Хто така Махса Аміні?
Протести в Ірані розпочалися після загибелі 22-річної захисниці прав жінок Махси Аміні. Аміні, етнічна курдка, померла в лікарні минулої п’ятниці, не вийшовши з коми.
Поліція моралі затримала дівчину 13 вересня в Тегерані, звинувативши її в порушенні закону, який зобов’язує жінок повністю покривати волосся хусткою. За повідомленнями очевидців, які цитує Управління ООН з прав людини, поліцейські били Аміні головою об автомобіль і палицями. За кілька годин дівчину госпіталізували у стані коми, а через три дні оголосили про її смерть.
Поліція запевняє, що в Аміні стався раптовий серцевий напад, що вона потерпала від епілепсії. «Звинувачення безпідставні та неправдиві», – заявив глава поліції Тегерана бригадний генерал Хасейн Рахімі. Він висловив співчуття родині Аміні, втім заявив, що дівчина померла не від рук поліцейських. «Маємо докази, що не було недбалості чи неналежної поведінки поліції», – сказав Рахімі журналістам.
За словами родичів Аміні, вона ніколи не мала проблем із серцем. Побачити тіло доньки перед похороном батькам не дозволили. «Комп’ютерна томографія голови Аміні показала перелом кістки, крововилив і набряк мозку, вірогідно, це підтверджує, що вона померла від удару по голові», — пише британська газета The Guardian.
Протести розпочалися в суботу на північному заході Ірану, в провінції Курдистан, у рідному місті Махси Аміні Сакезе після її похорону. Там силовики відкрили вогонь по натовпу, що йшов до місцевої адміністрації. Трохи згодом демонстрації розпочалися в інших курдських містах. Уже в понеділок сотні іранців вийшли на вулиці, протестуючи проти поліцейського насильства та жорстокої боротьби іранської влади з інакомисленням. При цьому жінки зривали із себе хіджаби й публічно спалювали їх. Символом протестного руху стало відрізання волосся: мережею ширяться відео, на яких жінки самі обстригають собі коси, а чоловіки голяться наголо. Під час деяких демонстрацій поліція застосувала сльозогінний газ, гвардійці – палиці, пролунала стрілянина. Протестувальники підпалювали шини та жбурляли каміння в поліцейських, що, однак, звичайна ситуація для акцій непокори в Ірані.
Відеоролики в соціальних мережах свідчать про те, що у вівторок географія протестних акцій значно розширилася й охопила щонайменше 16 іранських провінцій з 31 (Альборз, Східний Азербайджан, Фарс, Гілян, Голестан, Хормозган та інші).
Курдська правозахисна група Hengaw оголосила, що на вечір 21 вересня під час протестів загинуло 7 людей, 450 поранено.
Які існують правила носіння хіджабу в Ірані
Після Ісламської революції 1979 року влада Ірану запровадила дрескод для жінок: він зобов'язав носити в публічних місцях хустку та вільний одяг, що приховує фігуру. За появу на людях без хіджабу можна було отримати 70 ударів хлистом або 60 днів тюрми.
У 2014 році в Ірані з’явився рух за право не носити хіджаб, який заснувала Масі Алінеджад, ліберальна іранська журналістка, яка мешкає у вигнанні у Великобританії. Іранські жінки розпочали онлайн-кампанію «My Stealthy Freedom» («Моя таємна свобода»), поширюючи в мережі фотографії та відео, на яких публічно порушують закони про носіння хіджабу.
Досить потужним був рух «Girls of Enghelab», який у 2017-2019 роках організував серію протестів проти обов’язкового носіння хіджабу в Ірані.
У серпні цього року був ухвалений закон про хіджаб. Підписаний президентом Ібрахімом Раїсі, він містить суворі обмеження жіночого дрескоду: зобов’язує жінок носити хустку, що покриває волосся, шию та плечі. Нововведення спровокувало протести жінок по всій території Ірану. Вони розміщували в соцмережах відеоролики, де показували себе з оголеною головою в міському транспорті чи на вулиці. Іранська влада відреагувала на це хвилею затримань і примусових вибачень.
Поліція моралі, серед іншого, повинна стежити за тим, щоб жінки дотримувалися закону та правил носіння «належного» одягу. Офіцери мають повноваження зупиняти жінок на вулицях й оцінювати, чи не показують вони занадто багато волосся, чи не занадто короткі або приталені їхні штани та пальта, чи не носять вони забагато макіяжу. Покарання за порушення правил включають штраф, тюремне ув’язнення або бичування.
Виконувачка обов'язків верховного комісара ООН з прав людини Нада аль-Нашіф заявила, що Організація має «численні та перевірені відеозаписи, що підтверджують насильницьке поводження з жінками», оскільки поліція моралі останнім часом усе частіше вдається до агресивної розправи над жінками, які на думку представників органів правопорядку не дотримуються закону про хіджаб.
Системні проблеми в Ірані
Смерть Махси Аміні була тригером для протестів, однак причин для суспільного невдоволення в Ірані достатньо. Насамперед ця подія стала можливістю виплеснути накопичене роздратування в молодіжних колах, що втомилися від надмірного теократичного тиску (в Ірані половина населення молодша за 25 років, а це 40 млн осіб). Більшості молодих і освічених людей не до вподоби значна релігійність суспільства. Тож загибель Аміні, пов’язана з релігійними нормами, встановленими в країні після Ісламської революції, стала приводом для активізації протестного руху.
Однак трагічна смерть дівчини не єдина причина масових демонстрацій, які швидко перетворилися на антиурядові. Їх цілий комплекс. Насамперед економічні. Загальна ситуація в країні залишається непростою. Іранці за останні десять років стали відчутно біднішими. При цьому зберігається висока інфляція, середні показники якої сягають 40%. Значне підвищення цін найболючіше позначається на житті бідних і середньозаможних верств суспільства. Крім того, нинішнє зростання господарки має майже винятково відновлювальний характер після пандемії й у найближчій перспективі матиме тенденцію до зниження. До цього слід додати масове безробіття серед молоді, високу волатильність на ринку іноземної валюти та інші супутні чинники.
Крім загальних економічних складнощів, існує ціла низка суспільних подразників, які за останні кілька років стали системними проблемами. Серед них дефіцит електроенергії, що часто призводить до віялових відключень. У 2021 році блекаути були причиною протестів, під час яких демонстранти скандували «Смерть диктатору!», «Смерть Хаменеї!».
Серед причин негараздів – субсидії: дешева, майже за безцінок (а подекуди безкоштовна) електроенергія не стимулює ощадності використання. Наприклад, застосування кондиціонерів ніяк не регулюється, хоча саме вони в рази збільшують енергоспоживання влітку. Іншим важливим фактором є зношена інфраструктура. Традиційним явищем у літній час стають вибухи трансформаторів і загоряння дротів, а влада не має коштів для повноцінного оновлення систем. Крім того, у спекотний період в Ірані міліють річки, що зменшує можливості використання ГЕС, які є одним з основних джерел електрики. Влада намагається вплинути на ситуацію, обмежуючи майнінг криптовалюти та запроваджуючи квоти на енергоспоживання для держустанов, однак ці заходи є поверховими та не змінюють ситуації.
Ще однією причиною невдоволення іранців є екологічна криза, зокрема дефіцит води, що також було причиною торішніх протестів. Нестача водних ресурсів – наслідок помилкової політики іранської влади щодо їх використання, посилений глобальним потеплінням.
Після Ісламської революції влада активно взялася забезпечувати енергетичну та продовольчу безпеку. Зокрема, масово будувала греблі та гідроелектростанції і стимулювала розвиток сільського господарства, облаштовуючи зрошувальні системи та копаючи артезіанські колодязі. До вкрай посушливих районів проводили тунелі для перекидання води з інших, багатших на водні ресурси областей.
Усе це дало результати та дозволило наростити виробництво електроенергії та забезпечити країну основними продовольчими товарами. Проте під час реалізації цих ініціатив екологічний чинник не враховувався. Багато проєктів створювали ще до того, як питання зміни клімату було внесено до глобального порядку денного. Крім того, накладані санкції значною мірою відрізали Іран від передових технологій. У результаті сотні гребель по всій країні стали причиною зниження рівня води в річках, а надмірне число криниць і свердловин призвело до різкого скорочення рівня ґрунтових вод. Крім того, у сільському господарстві пріоритет надавався культурам, для яких необхідно багато води під час вирощування, а технології зрошення не можна назвати ефективними.
До цих системних викликів, загострення яких має сезонний характер, цього року може додатися ще один — світова продовольча криза на тлі широкомасштабного вторгнення Росії в Україну. Зростання цін на зернові вже призвело до того, що в травні 2022 року Тегеран був змушений знизити субсидії на відповідний імпорт. Це призвело до різкого стрибка цін на хліб, що зумовило демонстрації в деяких містах країни.
У комплексі з економічно-екологічними факторами на інтенсивність суспільного невдоволення впливають і зовнішньополітичні. Першочергово невирішена ядерна угода, що тягне за собою подальше збереження санкцій. Тож мотив для протесту комплексний, сформований цілим набором причин. Слід зауважити, що з листопада 2019 року протести в Ірані відбуваються майже щомісяця з різним ступенем інтенсивності. Смерть Аміні спричинила вибух суспільного невдоволення, бо загибель дівчини є екстраординарною – пов’язана з жорстким релігійним диктатом, який до цього не провокував такого масового обурення.
Реакція влади на протести
На відеозаписах протестів у місті Сарі на півночі країни видно, що декотрі демонстранти зривали з муніципальної будівлі портрети верховного лідера аятоли Алі Хаменеї та його попередника Рухолли Хомейні. Вигукували антиурядові гасла «Смерть диктатору!» і «Хаменеї буде скинуто!», адресовані Великому аятолі. За такі висловлювання можуть не тільки заарештувати або кинути за ґрати, але й засудити до страти.
Причиною протестів іранська влада називає іноземне втручання, не уточнюючи, яка саме країна залучена до цих протестів. Зокрема, таке припущення висловив губернатор Тегерана Мохсен Мансурі, передає Reuters. «Згідно зі звітами відповідальних осіб, в останніх подіях Тегерана чітко простежуються сліди втручання деяких посольств і іноземних служб, – заявив він. – Під час протестів минулої ночі в Тегерані були заарештовані громадяни трьох іноземних держав». Проте про які саме держави йдеться, Мансурі не уточнив.
Влада пообіцяла провести розслідування загибелі Махси Аміні. Намагаючись послабити напруженість, представник верховного лідера аятоли Алі Хаменеї в провінції Курдистан Абдолреза Пурзахабі відвідав родину Махси Аміні, переказав співчуття аятоли та заявив, що влада вживе всіх можливих заходів для справедливого розслідування. При цьому напередодні британська газета The Guardian повідомила, що голову іранської поліції було усунено з посади.
Наслідки для Ірану
Протестна активність завжди була невід’ємною частиною соціально-політичного життя Ірану. Історично антиурядові акції, попри жорстку тактику влади в усуненні загроз, майже завжди вели до помітних змін і реформ, хоча зазвичай це не відбувалося миттєво.
Так, унаслідок протестів Зеленого руху 2009 року у 2013-му до влади прийшов президент-реформатор Хасан Рухані, який пішов на нормалізацію відносин із Заходом та лібералізацію внутрішньої ситуації в Ірані. Іншим прикладом можуть бути виступи 2019 року через триразове підвищення цін на бензин, які були жорстко придушені, проте влада запропонувала нову схему соціальних виплат.
Як уже зазначалось, з кінця 2019 року протести в Ірані не вщухають і є досить різноманітними як за формою (організовані мітинги, стихійні демонстрації, страйки тощо), так і за причинами. Хоча жодна акція не виявилася по-справжньому масовою й не охопила всю країну.
Попри всі складності, нинішня ситуація не виглядає реальною загрозою для керівництва країни. Насамперед протест, хоча й масовий, поки що позбавлений організації, координації та конкретних вимог. Ба більше, за достатнього рівня тиску влада майже завжди йде на діалог і часткове задоволення претензій суспільства.
Сказати, чим закінчаться демонстрації, поки що складно. Останні кілька хвиль протесту в Ірані були інтенсивними, часто супроводжувалися арештами, пораненнями та вбивствами протестувальників, тобто застосуванням сили. Але досить швидко стихали. Скоріш за все, і ці демонстрації зійдуть нанівець, проте можна очікувати додаткових звільнень представників органів правопорядку, які безпосередньо причетні до справи загибелі Махси Аміні.
Навіть той факт, що дівчина походить з Іранського Курдистану, навряд чи активізує сепаратистський рух, бо Іранський Курдистан не входить до числа територій, де народні виступи останніми роками набувають масового чи системного характеру, як це траплялося в Тегерані, Ісфахані чи Хузестані.