Для того щоб проштовхнути реформу, прем’єр Едуар Філіп вдався до радикального кроку, а саме — до статті 49.3 Конституції. За цієї статтею, уряд має право ухвалити реформу або закон актом, тобто без дебатів і голосування у парламенті, “взявши на себе відповідальність”.
На практиці це означає, що кабінет міністрів ставить на карту власне існування заради силового проштовхування реформи. Після активації статті 49.3 щодо того чи іншого закону в опозиції є 48 годин, аби зібрати 58 підписів (1/10 частини парламенту) для того, щоб запрограмувати голосування вотуму недовіри уряду. Однак, для того, щоб уряд дійсно впав, потрібна проста більшість голосів. В опозиції її немає. Тому Едуар Філіп нічим не ризикує — більшість у французькій Національній асамблеї належить партії президента “Вперед, Республіко!” (299 з 577 депутатів).
Читайте такожФранцузи захищають свої пенсії від Макрона
Фактичний ризик мінімальний, але політичний ризик величезний, адже своїм жестом влада показала, що півторамісячні протести були для неї порожнім звуком. Мовляв, народ реформу так і не зрозумів. Підписи тим часом опозиція вже зібрала, у середу у парламенті відбудеться голосування вотуму недовіри. Без шансів на сюрприз.
300 правок замість 40 тисяч
Задля справедливості варто сказати, що уряд не одразу схопився за статтю 49.3. Дебати щодо пенсійної реформи в Національній асамблеї частково відбулися. Однак, вони були паралізовані 40 тисячами правок, поданими опозицією до тексту. Поміж цих правок лише 7 тисяч були унікальні, інші — мінімально змінені копії (заміна слова на синонім, перестановка слів у реченні тощо). Мета опозиції була очевидною — виграти якомога більше часу і максимально заблокувати роботу парламенту.
За час дебатів з 40 тисяч правок депутати ухвалили 300, які увійшли у текст, нав’язаний Едуаром Філіпом без голосування. Якби Національна асамблея продовжила розглядати правки у нормальному режимі, на це пішло б близько 33 днів. Так багато часу в уряду не було. Попереду місцеві вибори (15 березня), а там вже і до початку президентської кампанії недалеко (обирати президента у Франції будуть у квітні 2022).
Силове проштовхування реформи вже викликало хвилю критики з боку опозиції: Марін Ле Пен назвала жест прем’єра у розпал коронавірусу “безсоромним маневром”, який “Франція йому не пробачить”, Жак-Люк Меланшон охарактеризував дії Філіпа як “віроломну процедуру”. За кілька годин після рішення прем’єра під стінами Національної асамблеї вже зібрався натовп протестувальників, який, щоправда, швидко розігнала поліція.
Реформі бути — протестам теж?
Протести відбулися і у рідному місті Едуара Філіпа, Гаврі, на півночі Франції, де він якраз балотується на посаду мера (і де вже був мером з 2010 по 2017). Штаб-квартиру кампанії прем’єра розмалювали графіті з натяками на прагматично обраний прем’єром момент для проштовхування реформи на кшталт “в Едуара Філіпа температура”, “відправте Філіпа на карантин” тощо.
Читайте такожЕвакуація, карантин, маски... Як Франція захищає себе від коронавірусу
Звісно, бажання будь-якою ціною нав’язати французам пенсійну реформу — це не особистий каприз прем’єра. За цією впертою політикою стоїть насамперед бажання Еммануеля Макрона, який казав, що “реформі бути” ще у своєму Новорічному побажанні французам. Французька щоденна газета Libération поставила на першу шпальту фото президента з висловом “Manu militari”: гра слів із зменшувальною версією імені Еммануель та латинським виразом “manu militari — військовий метод”. Тому Едуар Філіп — не більше, ніж політична фігура, якою у разі необхідності можна пожертвувати. План “Б”, а саме — повернення до мерії Гавра — у прем’єра є. Головне, втримати до місцевих виборів хоча б крихти репутації.
Хоча пенсійна реформа ще має пройти розгляд у Сенаті, верхній палаті парламенту, та технічний розгляд у комісії, чимало французів кажуть, що часу гаяти не можна і на вулиці потрібно повертатися якнайшвидше. Соцмережами гулять заклики до громадської непокори, а профспілки готують нову дату масових акцій.
Водночас країною гуляє коронавірус. На цю годину у Франції зафіксовано 130 хворих, чимало масових заходів у країні були скасовані, у зонах ризику заборонені зібрання більше 5 тисяч людей у закритих приміщеннях. Чи пошириться заборона на проведення протестів? Чи піде влада ще далі у своєму бажанні насадити реформу та змусити замовкнути усіх непокірних? Ясно одне — час для такої стратегії був обраний максимально вигідний.