Що таке воєнний злочин згідно з міжнародним правом?
Воєнний злочин – це таке порушення законів і звичаїв війни, тобто норм міжнародного гуманітарного права, за яке передбачена кримінальна відповідальність. Це, зокрема, серйозні порушення чотирьох Женевських конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу І до них, а також звичаєвих норм ведення війни.
Крім воєнних злочинів, звірства, які чиняться на війні, можуть кваліфікуватися як злочини проти людяності (вони передбачають наявність широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення, здійснюваного в рамках політики держави або збройної групи) та як злочин геноциду (за наявності в діях злочинців спеціального умислу не лише знищувати людей, а й у такий спосіб знищити певну національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку).
Які є приклади воєнних злочинів?
Це вбивства, катування та ґвалтування цивільного населення і військовополонених, віддання наказу нікого не залишати в живих («полонених не брати»). Примусове переміщення людей. Обстріли і знищення цивільних, культурних і релігійних об’єктів. Ведення бойових дій у житлових кварталах міста, використання там військової техніки. Захоплення і пограбування цивільного майна, мародерство тощо. Перелік воєнних злочинів викладений у ст. 8 Римського статуту.
Хто в сучасній історії визнавався воєнним злочинцем і які на нього чекали наслідки?
Йдеться, зокрема, про тих, хто був притягнутий до відповідальності в міжнародних трибуналах щодо колишньої Югославії, Руанди, а також тих, хто був притягнутий до відповідальності перед Міжнародним кримінальним судом.
Міжнародні судові установи засудили чимало політичних і військових лідерів. До прикладу, перед югославським трибуналом постав колишній президент Сербії Слободан Мілошевич (помер у попередньому ув’язненні в Гаазі), колишні президенти Республіки Сербської Біляна Плавшич і Радован Караджич; Спеціальний суд для Сьєрра-Леоне засудив за воєнні злочини колишнього президента Ліберії Чарльза Тейлора; Міжнародний кримінальний суд засудив низку керівників збройних груп країн Африки (Томас Любанга, Домінік Онгвен, Боско Нтаганда та ін.).
Чи реально довести провину Путіна?
Міжнародне кримінальне право влаштоване так, щоб була змога притягати до відповідальності не лише безпосередніх виконавців звірств, а й їхніх керівників по всьому ланцюгу вгору. Це називається «командною відповідальністю» і передбачає, що керівники, які знали або повинні були знати про вчинення їхніми підлеглими воєнних злочинів і злочинів проти людяності і не запобігли їм або не вжили кроків до притягнення винних до відповідальності, також несуть відповідальність за ці злочини.
Довести провину Путіна доволі просто з огляду на те, що багато його злочинів лежать на поверхні. Як докази, до речі, можна спокійно надати його антиукраїнські відеозвернення, де він оголошував прямий наказ про початок незаконних воєнних дій на території суверенної Української держави. Президент РФ несе відповідальність за ці злочини та злочини проти людяності, здійснені російськими військами, як верховний головнокомандувач.
Крім того, є злочин агресії, що в міжнародному праві вважається злочином керівництва – відповідальність за нього несуть ті, хто ухвалював рішення про напад на іншу державу всупереч Статуту ООН. Для нас є важливим злочин агресії, бо це так званий leadership crime, тобто той злочин, за скоєння якого можна притягнути вище керівництво Росії до відповідальності, починаючи з Путіна.
Що конкретно дасть Україні факт визнання російських військових, керівництва, Путіна особисто воєнним злочинцем?
По-перше, це було б перемогою справедливості і міжнародного права. Справедливості для тих, хто постраждав від його політики. По-друге, це матиме стримувальний ефект для майбутніх потенційних воєнних злочинців. По-третє, це ще більше ізолювало б Путіна, зробило б його токсичним з погляду світових лідерів. Це дало б можливість України більш вимогливо апелювати до світу щодо надання усієї необхідної військової та економічної допомоги, застосування ще жорсткіших санкцій для боротьби з агресором.
Хто може розслідувати воєнні злочини Росії в Україні?
Воєнні злочини та інші міжнародні злочини, вчинені протягом агресії РФ проти України, мають право розслідувати Україна, іноземні держави, Міжнародний кримінальний суд, на юрисдикцію якого Україна дала свою згоду. МКС особливо потрібний там, де йдеться про можновладних злочинців, «дотягнутися» до яких національним судам складно.
Саме МКС може розслідувати воєнні злочини, злочини проти людяності та геноциду. Група прокурорів на чолі з Карімом Ханом МКС вже приїздила до нашої держави, аби розслідувати злочини Росії на території України. Різні держави зараз посилюють спроможності МКС для забезпечення проведення ефективного розслідування, збільшено кількість слідчих і прокурорів, виділено додаткове фінансування. МЗС закликало прокурорів МКС поїхати в Бучу і невідкладно провести там слідчі дії.
Німеччина, Польща, Литва, Естонія, Латвія, Франція, Норвегія, Словаччина розпочали власні розслідування відповідно до кримінально-процесуального законодавства. Такі розслідування проводять у тісній координації з Офісом Генерального прокурора України.
Основне навантаження – на Україні, оскільки злочини вчинено на українській території проти громадян України. Проте допомогу Україні і Офісу Генерального прокурора вже надають провідні юристи та прокурори світу.
Хто розглядає справу – наявний суд чи треба створювати трибунал?
Щодо воєнних злочинів і злочинів проти людяності – їх будуть розглядати українські суди, суди інших країн і Міжнародний кримінальний суд, де є певна практика роботи з такими справами.
Утім виникає проблемна ситуація зі злочином агресії проти України, оскільки ним займатися наразі можуть лише національні суди. МКС не може розглядати російську агресію без згоди самої Росії на це або без резолюції Ради Безпеки ООН, яку Росія, певна річ, заблокує. Тому існує проєкт створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України. Його можуть утворити як низка держав через міжнародний договір, так і Україна за угодою з міжнародною організацією (ООН, ЄС чи Радою Європи).
Несприятлива історія виникла зі злочином геноциду, адже у 2015 році, коли Україна надавала згоду на юрисдикцію МКС щодо злочинів, вчинених під час російської агресії, вона охоплювала лише воєнні злочини та злочини проти людяності. Ніхто включати тоді злочин геноциду не думав. Враховуючи останні події, що сталися на Київщині і не тільки, Україні слід терміново подати додаткову заяву до МКС із визнанням його юрисдикції і щодо злочину геноциду, вчиненого на території України, принаймні від початку 2022 року.
Яка процедура звернення та збору доказів?
Українська прокуратура має свою процедуру згідно з Кримінальним процесуальним кодексом, а МКС – свою. Зусилля вже синхронізовано, і документують усе і відповідно до національного Кримінального кодексу, і до міжнародного законодавства, виконуючи певні норми та протоколи, допомагаючи представникам МКС, які збирають докази і проводять розслідування на нашій території. Докази мають збиратися відповідно до всіх вимог і стандартів криміналістики та з дотриманням вимог до ефективних розслідувань, встановлених практикою роботи різних міжнародних судових інституцій.
Як довго триває процес збирання та документування доказів/свідчень?
Найцінніший час – зараз, поки докази свіжі. Тому професійне документування є основною вимогою. Органи прокуратури вже залучають до розслідування інспекторів-криміналістів, вибухотехніків, кінологів, судово-медичних експертів і лікарів. Первинний етап – це питання тижнів. Але, звісно, процес триватиме значно довше.
Чи може впливати на процес те, що Україна не ратифікувала Римський статут?
У принципі нератифікація Римського статуту не заважає проводити розслідування і розглядати справи перед МКС. Але ратифікація може прискорити ці процеси. Крім того, Україна дала згоду на юрисдикцію МКС стосовно таких видів злочинів, як злочини проти людяності і воєнні злочини.
Водночас сама Україна позбавлена низки процесуальних можливостей у МКС (наприклад, передавати будь-яку справу на його розгляд), права голосу в Асамблеї держав-учасниць, можливостей для громадян України претендувати на ключові посади в МКС, зокрема і на посаду одного з суддів.
Не існує жодної раціональної причини далі відкладати ратифікацію Україною Римського статуту та поправок до нього. Крім того, українським прокурорам і слідчим перешкоджає найефективніше кваліфікувати та розслідувати воєнні злочини той факт, що Президент України досі не підписав ухвалений Верховною Радою ще в травні минулого року закон про приведення Кримінального кодексу України у відповідність до вимог сучасного міжнародного гуманітарного та міжнародного кримінального права. Цей крок не лише назрів, але й перезрів. А втім, нехай і менш ефективно, працювати можна й за наявною редакцією Кримінального кодексу України.