Пенсійна система у Франції відрізняється від інших країн тим, що у ній існує цілих 42 так званих “особливих режими”. Це означає, що у той час, як у середньому по країні люди працюють до 62 років і отримують пенсію із вирахування середньої суми із найліпше оплачуваних 25 останніх років кар’єри, низка професій, які підпадають під ці “режими”, мають право на привілеї.
Основний привілей — вік виходу на пенсію. У випадку залізничників, наприклад, він варіюється від 50 (для машиністів) до 57 років, а розмір пенсії складає 75% від середньої зарплати за останні шість місяців кар’єри. Реформа має на мені змінити й це. Пояснення уряду — спеціальні режими влітають державі в копієчку. Від фактів далеко не втечеш: вирахувань із зарплат у пенсійний фонд дійсно недостатньо, аби сплатити усі пенсії “спецрежимників”. Так, наприклад, у 2019 році з бюджету було виділено додаткових 7,5 мільярдів євро, аби закрити прогалину.
“Історичні” привілеї
Додати транспортникам як мінімум 5 років роботи до виходу на пенсію та й саму пенсію зменшити — не така вже й дрібниця. Обурення можна зрозуміти. Свій спеціальний режим залізничники відвоювали у далекому 1909 році, коли їхня робота дійсно пов’язувалася з багатьма ризиками, від обвалень до диханням шкідливими випаровуваннями. Якщо умови роботи з того часу покращилися, то розклад значно погіршився — транспорт не знає вихідних днів, свят та робочого дня “з 9 до 17”. За ці “жертви” транспортники й отримують компенсацію у вигляді раннього виходу на пенсію.
Cпецрежим, до якого належать співробітники паризького громадського транспорту, молодший — привілеї вони отримали у 1950 році. Цікава деталь — у інших великих французьких містах, наприклад, у Ліоні або Марселі, працівники підземки або водії автобусів не вважаються держслужбовцями і під спецрежим не підпадають, а отже машиніст у Ліоні піде на пенсію у 62 роки, у той час як його паризький колега — у 52.
Блокуючи Париж і пересування залізницею по всій країні, страйкарі хочуть показати державі, що життєдіяльність Франції зупиняється, щойно зупиняються її потяги. Щоправда, транспортного колапсу у цей “чорний четвер” у Парижі так і не відбулося — про страйк було відомо заздалегідь і чимало підприємств дозволили своїм співробітникам працювати з дому або узяти вихідний. Напівпорожніми вулицями проїздили щасливі велосипедисти, потяги залишилися у депо, та й дихати стало немов легше.
Один за всіх і всі за одного
Окрім транспортників, спеціальними режимами користується низка інших професій — нотаріуси, електрики, риболови і навіть співробітники Національної опери (спецрежим їм “подарував” ще Людовик XIV). На акції протесту вийшли й представники інших галузей: медики, вчителі, пожежники, адже пенсійна реформа має на меті одну глобальну ідею, якою дуже пишається уряд, — урівняти французів, створивши універсальну систему вирахування розміру пенсій. Тобто стосуватиметься це у тій чи іншій мірі абсолютно усіх французів. На марші протесту зібралося кілька сотень студентів: запровадження реформи заплановане на 2025 рік, а отже йдеться безпосередньо про їхнє майбутнє.
З огляду на масштабну мобілізацію і обурення, яку викликали плани влади, не зроузміло: чи піде Макрон на поступки? Чи виправдана будь-якою ціною війна зі “спецрежимами”, які представляють “лише” 1,1 мільйон пенсіонерів із 17,2 мільйонів? Сам французький президент досі не прокоментував зростання соціального напруження у країні, що підлило олії до вогню. Під кінець першого дня страйку транспортники заявили, що нічого не працюватиме аж до понеділка. Відступати вони не готові, аж надто багато можуть втратити. До того ж, позитивний приклад попередників надихає — у 1995 році забастовка транспорту тривала чотири тижні і уряд врешті решт пішов на поступки.
