Час на порятунок власного рейтингу у Макрона ще є: наступні президентські вибори відбудуться у Франції менш ніж за два роки. У медіа президент говорить про початок нового етапу, обіцяючи населенню глибокі і суттєві зміни. Перший крок, на який йде французький лідер, – “розмова” з прем’єр-міністром Едуаром Філіпом, після якої той іде у відставку. На зміну йому приходить слухняний технократ Жан Кастекс.
Минає три доби, і французам представляють повний склад нового уряду – дві третини облич ті самі, лише переїхали з одного міністерства в інше. Є й кілька нових персонажів, однак навіть поміж них більшість – уже давно відомі політики. Глобальних “змін” очікувати годі. Пояснень слабкого кастингу та косметичних змін одразу два. Охочих доєднатися до команди Макрона сьогодні менше, ніж було три роки тому, коли його прихід до влади обіцяв свіжість і оновлення, та й сам президент боїться оточувати себе надто сильними особистостями, аби не повторилася ситуація з конкурсом рейтингів, як це сталося у випадку з його власним прем’єром. Як до цього дійшло – розповідає LB.ua.
Удар перший – “зелені” наступають
Еммануель Макрон прийшов до влади у 2017 році на хвилі обіцянок про перезавантаження влади. Давньою історією здається сьогодні тріумф його новоствореної партії на парламентських виборах, коли молоді і нікому невідомі члени “Вперед, Республіко!” взяли абсолютну більшість у нижній палаті, перемігши в майже двох третинах французьких виборчих округів. Минуло три роки - і ситуація кардинально змінилася. Лакмусовим папірцем стали місцеві вибори, що відбулися минулого тижня, на яких представники партії президента не взяли жодної великої мерії.
Париж і Лілль залишилися за соціалістками Анн Ідальго і Мартін Обрі (попри те, що від самої Соціалістичної партії на політичному небосхилі вже майже нічого не залишилося – 28 місць у парламенті з 577 порівняно з 295 місцями у 2012 році). “Національний фронт” уперше за останні 25 років узяв місто з населенням понад 100 тисяч – мером Перпіньяна на південному заході країни став колишній чоловік Марін Ле Пен – Луї Альо. Найбільшими ж переможцями місцевих виборів стали “зелені” – французькі екологічно орієнтовані політичні сили очолили мерії таких великих міст, як Марсель, Бордо, Ліон, Страсбург, де впродовж десятиліть правили “класичні” ліві і праві.
Кандидати “Вперед, Республіко!” зазнали нищівної поразки. Усе, що запам’ятається французам з виборчої кампанії партії Макрона на місцевих виборах, – секс-скандал кандидата в мери Парижа Бенжамана Гріво, через який той мусив залишити перегони. Замість нього боротися за мерію столиці призначили Аньєс Бюзен, знявши її з посади міністра охорони здоров’я. Ризикований хід у розпал епідемії, не дивно, що кандидатура Бюзен не переконала парижан.
Франція “позеленіла”. Запит на екологічну політику у країні відчувається дедалі сильніше, і причин чимало: рекордне забруднення повітря у великих містах, хвилі спеки влітку з температурами під 44 градуси за Цельсієм, зникнення видів тварин і рослин, а отже – незворотні зміни екосистем лісів і морського узбережжя.
Незалежно від рівня освіти і прибутку, у довгостроковій перспективі екологічні проблеми торкнуться кожного: потерпати від астми і від зневоднення у спеку, пити забруднену воду не хочеться нікому - на таких загальнолюдських цінностях побудували свою програму французькі “зелені”. Політична сила спиралася, поміж іншого, на висновки самих французів: останні три місяці у країні працювала “кліматична конференція” за участю 150 обраних у загальнонаціональній лотереї пересічних громадян, за результатами якої навіть може відбутися екологічний референдум.
Удар другий – неслухняний популярний прем’єр
Якби ж лише втрати Макрона обмежувалися меріями міст. Французький президент поступово втрачає і особистий ресурс – власний рейтинг. За останніми соцопитуваннями, підтримка Макрона скотилася до 39%. У той самий час рейтинг (вже колишнього) прем’єра Едуара Філіпа злетів до майже 50%. Різниця у поглядах і стилі вже давно вкрила тріщинами стосунки між політиками. Філіп частенько озвучував думки, що суперечили посланням з Єлисейського палацу, чим добряче дратував президента.
Саме Філіпу належали ініціативи зменшення дозволеної швидкості на другорядних дорогах у Франції з 90 до 80 кілометрів на годину і запровадження податку на паливо. У передвиборній програмі Макрона цих двох пунктів не було. Пізніше саме вони стали каталізаторами руху “жовтих жилетів”. Інший суперечливий захід – встановлення “осьового віку” для отримання повної пенсії, який відстоював Філіп, – коштував французькій верхівці сварки одразу з усіма профспілками і посиленням руху страйкарів. Навіть вихід з карантину став приводом для конфлікту. Еммануель Макрон прагнув якнайшвидше активізувати економіку, тоді як його прем’єр не приховував переконання, що Франція послабила обмеження зарано.
Неслухняність коштувала Філіпу посади. “Якщо президент захоче, щоб я продовжив виконувати свої обов’язки у кріслі прем’єра, я оберу цей варіант”, - казав голова кабінету міністрів після оголошення результатів місцевих виборів, на яких його вдруге обрали мером північного міста Гавр (саме звідти він пішов у 2017 році, прийнявши посаду прем’єра). Президент не захотів. Наступного дня після обіду з головою держави в одному з паризьких ресторанів Філіп подав у відставку. Що ж, тепер на нього чекає спокійна гавань Гавра.
Удар у відповідь – перезавантаження. Друга спроба
Макрон знову заговорив про перезавантаження. Соціальне напруження, яке наростало в країні до початку епідемії, нікуди не зникло. До лав обурених масово доєдналися лікарі, які на практиці відчули обмеженість ресурсів шпиталів у такій критичній ситуації, як пандемія.
Президент оголосив про перше призначення. У крісло прем’єра замість Едуара Філіпа сяде Жан Кастекс – мер міста Прад, що на півдні Франції. Політика називають “мсьє-вихід-з-карантину”, бо саме за цю стратегію він відповідав в уряді як радник в останні місяці. Технократ, досвідчений високопосадовець, близький до колишнього президента Ніколя Саркозі, Кастекс уособлює політику “старого зразка”, яка аж ніяк не в’яжеться з обіцянкою “перезавантаження”. Однак для Еммануеля Макрона новий прем’єр володіє незаперечною чеснотою: Кастекс - ідеальний “виконавець”, а отже, президент може бути впевнений, що на чолі уряду нарешті стоятиме “слухняний” соратник.
Якщо ж говорити про склад усього кабінету, ситуація майже ідентична: відкидати тінь на самого Макрона точно ніхто не стане, однак і великих зсувів у французькій політиці очікувати не варто. Французький президент може бути впевненим, що не пригріває під крильцем майбутнього опонента, однак здається, забуває про те, що французи оцінюватимуть його діяльність за конкретними змінами, яких країна вже зачекалася. Та чи дочекається?