росію за стіл переговорів?